Крим у творахіноземної літератури:Головні герої не вмирають
Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 16
«Володарі Криму завжди будуть володарями Чорного моря. Тому володіти Кримом прагнули ще малоазійці, Мітридат, візантійці, генуезці, турки і росіяни». Луї Буссенар «Зуави з Малахова кургану»
Славетний французький белетрист, автор пригодницьких романів Луї Буссенар народився 1847 року. За освітою був лікарем, закінчив медичний факультет Паризького університету, але в 1875 році він надрукував перше оповідання, і з того часу письменництво стає його основним заняттям, а французьку літературу не можна уявити без його пригодницьких творів. І, ясна річ, неможливо уявити, що Буссенар оминув би тему Кримської війни.
«14 вересня союзна армія висадилася поблизу Євпаторії, 19-го вирушила далі, розташувалася табором між Булганаком і Альмою, а 20-го здобула перемогу на річці Альмі». Французька армія йшла у бій пліч-о-пліч з британськими солдатами. В одному з французьких підрозділів, що мав екзотичну назву «зуави», воював і головний герой роману «Зуави з Малахова кургану» Жан Бургейль, котрого називали Жан-буревій.
Зуави — підрозділ французької легкої піхоти, яку спершу набирали з тубільців колоній, а згодом туди ставали до служби й французи. Люта вдача і абсолютна зневага до смерті — ось чим відрізнялися зуави.
Голодні французькі солдати під Севастополем натрапили на багатий кримський льох, з діжками вина та розкішними харчовими запасами. Жан-буревій, повертаючись з цього свята життя напідпитку та з повними руками, не віддав честь старшому за званням — пихатому унтер-офіцеру, своєму земляку Дюре, — ще й висловив усе, що про нього думає, а на додачу запустив у цього унтера краденою качкою. Вирок трибуналу суворий — розстріл. Та у французьких романах головні герої не вмирають: коли Буревія виводять на страту, починається бій, йому дозволяють встати до строю з усіма зуавами і з ним пліч-о-пліч вони перемагають.
Зрештою, страх смерті лише емоція, яку легко витіснити іншими емоціями. Зуавами на гарячому піймана «дама в чорному», російська шпигунка княгиня Милонова. Після допиту легко втікає з-під варти, підсипавши отруту головнокомандувачеві французьких військ у Криму маршалу Сент-Арно. Наш сміливець Жан женеться за шпигункою, але її рятують російські козаки, і непритомний зуав, зазнавши поранення, опиняється ув'язненим у підвалі. Та йому, ясна річ, вдається не лише звільнитися, а ще й врятувати вищих командирів союзників від спланованої «дамою в чорному» диверсії.
Нагороджений за це орденом Почесного легіону Жан-буревій натрапляє на того ж Дюре, і тепер уже навпаки — Жан робить Дюре навзаєм зауваження за невіддання честі (кавалеру ордена салютують незалежно від звання); унтер злобно відповідає та обзиває Жана Бургейля російським шпигуном… І ось Буревієві знову загрожує розстріл — цього разу за зраду, якої він не чинив. Емоції, скрізь емоції: заздрість до вискочки Буревія породила в серці Дюре ненависть, а прагнення помсти призвело його не лише до наклепу, а й до зради Вітчизни.
Але Жану-буревію вкотре вдається лишитися і живим, і з честю. Він знову йде у бій… Але потрапляє в полон: «Росіяни в Севастополі дихають спокійніше — Буревій не буде загрожувати блокпостам».
За спробу втечі з полону Жана мають розстріляти росіяни. Сам головнокомандувач маршал Пелісьє просить вороже командування обміняти хороброго зуава на захопленого ними російського полковника, однак комендант відмовляється.
Жана Бургейля виводять на черговий розстріл… Та втручається майор Павло Милонов, котрий і захопив Буревія в полон, а тепер зупиняє виконання страти і повідомляє, що Жан Бургейль доводиться йому братом!
Як виявилося, ще у 1812 році важкопоранений капітан Бургейль потрапив у полон до росіян; за спробу втекти з полону (невдалу) його запроторили до Сибіру. Втім, Бургейль-старший втік і звідти. Так вирішила доля, що він оженився на княжні Милоновій, і від цього шлюбу народився син Павло (або Поль).
Княгиня Милонова (та «дама в чорному») доводиться кузиною Полю Бургейлю — бойовик у Буссенара невимушено перетворюється на водевіль — мати Жана та мати «дами в чорному», виявляється, рідні сестри. Разом усі присутні Милонови просять військового губернатора Севастополя пощадити зуавів Жана. Буревія відпускають, він повертається до своїх… і отримує звання підпоручника.
Невдовзі Севастополь здається.
«Минуло вісім місяців, війну давно завершено, війська повернулися додому. Після нескінченних дипломатичних переговорів мир підписано. Росіяни та французи стали друзями. З обох сторін купа нагород, підвищень, хрестів, медалей та… сліз!»
І як має бути у справжньому французькому водевілі, все закінчується весіллям. «У невеликому ошатному передмісті Нуатер гучне військове весілля… Полковники, сержанти, капітани, солдати, артилеристи, зуави… Еполети, галуни, хрести, медалі… Підпоручник Жан Бургейль, герой Малахова кургану, одружується на Розі Пінсон, від народження княжні Милоновій».
В Європі знову мир, Крим залишився під владою Російської імперії, в якій помінявся монарх, але режим лишився старий.
«Але навіщо тоді в 1854-1855 рр. була війна, в якій загинуло 400 тисяч людей?!»