Амбітні наміри та плани

Петро Вольвач, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 49

Життя переконливо довело, що переселенці до Криму із глибинних областей Росії впродовж першого повоєнного десятиліття так і не змогли адаптуватися у спекотному й посушливому Криму та опанувати незвичну для них південну агрокультуру, особливо садівництво, виноградарство, овочівництво та тютюнництво. А спецпереселенці першої хвилі залюднення півострова, яких для освоєння Південнобережжя та Кримського Передгір'я ретельно підбирали з числа колишніх енкаведистів, смершівців, охоронців ГУЛАГу та стукачів, узагалі виявились малопридатними для нелегкої сільської праці. Тому і не дивно, що у перше повоєнне десятиліття кримські сади та виноградники не лише у більшості господарств, а й на присадибних ділянках російських переселенців перетворювалися у непролазні хащі або мертвий сухостій.

Для оновлення домівок населення, яке лишилося на півострові, безжально нищили квітучі сади та щедрі виноградники, масово вирубуючи не лише сухостій, а й ще живі, продуктивні плодові дерева та виноградні кущі. Тож саме через це варварство та безкарний розбій площа промислових садів та виноградників у воєнні та повоєнні роки різко скоротилася у рази.

Траплялися і такі роки, коли добрий урожай садовини та винограду не було кому збирати і ним ласувала всіляка лісова звірина або домашня худоба. Як не прикро констатувати, але за десять повоєнних років Крим за урожайністю садів та виноградників так і не досяг показників 1940 року. У більшості не лише господарств, але й цілих районів продуктивність садів та виноградників була катастрофічно низькою і не досягала навіть 20-25 ц/га. Тож урожайність повоєнного кримського саду була рівноцінною продуктивності одного старого потужного дерева місцевого сорту яблуні Сари Синап.

Катастрофічний стан кримської економіки, особливо садівництва та виноградарства у перше повоєнне десятиліття, став для кремлівських вождів головною мотивацією для зміни адміністративного підпорядкування. Кремлівські вожді добре розуміли, що врятувати занепалий Крим може лише передача його Україні. А один з найкращих кремлівських знавців її сільськогосподарського потенціалу Микита Хрущов цілком обґрунтовано пов'язував подальший розвиток кримського садівництва та виноградарства з Україною і працьовитим українським народом. Його крилатий вислів, зафіксований тогочасними журналістами, про те, що відроджувати Крим здатні українці, які знаються не лише на сільському господарстві, але й люблять сади та виноградники, визначав головні пріоритети для переданого Україні Криму.

Витяг із довідки, яку Москва надала Першому секретареві ЦК КПУ Олексію Кириченку на початку січня 1954 року про стан сільського господарства Кримської області, яка на той час ще перебувала у складі РРФСР, – переконливий доказ обґрунтованості такої думки. Ознайомлення з раніше прихованими в партійних та урядових архівах документами, які стосуються першого десятиліття входження Кримської області в Україну, дозволяє зрозуміти, що відродження колишньої слави кримського садівництва та виноградарства стало одним із головних завдань для українського керівництва.
Уже на початку квітня 1954 року Голова Ради міністрів УРСР Никифор Кальченко та Перший секретар ЦК КПУ Олексій Кириченко звертаються до Ради міністрів СРСР та ЦК КПРС з листом «Про необхідність здійснення спеціальних заходів з відновлення сільського господарства, міст та курортів Кримської області». У цьому документі зазначається, що керівництво України спільно з Кримським обкомом КПУ та облвиконкомом підготували проект постанови «Про заходи з подальшого розвитку сільського господарства, міст та курортів Кримської області».

У першому з пунктів проекту постанови передбачалося значне розширення посівів овочевих культур, збільшення промислових насаджень садів, виноградників, ягідників та запровадження заходів, спрямованих на різке підвищення урожайності всіх сільськогосподарських культур і продуктивності тваринництва. Плани українського керівництва щодо розвитку садівництва та виноградарства у наймолодшій області України були досить амбітними. Адже впродовж п'яти років площа промислових садів щорічно мала зростати на 10-12 тис. га. Якщо врахувати, що навіть у 1940-му цей показник складав лише 12,3 тис. га, а протягом першого повоєнного десятиліття площа наявних насаджень скоротилася на кілька тисяч гектарів, то наміри київських високопосадовців були дійсно революційними. Безумовно, збільшення промислових насаджень плодових культур за п'ять років майже у чотири рази потребувало величезних фінансових та матеріальних ресурсів. Адже, окрім закладки нових садів, за цей стислий п'ятирічний термін потрібно було в області впорядкувати та реконструювати майже 2 тис. га наявних садів та відремонтувати зріджені насадження на площі 6,1 тис. га.

До того ж для виконання цього фантастичного завдання потрібно було залучити тисячі фахівці та десятки тисяч кваліфікованих робочих рук. Тому передбачалося за цей період за державною програмою залюднення Криму переселити з України близько 20 тис. сімей. Для підготовки спеціалістів-садівників та виноградарів середньої ланки вже з 1954 року істотно збільшили набір учнів у сільськогосподарську школу при Кримській станції садівництва та студентів у Ялтинський с-г технікум. Також значно збільшили набір студентів на факультет плодівництва та виноградарства у Кримському с-г інституті. Там же запровадили курси підготовки спеціалістів та керівних кадрів.

Досить рішуче київські урядовці взялися і за відродження кримського виноградарства. Ця колись розвинена на півострові економічно важлива галузь перебувала також у вельми занедбаному стані. За десять повоєнних років російська влада на півострові не змогла наростити площі промислових виноградників до рівня 1940 року та досягти довоєнної урожайності. У 1953 році в Кримській області площа виноградників складала 7,1 тис. га (майже на 2 тис. га менше порівняно із 1940 р.). А врожайність промислових виноградників 355 ц/га у 1940 році зменшилася до 20 ц/га.

Україна поставила перед Кримською областю завдання за п'ять років (з 1954 до 1958 року) в колгоспах і радгоспах посадити 10500 га нових виноградних плантацій, тобто збільшити наявні площі майже вдвічі. За цей же період господарства області мали реконструювати 1975 га наявних виноградників та відремонтувати майже всі вельми зріджені виноградні насадження, що існували на той момент (на площі майже 10 тис. га).

Оскільки власного посадкового матеріалу для створення нових та реконструкції наявних плантацій не вистачало, то майже 6 млн виноградних саджанців планувалося завезти із Середньої Азії.