Глибиною в тисячу
років
Максим Дубов'яз. Газета «Кримська світлиця»,
2018 рік, випуск № 31
Десь там, у серпантинах Кримських гір, лежить Алупка. Вздовж Чорного моря між Місхором та Сімеїзом простягається вона на чотири з половиною кілометри. Перші камені в кладку укріплення на горі над містом закладено у VIII столітті. І назву Алупки знаємо вже друге тисячоліття: 960 року хозарський каган Йосип, тодішній володар Криму, згадує поселення Алубико. Грецькою «алупу» — «лисиця».

За ранньої латинської колонізації місцина називалася «Лупіко». Латиною «лупус» — вовк. Але на кінець генуезької влади повернулося «а», й Вовче знову стало Лисячим.

Минуло триста років від останніх генуезців – і в Алупці з'явилося те, що прославило її у світі, — завдячуємо за це Михайлові Воронцову. Князь Воронцов, воєначальник та державник, губернатор Новоросії, намісник Бессарабії й Кавказу, найбільший поміщик імперії... Але більше він відомий завдяки габро-діабазовому диву, яке є однією з кримських візитівок і одним із найгарніших палаців України.

«Воронцовський палац», шедевр англійського архітектурного генія та 20-річної праці завезених князем з околиць Москви та Воронежа каменярів, він ніби сховав у своїй тіні решту Алупки. Численні відвідувачі цього найпопулярнішого з екскурсійних об'єктів Криму самої Алупки й не бачать. На них чекають екскурсійні автобуси й лайнери на шосе і в морі, на Алупку, куди підніматися від того замку менш ніж чверть години, в них немає часу…
Візитівка Алупки - Воронцовський палац
Прикметно, що оте диво, яке в дусі епохи поєднало в собі риси східних палаців і замків Альбіона, рідко називають словом «замок». Можливо, тому, що місцева топоніміка віддала це означення іншому об'єкту, масовому екскурсанту зовсім не відомому.

Це — Алупка-Ісар. «Ісар» з тюркської мови перекладається як «стіни» або ж, власне, «замок». На відміну від «живого» Воронцовського замку Алупка-Ісар зберіг тільки два яруси кам'яної кладки: первісний циклопічний та доточений середньовічний. Він орлиним гніздом височів свого часу над цим узбережжям, про що стверджує назва вершини — Алупка-Ісар, яка тепер відома як «Хрестова гора», бо, вступивши у володіння, Воронцов звелів на горі встановити хрест.
Князь тримав руку на пульсі життя села — збудував у ньому мечеть і християнський храм. Останній був в античному стилі й називався «Храм Тезея». Однак через 60 років після будівництва храм було знищено зсувом.

Алупка залишилася без церкви. Аж наприкінці ХІХ століття тут оселився столичний професор медицини Олександр Бобров. З наполегливістю фахівця й ентузіаста він акумулював фінанси благодійників та організаційні зусилля і 1902 року відкрив в Алупці санаторій для хворих на кістково-суглобовий туберкульоз дітей. Перший в імперії, перший в Європі, може, навіть перший у світі.

Алупкинський санаторій імені Боброва і досі повертає здоров'я дітям. А Олександр Бобров також організував і будівництво в Алупці православного храму. 1904 року подвижник завершив свій земний шлях. Посаду головного лікаря після нього обійняв — і з честю пропрацював на ній наступні 30 років — Петро Ізергін.

А церква на честь Архистратига Михаїла була відкрита 1908 року. Знавці вважають, що, якби в Алупці не було палацу, — то саме храм став би окрасою міста. Бо він — найбільший християнський храм усього Південного берега Криму!
Храм святого Архистратига Михаїла
Храм Олександра Невського
Понад тисячу років була Алупка селом. Статус же міста отримала рівно 80 років тому. Як кожне колишнє радянське місто, воно має свій пам'ятник Леніну. Те ж ім'я має й головна вулиця, на початку якої — храм Архангела Михаїла, а в кінці — його майже сучасник, храм Олександра Невського.

Ця вулиця — одна більш-менш пряма, решта вулиць старої Алупки — гірські серпантини. Але, як зазначають місцеві путівники, все, що тут варто побачити та відвідати, розташовано на початку лише п'ятьох вулиць, які йдуть від центральної площі міста.

І на одній з них, з назвою вулиця Льотчиків, стоїть пам'ятник, про який знають, мабуть, набагато більше людей, ніж живе в Алупці. Пам'ятник цей — офіційний бюст, який належало, за радянським законом, встановлювати на батьківщині людини, котру двічі було визнано Героєм. Великий льотчик Амет-Хан Султан отримав свою другу Золоту Зірку 1945 року. Наступних 10 років герой наполягав — і добився! — що належний за законом йому пам'ятник має стояти не в Ярославлі, не в Каспійську, навіть не в Сталінграді, а там, де Султан прийшов у цей світ у своїй кримській родині, — в Алупці...

Крихітне містечко, ніби тільки одна з перлинок кримського узбережжя, — а глибини в ньому на тисячу років.

© Крим — це Україна