Зв'язки кримськоїархеології з Україною у ХІХ-ХХ ст.
Сергій Конашевич. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 6
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у пресі Криму та материкової України з'явилося кілька цікавих нотаток, які засвідчують зв'язок кримської археологічної справи з Україною. У 1882 році часопис «Київська старовина» (№ 5, c. 327-329) згадав про працю, яку ще у 1868-1871 рр. виконав художник-реставратор Московської збройної палати Дмитро Струков. За «височайшим повелінням» він відкрив, розкопав або очистив на південному узбережжі Криму понад двадцять печерних і мурованих стародавніх християнських храмів та інших пам'яток: з них було зроблено гіпсові моделі, виконання яких на московській політехнічній виставці було відзначене золотою медаллю. Ці моделі придбала Імператорська академія мистецтв, передавши їх з часом до церковно-археологічного музею при Київській духовній академії. Сам же майстер у 1874 році особисто пожертвував для цього музею кілька гіпсових мініатюр храмів, віднайдених ним у Криму. Таким чином у Києві з'явилася доволі повна, єдина у своєму роді колекція моделей стародавніх кримських споруд. «Київська старовина» подала їхній перелік: 1. Інкерманська скеля з видовбаними житловими приміщеннями та храмами; 2. Храм св. Климента, Папи Римського, який, за переказами, звершував тут богослужіння, у тій же інкерманській скелі; 3-6. Три видовбані храми у тій же скелі; 7. Печерний храм на північ від інкерманської скелі, через балку, на розі іншої скелі; 8-9. Два видовбані храми навпроти Інкерману, через річку Чорну, на розі скелі; 10. Храм у Севастопольській затоці, на південній стороні, за чотири верстви від моря, на розі скелі; на той час знищений; 11. Храм у скелі поблизу селища Шулі (суч. Тернівка), за 15 верстов від Інкерману; 12. Тепе-Керменська скеля з трьома ярусами печер; 13. Храм у скелі Тепе-Кермен, на краю східної сторони, у напівгорі, з оригінальним розташуванням вівтаря; 14. Храм на скелі Мангуп; 15. Збудований на землі храм у селищі Ай-Василь (суч. Василівка) поблизу Ялти, з написом 801 року; 16. Такий же храм у селищі Нікіта неподалік від Ялти, з 1784 року перетворений на мечеть; 17. Вівтар у формі особливої будівлі у природній розлогій печері зі сталактитів, на верхівці гори Іограф, між селищами Аутка та Ай-Василь (передмістя Ялти); 18. Підвалини розлогого храму та мури східної частини вівтаря у селищі Гурзуф, поблизу фортеці Горсувитів, збудованої у VI ст.; 19. Залишки мурів храму біля підніжжя гори Аю-Даг, збудованого готським архієпископом Іваном у VIII ст. і відновленого митрополитом Даміяном у 1428 р.; 20-21. Два храми на горі Аю-Даг; 22. Храм у селищі Артек, біля підніжжя гори Аю-Даг; 23. Двоповерховий храм із живописом на горі Демерджі поблизу Алушти; 24. Храм у Судаку поблизу стародавньої фортеці, з фресковими зображеннями на стінах; 25. Храм у селищі Кози (суч. Сонячна Долина) поблизу Судака; 26. Храм поблизу селища Отузи (суч. Щебетовка), між Судаком і Феодосією, в лісі; 27-32. Пам'ятники, відкопані в Інкермані, поблизу Судака, у Кікенеїзі (суч. Оползневе), на Мангупі; 33. П'ять пам'ятників, що називаються кельтійськими, поблизу селища Ай-Василь; 34. Гробниця з кришкою; 35. Розріз водойми у Херсонесі; 36. Проект пам'ятника воякам Волинського та Селенгінського полків, що полягли у битві 24 жовтня (ст. ст.) 1854 року на інкерманських висотах. Зазначалося, що моделі можуть зацікавити не лише істориків церковної архітектури загалом, а й Київ зокрема: було зроблено припущення, що кримські печери слугували прототипом для київських. Також до музею було передано кілька оригінальних фрагментів різних кримських пам'ятників, посічених хрестів, написів тощо. У № 4 за 1904 рік (с. 28-30) «Київська старовина» подала нотатку про започаткування і перспективи етнографічного музею Харківського історико-філологічного товариства, облаштування якого проводилося під безпосереднім керівництвом голови товариства проф. Миколи Сумцова. Серед музейних експонатів згадується і «невелика кримська колекція, зібрана приват-доцентом Василем Данилевичем.
9 (22) листопада 1913 року газета «Южные ведомости» повідомила, що в Керчі будівля на горі Мітридат, у якій деякий час розташовувалася військова церква, з ініціативи градоначальника і за згодою міста була передана у розпорядження Одеського товариства історичної старовини для облаштування відділення Керченського музею. 19 січня (1 лютого) наступного року ця ж газета повідомила, що протоієрей Володимир Станіславський, звершивши богослужіння за спеціальним чином, спалив престол колишнього храму: попіл, зібраний в особливу урну, був залишений на зберігання тут-таки біля образу. Як у листопадовому випуску, було анонсовано відкриття музею навесні: артефакти для нього мали бути передані з Царського кургану та частково зі старої будівлі міського музею.