Форсування Сивашу

У Державному архіві Херсонської області серед листування облвиконкому та Ради Міністрів України є клопотання, що стосується увічнення пам'яті військових, котрі загинули у 1943-1944 роках під час форсування Сивашу.

Це були сапери 51-ї армії 4-го Українського фронту, котрі будували переправу. Жорстокі бої, холодна вода, мулисте дно, постійні обстріли з повітря – при таких умовах саперам доводилось будувати переправу. Адже головним завданням було забезпечити можливість радянським військовим форсувати Сиваш, закріпитись на Кримському півострові, створити плацдарм, з якого радянські війська матимуть змогу вести наступальну операцію із звільнення Криму від нацистів. Саме завдяки переправі було у квітні 1944 року розпочато звільнення півострова.

Власне типова історія для будь-яких військових подій. Зведення переправи, форсування водної перепони, створення плацдарму і наступ. Питання у тому, чому цей лист так зацікавив архівістів.

Справа у тому, що цей пам'ятник був збудований самими саперами ще у ході бойових дій, тобто у 1944 році, на честь своїх загиблих побратимів і став фактично першим пам'ятником солдатам, що загинули на території Херсонщини.

Сапери збудували на березі Сиваша 7-ми метровий монумент із підручних засобів: дощок, арматури, сиваської глини, водорості, залишків тканини з парашутів. Це була фігура воїна з автоматом, що вдивлялась у бік Криму. З часом, глина почала вивітрюватись, дошки прогнили і арматура почала виглядати у різні боки. Облвиконком звертав увагу на те, що цей об'єкт одразу ж після закінчення Другої Світової війни став місцем поклоніння для місцевих жителів, адже серед загиблих було багато і місцевих. Власне сам монумент було споруджено над 19-ма братськими могилами, де, як зазначалось у клопотанні, було поховано близько 15000 військовослужбовців. Частина імен була виписана на основі постаменту. Протягом 1947-1948рр. про цей пам'ятник писала місцева та республіканська преса, він став туристичним об'єктом.

Його технічний стан виїхала дослідити спеціальна комісія, у тому числі і представник київського "Будмонементу" скульптор Ражба Я.С. Комісія встановила, що для реставрації необхідно 200000 крб., які і прохала виділити обласна влада. Вивчаючи більш пізні документи, архівісти з'ясували, що кошти на відновлення пам'ятника у його першопочатковому вигляді, але з довговічних матеріалів, так і не було виділено. Нині на цьому місці стоїть досить скромний типовий пам'ятник, встановлений на власні кошти області.

Сиваш – це місце, яке довгий час вважалось майже непрохідним для важко озброєних піхотинців, переправи артилерії та танків. Але інженерна думка військових змогла спорудити і налагодити функціонування, під постійними обстрілами, унікальної переправи.

Потрібно відзначити, що історія знає ще два випадки, коли через Сиваш переправлялись військові. У 1737 році під час російсько-турецької війни 1735-1739рр. російські війська під командуванням фельдмаршала П. Лассі обійшли Перекопські укріплення через Сиваш. Восени 1920 року, під час знищення військ Врангеля у Криму червоноармійцями, цим прийомом скористався радянський командуючий М. Фрунзе. І втретє цей неймовірний маневр повторили у 1943-1944рр. радянські солати. Німецьке командування вважало форсування Сиваша нереальним завданням, особливо з використанням військової техніки, тому і не стало будувати укріплень на південному березі. Власне формування Сивашу розпочалось 01 листопада 1943 року піхотинцями 10-го стрілкового корпусу 51-ї армії 4-го Українського фронту. Весь шлях складав майже три кілометри лодочно-понтонної переправи, які бійці долали за 4 години. З часом, було збудовано і другу переправу, у районі острова Руський, котра почала діяти 09 грудня 1943 року. У січні 1944 року для переправлення важкої артилерії почали зводити земляну дамбу. Все будівництво відбувалось цілодобово, у холодній солоній воді, що роз'їдала як метал, так і людське тіло, шторми, сніг, дощ і під постійним ворожим обстрілом з повітря.

Неоціненну допомогу військам надали місцеві жителі. Херсонські селяни віддавали дефіцитний будівельний матеріал, розбираючи свої двори. Надавали нічліг для військових, годували їх та лікували поранених. Саме на честь загиблих побратимів, котрі змогли збудувати і забезпечити функціонування переправи протягом 4-х місяців, неподалік села Василівка Новотроїцького району і було збудовано монумент.

Цікавим моментом усієї цієї історії є й те, що провідником військ у 1943 році був місцевий селянин з села Строганівка Чаплинського району Іван Іванович Оленчук, який ще в 1920 році вказував цей шлях через Сиваш військам М. Фрунзе. Другий брід вказував житель села Василівки Новотроїцького району Василь Кіндратович Заулочний.

ПІДТРИМАТИ

СПІВПРАЦЯ

МУЗЕЙНІ ЕКСПОНАТИ

АРХІВНІ ДОКУМЕНТИ

Back

Made with