Крим у творахіноземної літератури:І один у полі воїн…якщо це Воїн
Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2019 рік, випуск № 11-12
Сьогодні ми згадаємо про бравого вояка Гаррі Флешмена — з циклу пригодницьких романів шотландського письменника Джорджа Фрейзера (1926-2008), написаних у 1969-2005 роках. Цікаво, що Фрейзер запозичив цього персонажа з роману англійського письменника ХІХ сторіччя Томаса Х'юза «Шкільні роки Гаррі Брауна», де головний герой мав прізвисько Флешмен. Вирішивши через сто років продовжити епопею тієї вигаданої особи, Дж. Фрейзер «записує» Флешмена в уланський полк та відряджає його на всі фронти боротьби за найбільшу світову імперію. А фронти ці пролягали по всій планеті — скрізь, де поширювалася влада королеви Вікторії, яку весь час її правління супроводжувала вікторія.
Звісно, наш герой не міг оминути і Кримської війни: «А раптом хтось скаже: «Як це, наш Флеш, старий зарізяка, не їде в Туреччину гамселити козаків?» — я з серйозним виглядом стану розводитися стосовно значущості керування та постачання, а також про важливість присутності в штабі кількох людей, які пороху понюхали…». Але Флешмен, ясна річ, виправдань шукати не стане. Він просто вирушить до Криму разом з усім королівським військом.
І без вагань виконає явно безумний наказ. Бо, звісно, як могла обійтися без «старого Флеша» шалена атака під Балаклавою 13 жовтня 1854 року, коли генерал Реглан наказав легкій кавалерії в лобову атакувати російські позиції. У цьому бою загинув кожен третій кавалерист, але пригоди Флешмена почалися не вчора, отже, закінчаться вони ще нескоро. Він і ще 57 британців потрапляють у російський полон. Єдине, що від них хочуть дізнатися на допиті, чи не п'яними британці пішли в атаку; на превеликий подив росіян, і полковник Флешмен, і решта полонених кавалеристів виявилися абсолютно тверезими.
Далі — полонених вивозять у тил, подалі від театру бойових дій і спокуси втекти до своїх. «Шлях з Ялти до Керчі, що проходив через гори, порослі лісом, був не прикметний: варто лиш побачити шматочок Криму — то все одно, що побачити весь Крим; однак цей край геть не схожий на решту Росії. З Керчі, де мене передали під нагляд похмурого та неговіркого цивільного, який володів французькою (та ще для переконливості двох драгунів), ми на кораблі переправилися Азовським морем у Таганрог — маленький брудний порт…».
Але і в Староторську, куди його з Таганрога відправили до кінця війни Флешмен та його товариш по нещастю майор Іст, який потрапив у полон раніше, пробули недовго. Скориставшись бунтом кріпаків проти поміщика, британці втекли. «Що ти бачиш?» — дивлячись на мапу, питає Іст. «Місто з назвою Генічеськ», — відповідає Флешмен. Далі вони (звісно, на санях, взимку) дістаються цього містечка, щоб звідти по Арабатській стрілці потрапити в Крим і далі дійти до своїх.
«Навряд чи Генічеськ або єдина його вулиця варті незлого слова, та для мене вони тоді здалися гарнішими за Пікаділлі», — розповідає Флешмен; проте: «Перспектива була невесела. За мостом, перекинутим через замерзлий канал, ми бачили Арабатську стрілку: довгий вузький язик засніженої землі, який, немов велетенський залізничний насип, тягнувся на південь вздовж берега Азовського моря. Саме море, вкрите кригою, скільки бачило око, розляглося ліворуч; а праворуч розташовувалася смердюча внутрішня лагуна, що називалася Сиваш».
Втікачам вдається проїхати всю косу до самої Арабатської фортеці, але погоня їх наздоганяла, коли корінна конячка спіткнулася, сані перекинулися, придавивши Флешмена, і задля власного порятунку Іст забирає коня, і тікає, покинувши напарника напризволяще.
Флешмен знову в полоні й цього разу його засилають дуже далеко — в Оренбурзький край. Але невгамовний британець тікає і звідти. Біжить додому, а за дім йому вся імперія з її розкиданими по різних континентах володіннями.
Флешмену ще доведеться подолати довгий шлях: через Аральське море та Середню Азію, де отримав усі шанси загинути від рук «душман душмане» (ворога ворогів); але Флешмен викрутився й тут, і взяв участь у боротьбі тубільців з російськими колонізаторами. Знаючи, як робити й застосовувати ракети (британська армія освоїла ракетне озброєння ще в 1812 році), він спалив ракетним залпом ескадру російських кораблів, що мали доставити тисячі солдатів угору по річці Амудар'ї до відрогів Гіндукуша. Ця армія, згідно з планами російських генералів, призначалася для розгрому Британської імперії в Індії, але Флешмен мав інші плани.
Потім Флешмен пішки дістався кордону володінь Британської імперії. І в кінцевій точці цього небезпечного довгого шляху він почув від британського митника, який нудьгував у Пешаварі і не одразу впізнав у Флешмені співвітчизника, лише: «Чи маєте що задекларувати?».