Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 45
Звісно, всім відомо, що під ядерні випробування в імперії зла відводилися малолюдні місцевості на сході Казахстану та островах Нова Земля у Північному Льодовитому океані, а також на Тоцькому полігоні. Підземні ядерні вибухи з «мирною метою» здійснювалися в СРСР 124 рази, зокрема, двічі в Україні (у 1972 році в Харківській області та в Єнакієвому 1979 року). Втім, уже неповних три десятиліття спливає час від часу на поверхню інформація про те, що поблизу Кримського півострова у Чорному морі випробування ядерної зброї один раз таки сталося.
Принаймні таку версію називали в ЗМІ «небезпідставною» моряк і журналіст Віталій Костриченко та президент севастопольського «Морського зібрання» капітан 2-го рангу у відставці Володимир Стефановський.
Легкий крейсер «Адмірал Нахімов», споруджений на початку 1950-х років, прослужив лише до 29 липня 1960 року і був списаний як «застарілий», хоча 13 його «братів-близнюків» проекту 68-біс спокійно дотягнули до 1990-го; мабуть, «моральне старіння» в решти «адміралів» пройшло непомітно. Законсервовані в 1960-х, вони знову ставали до флотської служби в 1970-х, під час брежнєвсько-устіновського нарощування збройних сил.
Доля ж «Нахімова» склалася трагічно, інакше не скажеш. У книзі В. Б. Іванова «Тайны Севастополя» капітан 2-го рангу, котрий побажав залишитися невідомим, каже так: «Дивуюся цьому галасу з «Нахімовим», адже всім давно відомо, що під ним було підірвано ядерну торпеду Т-5. Я наприкінці 50-х років служив у Феодосії на підводному човні проекту 613. Саме нашому човну довірили високу честь випустити по мішені атомну торпеду. Очевидці потім розповідали, що крейсер, не пригадую назви, буквально вилетів з води всім корпусом, будучи піднятий вгору потужним вибухом. А потім нас всіх змусили проходити дезактивацію, і кораблі, що брали участь у тих випробуваннях, хутко списали на брухт, бо метал їхніх корпусів унаслідок потрапляння радіоактивної води став дуже фонити». Анонімне джерело, ясна річ, не викликає особливої довіри, тому далі лише підтверджені факти.
Отже, фактом є те, що в 1958-1961 рр. Радянський Союз дотримувався мораторію на ядерні випробування, рішення про який було ухвалене Верховною Радою СРСР. Якщо ж таке випробування і відбулося в цей період часу, воно мало бути: а) засекреченим від міжнародної громадськості; б) підводним або підземним; в) проводитися не на полігоні Нова Земля або Семипалатинському, а в іншому, несподіваному для ворожої розвідки, місці.
А чим пояснити напрочуд швидке списання нового крейсера одразу після навчань 1960 року? Костриченко стверджує: «З крейсера зідрали весь дерев'яний настил палуби, а корпус був відшкрябаний, а після покритий дуже дорогою фарбою — свинцевим суриком. Це перед самим списанням!». Фактом є також зафіксована сейсмічна активність на дні Чорного моря — час (4 грудня 1960 року) та місце цього землетрусу (Феодосійська затока між мисами Меганом і Чауда) дивовижною точністю збігаються з місцем проведення навчань Чорноморського флоту.
Але як бути з повідомленням агентства «РИА-Новости» від 16 квітня 2014 року, де наводяться дані МНС РФ: «Проби води та ґрунту вказують на наявність у морі радіонуклідів цезію-137 та стронцію-90. Допустимі норми цих речовин у деяких точках акваторії перевищено в 70 разів. Згідно з даними МНС Росії підвищений вміст цезію-137 та стронцію-90 характерний для всього узбережжя північно-східної частини Чорного моря. Це обумовлене випаденням з атмосфери радіоактивних продуктів ядерних випробувань, а також надходженням продуктів аварійного викиду на Чорнобильській АЕС».
Чи можна звинувачувати у 70-кратному перевищенні наявності радіоактивних речовин Чорнобильську катастрофу? Адже Дніпро впадає в Чорне море аж ніяк не в районі Феодосії. Перша з наведених причин виглядає не такою вже безпідставною…
Втім, аби подати хоча б декілька точок зору, ми звернулися за коментарем до людини, яка розуміється в цьому питанні, — Радія Радутного.
«Викладена у статті версія видається мені вкрай малоймовірною, і ось з яких міркувань. Провести таку операцію таємно не вдасться. Навіть у наземних випробуваннях, які проводити значно простіше, задіяно сотні людей. Не всі з них дають підписки про нерозголошення, а з тих, хто дав, — далеко не всі зберігають мовчанку, та ще й стільки років. Витік інформації неминучий, а де він? Де мемуари, де спогади учасників подій? Нема. Анонімний капітан 2-го рангу — не джерело. Тим більше, що описана картина не відповідає задокументованим, добре вивченим картинам під час випробувань. Зона виникнення «султана» (викид мас води при підводному ядерному вибуху — авт.) та виходу газового пухиря значно перевищує розміри корабля. Якщо корабель у неї потрапив, то він гине, а не підстрибує.
Доля «Адмірала Нахімова» є не винятком, а скоріше, правилом. Практично всі кораблі цього проекту мають дуже схожу біографію. «Нахімов» було введено в дію у 1953 році, інші також стали у стрій в 1952-1953 роках, а на початку 1960-х їх почали роздавати потенційним союзникам («Орджонікідзе», наприклад, потрапив до Індонезії), переобладнувати під інші завдання, зокрема під ракетне озброєння. Епоху правління Хрущова, як відомо, добре характеризує термін «волюнтаризм». Скажімо так, більшого бардаку в СРСР не було ні до, ні після. Тож нічого дивного, що крейсери спочатку ремонтували, потім модернізували, консервували, переобладнували, фарбували свинцевим суриком, а врешті — списували. Сейсмічна активність у Чорному морі трапляється регулярно. Наприклад, під час написання цього коментаря трапився підводний землетрус магнітудою під 5 балів. Радіоактивне забруднення Чорного моря не новина. Його виявляла експедиція 1999 року, моніторило багато наукових закладів, екологи, фізики і просто туристи. Оцінки різняться, дуже помітно різняться.
У ядерних вибухів є певна «радіаційна сигнатура», яка дозволяє визначити навіть тип заряду, а не те, що відрізнити від чорнобильського або природного джерел забруднення (так, у Азовському морі є природні джерела радіації). І нарешті, головне запитання — навіщо? Навіщо підривати заряд у місцевості з щільним заселенням, з дачами керівників, майже на кордоні з ворожою тоді Туреччиною? Приховати вибух потужністю 3,5 кілотонн неважко й в інших місцях. Якраз тоді народжувались методи приховування, наприклад, так званий «декаплінг», який, за розрахунками, дозволяв зменшити сейсмічну сигнатуру від ядерного вибуху в дві сотні разів. Приховати вибух у звичайному місці, в бухті Чорна губа на Новій Землі, було б значно легше. Тим більше, що у 1961 році кілька пусків згаданих торпед Т-5 у Чорній Губі таки здійснили…».
P.S. Поки що нам залишається лише сподіватися, що коли-небудь усі припущення щодо крейсера «Адмірал Нахімов» будуть або спростовані, або підтверджені. Закриті архіви колишньої метрополії обіцяють нам багато «открытий чудных»...