Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 51
З танком Т-64 наше знайомство відбулося перед самим випуском з училища, коли нову машину вночі, оповиту брезентами, привезли та сховали до закритого ангару. Знайомство було нетривалим, але ми полюбили нову машину з першого погляду. (Віктор Суворов "Визволитель")
Ще на початку 1950-х у творців "тридцятьчетвірки" з Харкова виник задум створення принципово нового танку. Розвиток лінії Т-34, Т-44, Т-54/55, яка дійшла в підсумку до Т-62, не мала подальших перспектив. І тоді у тиші секретного конструкторського міста майстрів почали вимальовуватися обриси бойової машини, що на наступні півстоліття визначили лінію розвитку танкобудування в Радянському Союзі. Так народжувався Т-64. Керував освоєнням виробництва нового "виробу" кримчанин — директор Харківського танкового заводу імені Малишева Олег Владиславович Соїч.
Соїчі з Криму
Рід Соїчів потрапив до Криму з Балкан.
Микола Каракоз у книжці "Людина на всі часи", виданої у Харкові в 2005 році, пише так: "За історичними даними, предки Олега Владиславовича були переселенцями з Трієста (міста в Північній Італії на березі Адріатичного моря). Серби, а одна з бабусь була італійкою".
Трієст — ошатне місто на Адріатиці тоді, у ХІХ столітті, належало Австро-Угорщині, а після двох світових війн відійшло до Італії. Брати Соїчі, морські офіцери на російській службі, після Кримської війни отримали тут "клаптик" землі 600 десятин на двох (приблизно 650 гектарів) у селі на межі Феодосійського, Сімферопольського та Перекопського повітів. Андріївка, нині село називається Желябовка і належить до Нижньогірського району.
Олег Соїч народився 25 грудня 1915 року в сім'ї Владислава Генріховича Соїча (1883 р. н.), уродженця Андріївки, та Таїсії Василівни (дівоче прізвище - Шейкіна), 1884 р. н., родом з Бердянська. Мати була вчителькою, дуже високо цінувала освіту, що прищепила і дітям — крім Олега, у сім'ї було ще двоє дітей: син Борис і донька Валерія. Очевидно, що саме в родині закладено у нього той "...характер, котрий він проніс через все життя і ніколи не зраджував йому: доброта і гордість, вміння захистити себе та відстояти свою точку зору, інтелект і інтелігентність" (М. Каракоз "Людина на всі часи").
Олегові Соїчу було лише два роки, коли стався більшовицький переворот і почалася Громадянська війна, яка не оминула й Криму. Батька, Владислава Соїча, у вирі цих подій сім'я втратила. Таїсія Василівна перебралася у Бердянськ.
Кар'єра
Після закінчення технікуму у Бердянську Олег Соїч працював у Кременчуці на Крюківському вагонобудівному заводі, спочатку майстром, а потім поступово доріс до заступника начальника цеху. Згодом в його біографії були Брянськ, Саратов...
У п'ятдесяті роки Олег Соїч став спочатку головним інженером, а потім директором Харківського підшипникового заводу. Звідси у 1960 році він перейшов на нову посаду — став головою Харківського раднаргоспу. Хрущов тоді намагався реформувати соціалістичну економіку, не змінюючи основ радянського ладу. Ради народного господарства створювалися наприкінці 1950-х рр. і були покликані врятувати "народне господарство" від централізованого безладу та зубожіння народу. В економічних регіонах, утворених з двох-трьох областей, впроваджували нову систему керування індустріальним виробництвом. Тобто Олег Соїч став тоді фактично міністром промисловості та будівництва території з п'ятимільйонним населенням: Харківської, Полтавської та Сумської областей.
На цій посаді він пробув до 1965 року, коли у Кремлі стало зрозуміло, що в цей спосіб соціалістичне господарство не врятувати, і Раднаргоспи були ліквідовані. Почалася косигінська економічна реформа.
Директор
У 1965 році потрібно було не лише поставити на потік виробництво Т-64, а ще з новаторської, але досить сирої машини зробити справжній основний танк. Саме тоді Олег Соїч і очолив Харківський завод імені Малишева, отже, все це лягло на його плечі.
Автомат замінив заряджаючого, вперше у світі танкістів захищала багатошарова броня з прошарком кераміки всередині, потужність гладкоствольної гармати була фантастичною... Віктор Суворов, котрому довелося брати участь у військових випробуваннях нового танку, так згадував про перші кроки "шістдесятчетвірки": "Гармата 125-мм калібру — найпотужніша у світі. Жоден танк світу ніколи не мав нічого подібного... Її снаряди зривали башти з танків-мішеней та відкидали їх на десятки метрів. А танкові башти по 8 чи навіть 12 тонн вагою... Надпотужна гармата була неточною. У погоні за початковою швидкістю снарядів конструктори зробили її не нарізною, а гладкоствольною, як і в Т-62. Потужність була куплена за рахунок влучності... Гусениці на танках були принципово новими. На всіх попередніх танках їх кожні дві тисячі кілометрів міняли. Тепер вони витримували 10 000 кілометрів. Біда в тому, що ці гусениці постійно звалювалися. Уявіть собі боксера, в котрого під час вирішального поєдинку постійно труси звалюються. А двигун був геть поганий".
Долати "дитячі хвороби" доводилося, не зволікаючи. Армії необхідний був танк, спроможний дійти до Ла-Маншу крізь залізобетонний опір "Леопардів" та "Паттонів". І це за умов конкуренції у галузі: за спогадами очевидців, Устинов, міністр оборонної промисловості, а згодом міністр оборони, виявляв більшу прихильність до Нижньотагільського КБ.
Зрештою, модернізований Т-64А з новим двигуном був прийнятий на озброєння у 1967 році. Тим часом у Харківському КБ почалася робота над ще новішою машиною: автоматизована башта, газотурбінний двигун, 130-мм основна та 30-мм додаткова гармати... Об'єкт "450", або (неофіційна назва) Т-74, — ця машина, хоча й не була прийнята на озброєння, але принаймні двох людей вона вбила: головного конструктора Морозова і директора заводу Соїча. Олег Соїч помер у 1975 році, трохи не доживши до шістдесятиліття...
Іменем Олега Соїча названо вулицю у Харкові. До 90-річчя його народження у Харкові видано книгу про нього. Т-64 став основним танком українських Збройних сил: Т-64БМ, "Булат"... А отже, життя людина прожила недаремно. Автор висловлює вдячність за допомогу в підготовці матеріалу Юлії Бакіліній та Ігорю Рассосі.