Східна (Кримська) війна (1853

У середині ХІХ століття південноукраїнські землі, що на той час входили до складу Російської імперії, стали ареною кривавого цивілізаційного конфлікту – так званої Східної або Кримської війни.

Російська імперія, динамічний розвиток якої у XVIII столітті відбувався в основному за рахунок прирощування територій і на середину ХІХ століття вона простягалася вже на трьох континентах – в Європі, Азії та Північній Америці, значною мірою розширилась за рахунок земель Османської імперії.

Якщо зараз приводом для втручання в життя інших держав Росія висуває захист "русско-говорящихˮ, то в середині ХІХ століття це був "захист православнихˮ. Османській імперії була висунута вимога про передачу Росії православних церков й інших земель у Палестині та згоду на протекторат Російської імперії над 12 млн православними підданими султана. Отримавши зрозумілу відмову, 21 червня (3 липня) 1853 року російські війська форсували річку Прут і окупували залежні від султана Дунайські князівства (Молдавію і Волощину).

Не владнавши цього конфлікту дипломатичним шляхом, 4(16) жовтня 1853 року Османська імперія оголосила Росії війну, турецькі війська атакували росіян у гирлі Дунаю і на кавказькому кордоні. Сухопутні і морські сили Османської імперії були розгромлені, відкрилась можливість для російської окупації Балканського півострова та Афганістану. Щоб попередити загарбання величезних територій в Європі та Азії, у російсько-турецьку війну втрутились Велика Британія, Франція, Австрія, Пруссія та Швеція.

9 (21) лютого 1854 року Росія оголосила війну Великій Британії і Франції. Англо-французький флот увійшов у Чорне море, був висаджений десант на Балканах. Бойові зіткнення були на Балтійському й Білому морях та Камчатці. Але вирішальні битви з вересня 1854 року були у Криму. 349 днів особовий склад російського Чорноморського флоту обороняв Севастополь від флоту і десанту союзних військ. У 1855 році союзницька ескадра бомбардувала Одесу, зруйнувала Бердянськ, вчинила спробу висадити десант на Арабатській Стрілці, біля Генічеська, в Дніпро-Бузькому лимані, розгромила Кінбурнську фортецю.

Разом з тим у період війни саме на українські губернії припав основний тягар постачання російської армії паливом і продовольством. Селяни прикордонних губерній змушені були нести цілодобові караули на кордоні. З їх мешканців формувалось ополчення. Випускники Херсонського училища торгового мореплавства (нині державна морська академія) брали участь в обороні Севастополя. На Херсонщині зосереджувалась резервна армія. На Карантинному острові (Херсон), у Голій Пристані, поблизу дніпровських переправ були збудовані ретраншементи (оборонні фортифікаційні споруди). На чавуноливарному заводі Вадона у Херсоні виготовлялись лафети для гармат.

У будинках місцевих жителів знайшли притулок тисячі біженців. Серед евакуйованих з Криму були і молоді вчительки – сестри Гозадінови, які назавжди залишились у Херсоні, відкривши першу жіночу гімназію. У багатьох населених пунктах (Херсоні, Бериславі, Генічеську, Любимівці, Олешках та ін.) діяли військові шпиталі, на їх кладовищах багато поранених знайшли свій останній спочинок.