Алекс Верба. Газета «Кримська світлиця», 2019 рік, випуски № 33-34
Колись-то, в неквапливі часи, коли рейсові автобуси дрейфували кримськими шляхами впродовж довгих годин і не на дві хвилини швартували свої втомлені залізні тулуби на майданчиках транзитних автостанцій, у цьому місті вони відпочивали півгодини і більше. Бо розляглося воно саме на півдорозі з південно-східного узбережжя півострова до адміністративного його центру. Один із найважливіших караванних базарів пізнього Середньовіччя, тепер воно — лише райцентр, хоча й чималенького, але мало чим ще уславленого передгірного району. І лайнери далеких кримських маршрутів сюди не завертають.
Тільки-но уважний пасажир вгледить на узбіччі табличку з назвою майже одразу за мостом через повноводну річку Карасу, далі вихопить поглядом виразний військовий пам'ятник на сосновому пагорбі й схожу на адмінбудівлю кубічну споруду за ним, а вже наступна табличка з перекресленим червоним іменем міста засвідчить — усе, проїхали...
Власне, місто залишається десь там, за узбіччям, де його невиразні квартали можна розгледіти поміж придорожніми лісосмугами й виразними яскраво-білими урвищами вдалечині. Те біле диво — знаменита кримська Ак-кая: Біла Скеля. Саме через неї повоєнний Карасубазар і було перейменовано на Білогірськ.
Карасу — невелика річка, на якій розташоване місто. Її назва дослівно перекладається українською як «чорна вода» (qara — чорний, suv — вода), у тюркських мовах так називають річки, що починаються з джерел, що виступають з-під землі (на відміну від aq suv — білої води, що тече з гірських льодовиків).
Першими мешканцями цієї місцини можна вважати неандертальців, стоянку яких знайдено археологами у Червоній Балці.
У 14 кілометрах від Білогірська при розкопках знайдені так звані «таврські скрині» — поховання епохи бронзи, напрочуд схожі на дольмени, що були знайдені на Кавказі.
Назва неолітичної культури Кемі-Обинська походить від кургану Кемі-Оба в Білогірському районі.
З чорної води на білу гору… Перші згадки про це місто з'являються у XIII сторіччі. Ринки утворюються в місцях перетину шляхів, а розташування Карасубазара на перехресті доріг з заходу півострова до важливого порту Кафа і зі сходу Криму на Бахчисарай вельми сприяло піднесенню цього міста і роду Ширин, одного з найвпливовіших у Кримському ханстві.
Якщо уважно придивитися, то можна побачити справжні сліди минувшини. Якщо місто в назві має слово «базар», то природно, що першою спорудою в цьому місті має бути заїзд для прибулих негоціантів. А якщо це східне місто — то заїзд називатиметься «караван-сарай». Карасубазарський караван-сарай Таш-хан, за свідченням істориків, було побудовано ще у ХІІІ столітті, якщо не раніше. Збереглися лише його руїни.
У 1620-1622 роках, потрапивши в татарський полон, у Карасубазарі перебував Богдан Хмельницький. У XVII столітті Карасубазар зазнавав помсти від українських козаків — за те, що тут був головний центр торгівлі невільниками. У 1624, 1628, 1630 і 1675 роках запорожці захоплювали Карасубазар і грабували його.
У XVIII сторіччі Іоганн Тунманн писав про Карасубазар: «Одне з найбільших міст Криму, розташоване в долині, у дуже гарній місцевості. Біюк-Карасу тече крізь центр міста. Місто належить калга-султану. Раніше греки називали його «Маврон Кастрон», на початку XІV століття у францисканців тут був монастир. У 1737 році місто було захоплене росіянами».
Маврон Кастрон з грецької — чорна фортеця.
У XVIII столітті був період, близько року, коли Карасубазар став резиденцією кримського хана і фактичною столицею Криму.
Згодом, у 1772 році, в цьому містечку було підписано Карасубазарський трактат між Російською імперією і Кримським ханством, який закріпив перехід Криму з-під турецького протекторату до російського, що, як нам відомо, за кілька років призвело до повної ліквідації Кримського ханства.
Поблизу Білогірська можна побачити «дуб Суворова», під яким нібито відбувалися російсько-турецькі переговори. Насправді, дубу понад 750 років, і назву він колись мав іншу, і його історія набагато цікавіша. Цей дуб бачив дуже багато — скільки всього він міг би повідати, якби тільки дерева вміли говорити… З природних об'єктів необхідно згадати каньйон Кок-Асан, практично невідомий навіть для більшості кримчан, з його каскадом водоспадів і цілющими джерелами — «ваннами здоров'я».