Максим Дубов'яз. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 14
Крим як крихітний континент багатий на контрастні ландшафти. Хіба що тундру й тайгу неможливо знайти на цім півострові, який можна пішки обійти за літо. Він не вичерпується ледь не тропічною розкішшю ялтинського гірського субсередземномор'я як і геть не безмежним своїм степом. Ласкаве Чорне море, що обіймає його майже звідусіль, творить на його берегах таке, що ніби поруч воно, але з якогось ніби дивного далека. І тільки сучасні засоби подолання простору збивають усе це в нагромадження ледве помітних див, що залишає пересічний курортник за межами літнього відпочинку.
Хто мандрував Західним Кримом, та навіть просто їхав із Сімферополя в бік Євпаторії й, можливо, далі, той відчував там дивні зміни взаємодії простору й часу. Особливо, якщо людина вже знайома із Південнобережжям, де кожен мис як новітній витвір мистецтва, кожна наступна вершина виразно не схожа на попередню… А тут зненацька рівний простір, двигун гуде, машина мчить, хвилини довгі плинуть і… майже все незмінне навкруги. Степ рівний, аж до обрію, а море, далеке й блискуче, десь за краєм. І, крім легкого шурхотіння шин, – дзвінка пустельна тиша… І можна непомітно вимчати на Тарханкут, так і не пізнавши чистоти білих пісків Беляуса.
Це сьогодення, а два тисячоліття тому тут було чималеньке місто, і вже багато років ретельно розкопують Беляус археологи. Люди жили в цьому місті за 400 років до початку нової ери, і вже в новій, христовій ері, років, мабуть, сто. Ретельно витесані та підігнані в кладці колишньої могутньої бойової вежі камінні брили свідчать про розвинену культуру будівництва. Так, це були елліни. Археологічна слава Беляуса й приваблює до нього цікавих, і насамперед він відомий саме як пам'ятка античності.
Збалуваний вимогами до комфорту відпочинку звичайний курортник сюди не їде. Поблизу – кілька невеличких селищ, позаду – Євпаторія, до неї 60 км, але Євпаторія – зовсім інша казка. А ще між нею і Беляусом – Донузлав. Про нього теж треба вести мову окремо, тут варто хіба що згадати, що він ще нещодавно був озером. У 60-ті роки його з'єднали з морем, розітнувши перемичку, яка розділяла їх. Утворилося дві коси, північно-західна з них це і є Беляус.
Тут найчистіше море у Криму. В піску відсутній мул, він - з перемелених морем стулок мушель, і цей чистий пісок потихеньку видобувають, і прикрашають безлюдний пейзаж марсіанські постаті двох промислових підйомних механізмів. Але їхня віддалена присутність мало дошкуляє тим, хто обирає ці місця для відпочинку. На протилежному від моря боці коси можна знайти візерунчасту тінь під купинами дикої маслини, і насолоджуватися тишею й чистотою моря та сяйвом білого піску. Решту треба привезти з собою. Тож не для кожного на вибір цей фрагмент мозаїки різноманіття Криму, тому небагато тут буває і людей.
Далі берег стає вже більш скелястим, далі, на захід – всього 20 км – Тарханкут, і це вже зовсім інша навіть не казка, а легенда, ніби з іншого простору чи часу. Крим різний. Крихітний немов континент. Не кожен відшукає в ньому Беляус. Елліни віднайшли його дві тисячі і більше років тому. І півтисячоліття не йшли звідти. Мабуть, там є щось таке, що не відпускає, якась сила кримського притяжіння, одна з численних, не така, як усі.