Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 42
За античності дельфінів називали "морським народом". Ми шукали братів за розумом у чорному безмежжі Всесвіту, але не виключено, що розумні істоти були весь час поруч — у морях-океанах планети, яку ми назвали Земля, а вони, напевно, називають Вода...
Дельфіни та фоцена
Три види китоподібних мешкають в українських морях.
Афаліна — найбільша (довжина тіла може сягати трьох метрів та в середньому 120 кг вагою). Верхня частина тіла чорна з синім відтінком, нижня частина біла, рильце нагадує тупий дзьоб, навколо очей темні обводи, схожі на оправу окулярів. Видихаючи, афаліни викидають фонтанчики.
Білобочка менша, до 60 кг та до 2,8 метрів завдовжки. Рильце в білобочки більш видовжене. Верхня частина тіла темна, боки світло-сірі, нижня — біла з темними смугами.
Афаліна та Білобочка належать до родини дельфінових, а от пихтун (або азовка) за класифікацією належить до іншої родини, до фоценових (морських свиней). Це найменші (до 1,9 метра та 50 кг) чорноморські китоподібні, на відміну від дельфінів не мають рильця, верхня частина тіла темно-сіра, майже чорна, а нижня біла або світло-синя. Пихтуни не мають звички, як дельфіни, вистрибувати з води.
У першій половині ХХ століття в Чорному морі нараховувалося до мільйона дельфінів, але згодом через їхній інтенсивний вилов поголів'я скоротилося до кількасот тисяч. Як не дико це зараз звучить, дельфінів виловлювали, забивали та вживали в їжу, а також виготовляли кісткове борошно на корм для худоби, виварювали смалець і клей.
М'ясо та жир дельфінів, однак, як показують спеціальні дослідження, у великих кількостях містять ртуть і кадмій, і через це вживати їх в їжу зовсім некорисно. У країнах Східної Азії, де ще не відмовилися від дельфинятини, лікарі категорично забороняють їсти її дітям і вагітним жінкам.
Лише в 1966 році у СРСР промисловий вилов дельфінів був заборонений на 20 років, а згодом цей мораторій продовжили, аналогічно вчинили всі чорноморські країни, за винятком Туреччини.
"Дельфін" полює на кита
Кити — зубаті чи вусаті — тут не водяться. Чорне море надто холодне для розмноження китів, хоча тут вони можуть жити та харчуватися. Окремі представники цих найбільших на планеті тварин запливали у Чорне море принаймні двічі, ці випадки зафіксовані, і відомо, що то були малі смугачі. Найменші серед вусатих китів (до десяти метрів завдовжки та 5-10 тонн ваги), вони не мають рівних серед фауни Чорного моря. Один кит викинувся на мілину 18 квітня 1880 року неподалік Батумі в Грузії, невдовзі біля кавказького узбережжя спостерігали іншого кита, котрий прямував на північ, до Криму. Скелет першого кита зберігся. А в 1926 році, також у східній частині Чорного моря, був помічений кит, і для полювання на нього з Новоросійська відрядили судно з символічною назвою "Дельфін".
Але віднедавна у чорноморські води потрапив один вид китів.
Білуха — зубатий кит родини нарвалових — ніколи не водилася у Чорному морі, її звичний ареал, до умов якого вона пристосована найкраще, це Арктика, Баренцеве та Охотське моря, лише зрідка — Балтика. Вони мають шість з половиною метрів довжини та важать під дві тонни.
Причини появи білухи прояснилися, коли було помічено, що опікуються ними... люди у військовій формі. Журналіст "Кубанских новостей" Володимир Цекава написав так: «Судя по всему, в настоящее время в ВМФ России эксперименты по боевому применению дельфинов и китов продолжаются. И, как можно предположить, сейчас белухи натренированы не убивать вражеских аквалангистов, а оповещать о приближении дайверов или крупных подводных объектов к охраняемому судну или сооружению».
Невідомо, до яких змін у чорноморській екосистемі призведе неконтрольоване збільшення популяції цього малого кита, адже його звичний раціон такий самий, як і в чорноморських дельфінів, а в природі у боротьбі за виживання перемагає, як відомо, сильніший...
На межі фантастики
Військових уже давно цікавлять китоподібні. У 1965 році затверджена секретна постанова радянського уряду та директива Головнокомандувача Військово-морського флоту СРСР про створення в Севастополі 184-ї науково-дослідної бази — військова частина 13132-К — під керівництвом капітана першого рангу Віктора Калганова для "вивчення фізіологічних, гідродинамічних, гідроакустичних особливостей чорноморських дельфінів". Офіційно це пояснювалося потребами проектування морської та авіаційної військової техніки. Те що згодом назвали біонікою.
Але розумові здібності та природна пристосованість дельфінів до водної стихії спонукали розвивати цю тему, і за кілька років ця база починає вивчення можливості використання афалін (як найбільшого та найдужчого виду чорноморських дельфінів) для підводного пошуку, протимінної боротьби та охорони військово-морських баз від ворожих аквалангістів-диверсантів. Військово-канцелярська термінологія доповнилася чудернацьким словосполученням "біотехнічна система".
З 1975 року підготовлені до військових завдань дельфіни заступили на бойове чергування в Севастопольській бухті.
Згодом дельфіни, підготовлені військовими для бойових потреб, прислужилися й у мирній діяльності, допомагаючи археологам у пошуку стародавніх артефактів на морському дні.
Брати за розумом?
"Ми вже давно зрозуміли, що дельфіни є одними з найрозумніших ссавців і що вони здатні робити те, що можуть робити людиноподібні мавпи, наприклад, вони здатні впізнавати себе у дзеркалі, спілкуватися, здатні до наслідування й у них є культурне успадкування" (Майкл Макгавен).
З-поміж усіх "братів наших менших" дельфіни найближче до людей за розумовими здібностями. Вага мозку дельфіна 1,7 кг (у людини в середньому 1,4 кг), звивин у ньому вдвічі більше, ніж у людському. Мова дельфінів налічує до 14 тисяч звукових сигналів, які дають їм змогу спілкуватися між собою. На відміну від людей, вони здатні до ультразвукової ехолокації. Дельфіни — істоти соціальні, вони допомагають дитинчатам і хворим, виштовхуючи їх вгору, і, як відомо, також не дають потонути людям, які потрапляють у трагічні обставини в катастрофах на морі.