Степан Чужинський. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 10
Навряд чи серед національних груп Криму є ще одна така, що має більш прозору історію, ніж болгари. Офіційно поїхали вони в Крим недавно, два століття тому, тож маємо документи щодо процесу болгарської колонізації Криму. Щоправда, ще в VII ст. заходили предки болгар на півострів, осіли в степах і… розчинилися за віки серед тієї корінної нації, що вже формувалася.
Болгарія, як відомо, багато століть потерпала від тиску османів. На початку позаминулого століття Російська імперія, переймаючись колонізацією завойованого Криму, почала зацікавлювати селян своєї і сусідніх країн кримською перспективою. На півострові постали колонії німецькі, чеські, польські, естонські; спустошена земля Криму вимагала від Імперії ще більше зусиль та охочих людей. Це була вже велика політика, інтереси якої могли різко змінювати долі простих людей, селян та ремісників.
Перші 63 сім'ї болгарських селян з Османської імперії прибули до Криму 1802 року. Прибульці розселилися в Старому Криму, там вони створили поселення, яке й досі має назву Болгарщина. Інші дві болгарські колонії того періоду в Криму – Кишлав та Бала-Чокрак. Не в змозі конкурувати на ринку продукцією традиційного господарства, болгари брали якістю й новизною. Саме вони вирощували тонкорунних, незнаних доти в Криму, овець, також завдяки болгарським садівникам та городникам півострів збагатів новими сортами плодів та городини.
Архаїчний устрій земельного володіння і високі демографічні показники болгарських колоній швидко призвели до пошуків нових земель, болгари вийшли до моря, заселили Коктебель та Отузи. Там і досі зберігаються старовинні болгарські будівлі, мазанки або цегляні двоповерхівки, на 4-5 кімнат, без балкона або галереї. Як свідчили давні дослідники, болгарські сім'ї зазвичай навіть «не жили» в кімнатах, а проводили спільний час у невеличкому приміщенні між власне домом та господарськими спорудами подвір'я.
У подальші роки болгарські колоністи з'являлися в Криму через міграційні процеси в самій Імперії. Було ще дві хвилі переселенців з Болгарії. Першій сприяла чергова турецька війна 1826-1828 рр., друга була викликана черговим відтоком з Криму кримських татар внаслідок Східної війни. Але ситуація на Балканах була вже зовсім іншою, набувало силу болгарське Відродження, провідники якого закликали болгар залишатися і будувати свою Болгарію. З останньої партії болгарських емігрантів, які прибували в Крим у 1861-1862 рр., на півострові вже не залишився майже ніхто.
У подальшому царський уряд не надавав болгарам уже земель для створення нових колоній, розселяв по існуючих українських селах передгір'я та степу, з іншого боку – розселяв по болгарських поселеннях українських та російських новопоселенців. Опір болгар цьому був суто гуманітарний. Так, засвоївши багато чого в господарстві й культурі від сусідів, переважно – в кримських татар, болгари твердо трималися звичаїв і рідної мови. В кожному болгарському поселенні була церква, практично в усіх - початкові школи, за рівнем грамотності болгари в Криму на 1916 рік були четвертими – після німців, чехів та естонців. Перед Другою світовою болгар у Кримській АРСР було понад 15 тисяч. У Другій світовій війні Болгарія була союзником Німеччини. Можливо, саме за це радянська влада депортувала з півострова і болгар. Бойові заслуги партизан та лояльність в цілому населення вже не мали ваги: в ніч на 24 червня 1944-го вивезено було 12 000 болгар Криму…
Поступово болгари поверталися. 1991 року сімферопольці заснували Болгарську культурно-просвітницьку спілку. Далі було створено республіканську Болгарську громаду, до якої увійшли 22 місцевих громади. На рубежі тисячоліть болгар Криму було майже 2000. Болгарська складова була яскравим рядком у спектрі кримського культурного поля. Зараз болгар на півострові майже стільки, не побільшало. Мабуть, вони традиційно бережуть елементи свого власного культурного простору... Але щодо перспектив розвитку маємо почекати до відновлення принаймні status quo у Криму.