Ігор Галущак. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 18
Долину привидів, розташовану на південно-західному схилі гірського масиву Демерджі біля Алушти, принаймні до російської окупації, завше вважали майже обов'язковим пунктом екскурсій і туристичних походів на півострові. А дістатися цієї місцевості було найпростіше з селища Лучистого, яке розкинулося біля підніжжя Південної Демерджі. Окрім самої долини, на схилах гори залишилися й рештки древньої фортеці Фуна.
До речі, в перекладі з кримськотатарської «демерджі» означає коваль, і перекази киримли свідчать, що саме так це узгорище назвали недаремно. Проте перш ніж говорити про легенди та історії, потрібно сказати кілька слів про саму Демерджі. Гора, а точніше, її схили - це унікальне нагромадження скель, які утворюють так званий Бриловий хаос. Форма та розміри цих брил такі химерні, що в них можна вгадати взнавані фігури й силуети, створені найгеніальнішим скульптором - природою. Даючи довгі тіні, ці фігури постійно змінюють свої обриси, й в них можна при бажанні побачити все нові та нові образи. Саме тому цю долину з сивої давнини й називають Долиною привидів. Але на відміну від інших масивів Головної кримської гряди, складених переважно вапняками, пасма Демерджі, сформовані конгломератами юрського геологічного періоду, мільйонами років, вивітрюючись, утворювали химерні колони, стовпи та оригінальні кам'яні статуї. Що ж до легенд, то найвідоміша з них розповідає про коваля, який колись жив на цій горі. Він кував тут зброю й був настільки агресивним і недобрим, що у вільний від роботи час тероризував, як нині російські окупанти, село, розташоване в долині. Одного разу коваль захопив у полон тамтешню дівчину на ймення Марина. Дівчина намагалася втекти, але спіткнулася об камінь, впала й померла. Бог гори розсердився, й величезні брили зірвалися з верхівки, знищивши й кузню, й коваля, й все поселення, оскільки односельці викраденої дівчини не стали на її захист.
Але гора пам'ятає не тільки фольклорного коваля та його бранку. Тут свого часу відбувалися події, більш близькі нам і не менш цікаві. Багато теплих спогадів, приміром, викликало у багатьох туристів відвідування стежки, де знімали сцени з культової кінокомедії Леоніда Гайдая «Кавказька полонянка». Адже «ударні» епізоди цієї культової кінострічки ставили в Криму, саме в Долині привидів. Тут впадав в око, скажімо, «Горіх Нікуліна» - мабуть, єдине з численних дерев у Криму, що має власне ім'я, оскільки тут знімали знамениту сцену падіння «Балбеса» з дерева. До речі, гілку тоді підпиляли відповідним чином, місце падіння заздалегідь підготували... Але гіляка зламалася зовсім в іншому місці, й при падінні Юрій Володимирович зламав руку. А в роботі над фільмом довелося зробити велику перерву.
А чого вартувала можливість сфотографуватися на камені (звісно ж, за певну плату), на якому Наталія Варлей нібито танцювала під «Где-то на белом свете…»?! Цікаво, що цей камінь не такий вже й маленький. Брила має форму правильного паралелепіпеда, й висота її чималенька. Відтак до каменя була завбачливо приставлена металева драбина. Проте, як виявляється, місцеві екскурсоводи нині довірливих відвідувачів відверто дурять. Адже насправді цей камінь жодного стосунку до «Кавказької полонянки» не має. У фільмі видно, що Наталія Варлей робить легкий стрибок на камінь, висота якого не більше 50 см від поверхні землі, й танцює вона на рівні пояса Шурика. Отож згадану брилу гіди-заробітчани нахабно видають за «той самий» камінь, хоч він заввишки в два метри! Насправді ж справжній камінь Варлей знаходиться приблизно в 100 метрах на північний схід від «Нікулінського горіха» серед величезних уламків конгломерату й являє собою плоску брилу з півметра заввишки.
Проте кінцева мета відвідин легендарної долини - це все ж таки вершина гори Демерджі. Перебуваючи на ній, можна побачити, що обриси Долини привидів невпинно змінюються залежно від положення сонця. До того ж звідси відкриваються неймовірні краєвиди на Алушту, сусідній гірський масив Чатир-Даг, а в гарну погоду - навіть на мис Меганом, що глибоко видається у Чорне море.