Джерела енергії півострова

Петро Вольвач, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 23

З перших років електрифікації півострова електрична станція була головною складовою кримської енергетичної галузі. Адже нафтогазовий сектор енергетики у Криму став розвиватися лише у 70-ті роки минулого століття. Відомо, що перше кримське природне родовище газу було відкрито у листопаді 1960 року, а підготовку Глібовського газоконденсатного родовища до експлуатації провели у 1966 році. Промисловий видобуток газу в Криму розпочали у 70-ті роки минулого століття.

Отже, електрична енергія, яка вироблялася на місцевих теплових електростанціях, до війни була основним джерелом розвитку кримської економіки і функціонування всього господарського комплексу. Тому енергозабезпечення у Криму завжди було найболючішою проблемою.

Відомо, що перша кримська електростанція, яка була побудована у Сімферополі в 1896 році, могла забезпечити освітлення лише місцевого театру та кількох прилеглих до нього центральних вулиць. На початок 1911 року в Сімферополі, за даними фабричної інспекції, нараховувалося 25 промислових підприємств (5 консервних заводів, механічний завод, 4 тютюнові та 2 столярні фабрики, 4 млини, 6 друкарень, ремісничі майстерні, кілька хлібопекарень і пральня). Їхню роботу забезпечували дві невеликі електростанції. Вони були збудовані не без участі іноземних інвесторів.

Упродовж майже 30 років Сімферопольська управа вела безплідні та безуспішні розмови про будівництво у місті трамвайної мережі. Її, як і у Севастополі, мала живити місцева електростанція. Адже сімферопольськими вулицями, більшість з яких не мали твердого покриття, снували цілі ватаги кінних перевізників. Улітку кінні екіпажі (їх у провінційному місті було майже 500) з хвацькими перевізниками здіймали хмари куряви та їдкого пилу. А у негоду вулиці губернського міста С. перетворювалися у суцільну багнюку та непролазне болото. Дістатися з вокзалу або міських околиць центру міста було досить проблематично. Тож місто потерпало від бездоріжжя та надійного транспортного зв'язку. Наводити транспортний лад у губернському центрі наважилися бельгійські інвестори-концесіонери. Вони проклали спочатку одну трамвайну колію від вокзалу до центру міста. Стрімкий розвиток промислових підприємств у Сімферополі на початок 30-х років та збільшення міського населення спонукало владу прокласти від залізничного вокзалу до околиць і центру ще дві трамвайні колії. А це у свою чергу збільшувало попит на електроенергію. Потужностей місцевої електростанції не вистачало і це змусило провести високовольтну лінію електропередач від Севастопольської ДРЕС.
Ще наприкінці ХІХ століття ситуація з електрифікацією «города русской славы» Севастополя міським транспортом була катастрофічною. Електрифікації потребувала і вся інфраструктура Чорноморського флоту. Російська імперія, яка витрачала величезні кошти на утримання найбільшої у світі агресивної армії, виявилася не спроможною електрифікувати Севастополь та облаштувати міські вулиці і забезпечити місто хоч якимось транспортом.

Історичні документи свідчать, що першу електростанцію у Севастополі збудували лише 1897-1899 роках. Тоді ж у місті з'явилася і перша трамвайна колія. Після закінчення громадянської війни у 1921 році запрацювала міська електростанція та електростанція Морського заводу. В липні 1922 року дала струм Балаклавська, а у вересні 1923 року стала до ладу Північна електростанція. Наявність у місті кількох електростанцій дозволила створити у 1923 році міський трест «Електротранс», пізніше він був перетворений на «Крименерго».

Ще на початку ХХ ст. Ялта освітлювалася гасовими ліхтарями і користувалася водогоном, збудованим ще у середньовіччі. Будівництво більш потужного водогону завершилося у 1898 році, а каналізацію у Ялті частково облаштували у 1886 році. Невелику міську електростанцію побудували лише у 1904 році. Потужність її двигунів становила 700 кінських сил. Алушта й більшість південнобережних селищ до 1914 року також освітлювалися гасовими ліхтарями. Потужності місцевої ялтинської електростанції не вистачало навіть для освітлення всього міста.

Для покращення енергозабезпечення Південного берега, перш за все Ялти, уже в перший рік передачі Кримської області Україні, українська влада порушила питання перед «кримською» про будівництво в Ялті двох підстанцій з напругою 36 кВт у Гурзуфі та Алушті. Феодосія забезпечувалась електроенергією керченськими електростанціями.
Для покращення енергозабезпечення Кримської обл. проектом постанови Ради міністрів СРСР та ЦК КПРС «Про заходи по подальшому розвитку сільського господарства, міст та курортів Кримської області Української РСР», підготовленої невдовзі після входження Кримської області в Україну, передбачалося:

– збільшити будівництво Ново-Кримської ДРЕС (мабуть, у Сімферополі) потужністю до 100 тис. кВт з введенням першої черги у 1956 році;

– завершити розширення ДРЕС № 1 і ввести в експлуатацію котлів № 4;
– у першому кварталі, генератора № 3 та котлів № 5, 6 у IVкварталі 1955 р.

Крім того, союзний уряд зобов'язав Міністерство електростанцій та електричної промисловості розробити проект та ввести в експлуатацію лінії електропередачі Керч – Феодосія – в 1956 році і Сімферополь – Феодосія – в 1957 році.

У наступні роки Україна істотно покращила електрозабезпечення півострова. Так, із завершенням будівництва Каховської ГРЕС у 1962 році ввели в експлуатацію ЛЕП 220 кВт Каховка – Джанкой ОРУ Сімферопольської ДРЕС. Вона зв'язала кримську енергосистему з об'єднаною енергосистемою півдня країни.

Майже тоді (1962-1965 рр.), тобто у перші роки перебування Криму в складі України, були введені в експлуатацію: ЛЕП 220 кВт Джанкой – Феодосія, ЛЕП 110 кВ: Саки – Євпаторія, Старий Крим – Судак, Старий Крим – Планерське, підстанція 220 кВ Джанкойська та підстанція 110 кВ – Мойнаки, Донузлав. Упродовж 2003-2011 років ЛЕП Сімферополь – Севастополь була переведена з напруги 220 кВ на 330 кВ.

Перед захопленням Криму Російською Федерацією у лютому 2014 року кримській електромережі було передано понад 6,3 млрд. кВт електроенергії, з них понад 5,0 млрд. надійшли з материкової України. Основні обсяги використаної електроенергії покривалися за рахунок перетоків (від Запорізької ТЕЦ, Запорізької АЕС та з енергосистеми Миколаївської області) чотирма високовольтними лініями електропередач.

Таким чином, економіка Кримського півострова може повністю функціонувати лише при електричному забезпеченні з материкової України. Лише деокупація Криму може раз і назавжди вирішити дві найболючіші проблеми півострова – забезпечення його водою та електроенергією.