Максим Дубов'яз. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 42
Джанкой — у перекладі "миле село". Саме такий варіант було обрано ще позаминулого століття, він існує й досі. Хоча більшість сучасних фахівців усе ж таки чує в тому східному "джан" — що саме й асоціюється з поняттями "миле", "хороше", навіть "душа" — радше степову вимову прикметника "яни" — тобто нове. Так воно чи інакше, проте Джанкой уже давно не "кой" — не село. Більше того, це, можливо, найбільш асоційована зі словом "Крим" назва кримського міста. Адже незалежно від того, куди їде людина відпочивати — до курортів Ялти, Феодосії, Євпаторії або у службових, може, справах до Севастополя чи Керчі, — всі шляхи до глибин та й до узбереж Криму — через Джанкой.
Власне, саме залізниця, що свого часу пройшла зовсім поруч з тим чи то милим, чи то новим сільцем, і надала його розвиткові поштовх у напрямку становлення містом. І найпершою його вулицею стала лінія, вздовж якої вишикувалися будівлі, де мешкали ті, хто, власне, й будував залізницю, а згодом працював на ній. З тих пір і донині назва тієї вулиці незмінна: Кримська.
А Крим — це не тільки море і сонце, це й виноград та вино. 1955 року під Джанкоєм "Масандра" відкрила своє відділення, і аж донедавна поціновувачі вин знали, де брати справжні масандрівські червоні "південнобережні" портвейни, не переплачуючи за бренд.
Околиці Джанкою приваблювали колоністів ще до того, як він став залізничною станцією. Навкруги поставали німецькі та чеські колонії, на згадку про останні прикрашає місто руїна костьолу з таким милим в усій католицькій Європі присвяченням Святому Серцю. Місцевий поміщик з простим прізвищем Шатілов збудував невеличкий палац, що й досі прикрашає місто, додаючи його чесько-німецькій дивині та суворому шарму міста пролетарів-путейців трохи звичайної імперської глазурі.
В півтора ж передвоєнних десятиліття на чорноземах Джанкойщини реалізовувався гібридний соціальний експеримент за участі, з одного боку, міжнародного, переважно американського, благодійного фонду "Джойнт", з іншого — більшовицької влади: саме тут відпрацьовувалися варіанти сільськогосподарських комун, які врешті-решт було перетворено на колгоспи... І ще трохи "історії": місцеві кажуть, що саме в ресторані "Чонгар", будівля якого й досі виразно виділяється поблизу однойменного переходу через адміністративний кордон, вечеряючи після важкого візиту у Кримську область, проголосив Микита Сергійович Хрущов уголос ту думку, що врятувати Крим зможе тільки Україна.
Тож історична складова життя цього невеличкого степового міста Північного Криму достатньо насичена — і краєзнавчий музей є, щоб не без цікавості неквапливий гість сонячного півострова міг провести тут добу, перш ніж рушити далі, до моря. Хто ж повірить у курортний статус Джанкою, — знайде, приміром, мінеральну купальню з теплою водою чи тамтешні грязі, які, кажуть, не гірші за інші лікувальні кримські грязі.
Перша згадка про Джанкой — 1784 рік, коли Імперія переписувала кримську здобич. Друга — 1855, коли занотовано переклад: "миле село". Різкий поворот — 1871, рішення про те, що тут буде залізниця. Більшість джерел вказує на 1926 рік, коли станцію оголосили містом, але є й інша дата, трохи дивна для знавців виключно революційної складової вітчизняних історій рівно сторічної давнини: 5 червня 1917 року. Тобто за війною та внутрішніми проблемами Тимчасовий уряд подарував Джанкоєві статус міста.
От цього року місто Джанкой і відзначило свій перший, безперечно, круглий — сторічний — ювілей. Як для міста, то, справді, воно — "джан", нове.