Історія захоплення Павлом Тичини кримськотатарської культури.
Представлені книги А. Лятіф-заде «Новий саз» (1928); Літературний альманах «Сходження» (1932) кримськотатарською мовою невипадкові у книгозбірні поета. Ще у серединні 1920-х рр., перебравшись до Харкова, Павло Тичина зацікавився вивченням східних мов – вірменської та турецької. Це згодилося для його сходознавчих студій (маловідомий факт із біографії поета), адже у 1926 р. Павло Тичина був одним із засновників Асоціації сходознавства України через об'єднання різних секцій. Сам поет став членом секції перекладу із східних мов. До дослідження зв'язків Павла Тичини і кримськотатарської літератури доклав великих зусиль Олександр Іванович Губар (1932-2003) – педагог, публіцист, літературознавець, тичинознавець, професор Таврійського національного університету. Він був особисто знайомий з Павлом Григоровичем. Цій темі Олександр Іванович присвятив статті «Мій труд, моє горіння…(Кримські сторінки творчості Павла Тичини)» та «Ми зорі одного неба: Павло Тичина і татарська література». Саме у статті «Ми зорі одного неба» є відомості про книгу поезій Абдулли Лятіф-заде "Янъы саз" ("Новий саз").
Уперше поет ступив на кримську землю в серпні 1925 р., приїхавши до Алушти на відпочинок. З листа до Лідії Папарук, своєї помічниці та майбутньої дружини, дізнаємось, що поет відразу ж зацікавився літературою і культурою кримських татар: "Був у татарському клубі; в книгарні книг татарських накупив, хоч і мало ще розумію, а читаю" (вивчення турецької мови давало змогу розуміти близьку їй татарську).
Великий інтерес до життя кримськотатарського народу у Павла Тичини пробудив Михайло Коцюбинський, якого в кінці ХІХ ст. доля закинула до Криму. Він відвідував базари, татарські школи, вивчав побут, звичаї, мову, цікавився історією краю, архітектурою міст і селищ. Письменника зачарувала краса кримської природи. Про все це він схвильовано і поетично розповідав молодому Павлу Тичині.
Згодом Павло Тичина познайомився із відомим кримськотатарським поетом Абдуллою Лятіф-заде, якому запропонував написати статтю про стан кримськотатарської літератури для журналу "Червоний шлях" де працював, мешкаючи в м. Харкові — тодішній столиці України. Стаття під назвою "Короткий огляд кримської татарської літератури" була опублікована українською мовою в грудневому одинадцятому номері журналу за 1927 р. Це була одна з перших статей, яка знайомила українського читача з кримськотатарською літературою. На знак пошани А. Лятіф-заде подарував Павлу Тичині свою книгу поезій "Янъы саз" ("Новий саз"), що зберігається в особистій меморіальній бібліотеці Тичини, на форзаці книги стоїть автограф: "Чуткому певцу — большому мастеру т. Павлу Тычине от автора. Аб. Лятиф- заде. г. Симферополь. 11. 08. 1928 р."
Літературний альманах кримськотатарської літератури «Сходження» за жовтень 1932 р., був ймовірно придбаний під час однієї із чергових поїздок до Криму, або ж надісланий поштою у Харків до Павла Григоровича. Дарчі надписи відсутні. Серед авторів альманаху - письменник Умер Іпчі, автор багатьох романів, п'єс, сценаріїв, поезій. Високу оцінку Павло Тичина дав кіносценарію Умера Іпчі "Алім". В роботі над кіносценарієм брав участь Микола Бажан, який на той час працював редактором у ВУФКУ. Даний фільм з великим успіхом демонструвався в кінотеатрах по всій Україні.
Одного разу на зустрічі з татарськими поетами Павло Тичина, торкаючись питань відносин народів, культур і людей, сказав: "Давайте жити, як зорі. Адже ми - зорі одного неба".
Інформацію підготував завідувач наукового відділу фондово-експозиційної роботи Літературно-меморіальному музеї-квартирі П.Г. Тичини в м. Києві Нестерчук Д.В.