Книжку присвячено Олександрові Кузьмичу Тахтаю – українськомумузейнику, археологу, охоронцю пам'яток, який більшу частину свого життяпропрацював на Херсонщині і в Севастополі.
Інкерманська долина - одне з найнасиченіших археологічними пам'яткамимісць в Південно-Західному Криму. Однією з найбільш значущих пам'яток єрозташоване на плато на лівому березі р.Чорної, що прорізає долину, поселенняепохи пізньої бронзи - раннього заліза Уч-Баш (перша назва - Чортовегородище). Одним із перших дослідників Інкерманської долини був ОлександрКузьмич Тахтай (23 жовтня 1890 - 25 липень 1963) - український археолог,музейник, рятівник Херсонеса, що не кинув музей під час ІІ Світової війни, защо був репресований. Він першим звернув увагу на типологічну ідентичністькультур Криму і Нижнього Подніпров'я в передскіфського час.
А.К. Тахтай народився в м.Ромни Полтавської губернії. У 1911 роцівступив до Петербурзького університету, перевівся до Петербурзькогоархеологічного інституту. Після закінчення університету повернувся в Полтаву,де працював писарем. Пройшов І Світову війну, після жовтневої революції 1917р. служив у Червоній армії. У 1920-му році працював завідувачем Микільськоїсільської бібліотеки Полтавського повіту, а з 1921-го - інструкторомПолтавського комітету охорони пам'яток. З 1925 по 1929 рік працює вархеологічному відділі Полтавського музею зберігачем. У 1929 р А.К. Тахтаязвинуватили в антирадянській агітації і заарештували, але по недостатностідоказів відпустили 26 червня 1930 г. На роботу назад в музей його вже неприйняли.
За клопотанням голови Всеукраїнського археологічного комітетуМ.Я.Рудінского А.К. Тахтай почав працювати в архелогіческой експедиціїДніпрельстан під керівництвом одного із провідних археологів і музейників -Д.І.Яворницького. Восени 1930 року його призначили заввідділом археологіїХерсонського музею. 20 березня 1934 р А.К.Тахтая знову заарештували, але 4червня цього ж року справу закрили. Після звільнення Олександр Кузьмичдеякий час працював в Цюрупинському музеї, а в 1935 році він переїхав доСевастополя і почав працювати в Херсонеському музеї, де почав створювативідділ феодалізму. 30 липня 1936 року після статті в севастопольській газеті«Маяк комуни», яка звинувачувала А.К. Тахтая в немарксистському підході доархеологічного матеріалу, з ним була проведена т.зв. роз'яснювальна робота,після якої вчений «врахував критику» до путівника, який готував, і додавцитати «Історії ВКП (б)». На початку ІІ Світової війни проводив археологічнірозкопки в Херсонесі і його окрузі, що дозволило йому поставити питання прообставини захоплення Володимиром Херсона-Корсуня в зв'язку з знахідкамидавньоруських речей на городищі і в некрополі Херсона. З наближенням лініїфронту А.К. Тахтай відмовився їхати в евакуацію разом з іншимиспівробітниками і колекціями Херсонеса, пославшись на вік і хворобу дружини,сказавши: «в кожному пеклі повинен бути свій Цербер, і я залишуся такимЦербером у цих святих каменів». Після закриття музею Олександр Кузьмичразом зі своїм робочим розкопу закопав, наскільки встиг, неевакуйованіекспонати, мозаїки, постійно оглядав розкопки і фіксував знахідки. Післязакінчення трагічної оборони Севастополя А.К. Тахтай потрапив в табір длявійськовополонених, після чого окупаційна влада призначила його професором-хранителем Херсонеського музею. На території музею були організованісистематичні прибирання, проведені розкопки відкритої каплиці біля базилікиКрузе. За результатами цих робіт А.К. Тахтаєм були підготовлені наукові звіти,які до сьогодні зберігаються в Херсонесі. Вчений і музейник - ОлександрКузьмич Тахтай не дав німцям вивезти з музею цінні експонати, проводив дляних екскурсії, пояснюючи значення цієї пам'ятки для світової культури.Після закінчення війни В.Шевченко і О.Бергольц на всю країну заявилипро заслуги А.К. Тахтая - рятівника Херсонеса і його вірність професійномуобов'язку. Він продовжував працювати над отриманими під час війниматеріалами і готувався до роботи над кандидатською дисертацією«Культурно-етнічна спільність Криму та Нижнього Подніпров'я в доскіфськуепоху». Ймовірно, перспектива його швидкого захисту дуже не сподобаласяС.Ф. Стржелецькому, який вивозив в евакуацію експонати Херсонеса і відчувавсебе обійденим славою. У січні 1949-року він пише розгромну статтю «Підкрилом безвідповідальних товаришів з Ленінграда», де звинувачує А.К. Тахтаяу співпраці з фашистами. У травні 1949 року його звільнили з роботи, післясвідчень 27 серпня він був заарештований і 11 листопада його засуджено на 25років виправно-трудових таборів за статтею «зрада Батьківщині» (38-3 і 58-10КК РРФСР) з подальшим урізанням в правах. До 29 жовтня 1955 р. А.К. Тахтайвідбував покарання в Углицькому таборі, звідки вийшов за амністією. З весни1956 року він працював в Донецькому музеї і читав лекції в Донецькомууніверситеті. Помер А.К. Тахтай 25 липня 1963 року в Донецьку, де іпохований. До останнього часу в Донецькому музеї зберігалася його нова так іне реалізована музейна концепція. За його задумом зал середньовіччя маввідкриватися виставленим черепом монгола, щоб кожен, хто входить мігзаглянути в його чорні діри ... Тахтай досі не реабілітований... Його справу іархів досі зберігається в Сімферополі в архіві управління колишнього СБУ-нинішнього ФСБ...

Але його задум дослідити Інкерманську долину і порівняти її пам'ятки ізпам'ятками Нижнього Подніпров'я, які вчений також чудово знав, отримавпродовження. 2006 року спочатку Інкерманським загоном Севастопольськоїархеологічної експедиції, а потім виділеною Інкерманською експедицієюІнституту археології НАН України було розпочато дослідження почелення Уч-Баш. За результатами цих досліджень було видано монографію – «От бронзы кжелезу: хозяйство жителей Инкерманской долины» (по материаламисследований поселений Уч-Баш и Сахарная Головка) / Э.А. Кравченко, С.А.Горбаненко, Л.В. Горобец, Р.В. Кройтор, С.Н. Разумов, М.С. Сергеева, Е.Ю.Яниш. Киев: ИА НАН Украины, 2016, 318 с., рис., табл., ISBN 978-966-02-7802-8.
Дослідженнями було підтверджено, що це велике і багате укріпленепоселення було засновано вихідцями із заходу – носіями культур фракійськогогальштату, згодом до його населення додався степовий компонент – носіїбілозерської культури Нижнього Подніпров'я, воно пережило кілька перодівруйнувань, пов'язаних із нападами ранніх кочовиків-кімерійців і припинилосвоє існування на початку скіфської доби. Поселення було одним із найранішихцентрів металургії заліза в Понтійському регіоні, технологію отримання якогоучбасьці отримали, ймовірно, з Кавказу. Всі аспекти життя племеніІнкерманської долини на зламі давніх історичних епох описано в тематичнихрозділах книжки. Завершується монографія коротким історичним екскурсом –реконструкцією історичних процесів і постання нових суспільних процесів вКриму, пов'язаних вже із новою добою – добою заліза, в кінці якої ми з вамиживемо.