Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 1
Суто адміністративне питання про підпорядкованість єпархій, яке можна вирішити раз і назавжди розчерком пера, у випадку московського патріархату з бюрократично-епістолярного жанру перетворюється на містичний серіал. Висуваються тези про канонічну приналежність територій. То кому належить Кримська православна єпархія?
Канон є канон
Канони — це церковні правила, встановленні для уникнення непорозумінь і вирішення суперечливих питань відповідно до братньої любові між усіма, хто бере участь у житті Церкви. Вони як правила дорожнього руху; якщо всі їх дотримуватимуться — не буде катастроф.
Наприклад, апостольське правило 34: Єпископам будь-якого народу належить знати першого серед них і визнавати його як голову, і нічого не робити, що було б понад їхню владу, без його вказівок; а кожний має робити тільки те, що стосується його єпархії та тих місцевостей, що належать до неї. Але й перший нехай нічого не робить, не спитавшись думки всіх. Тому що так буде однодумність і прославиться Бог через Господа у Святому Дусі, Отець, і Син, і Святий Дух.
В оригінальному тексті грецькою мовою йдеться про народ, а не територію чи державу, оскільки вживається слово "етнос".
Звісно, коли церква сакральною вважає владу кесаря, а не Царя на царями, канони тлумачать, як заманеться...
Історія без політики
Християнство поширювалося в Криму ще за апостольських часів, коли на місці сучасної Москви буяв ліс, яким блукали нелякані ведмеді.
Коли Римського папу Климента в 96 році відправили відбувати заслання до Криму, у Херсонесі громада християн налічувала дві тисячі осіб. Відомо, що дві єпархії — Боспорська та Херсонеська — існували на півострові вже на початку четвертого століття. До кінця століття тут створена була Фульська єпархія. У восьмому столітті виникли також Сурозька та Готська єпархії. Невеликий Крим мав п'ять єпархій — усі входили до складу Константинопольського патріархату.
Згодом Готська єпархія об'єднала в собі і Сурозьку, і Херсонеську єпархії, і в такому вигляді проіснувала до 1778 року, коли єпископ св. Ігнатій Готфійський закликав православне населення переселятися з Криму до держави, що проголошувала себе православною.
Київська митрополія була передана з підпорядкування Константинопольському патріархатові до Московського патріархату в 1686 році — причому "з порушенням канонічних правил" (як визнав вже у 1924 році патріарх Вселенський і Константинопольський Григорій VII). Але територію Криму ані тоді, ані пізніше, ані ніколи в історії Царгород не передавав під Московський патріархат.
Хто порушив канони?
З приєднанням у 1783 році території Кримського ханства до Росії починається найцікавіше. Вся ця територія увійшла до Слов'янської та Херсонської єпархії (кафедра у Полтаві).
Лише у 1859 році на "канонічній" території Криму створено окрему єпархію. Якого патріархату? Санкт-Петербузького обер-прокурорхату? Бо патріарха на Русі двісті років не було взагалі: з часів Петра І влада релігійна та державна поєднувалася у десниці царя; безпосереднє керівництво Синодом здійснював призначений монархом "обер-прокурор" — нечувана ніде більше й ніколи в історії православ'я посада, що не відповідала жодним канонам, особливо біблійному принципу "кесарю — кесареве". Проте, відповідністю такого стану речей канонам ніхто не переймався. У Петербурзі Синод розташовувався в одній будівлі з Правлячим Сенатом, і будівля ця так досі і називається — Сенат і Синод, наочне свідчення поєднання Божого з кесаревим.
Виходить, що, маючи на меті просування православної імперії та розширення кордонів, "безпатріарша" церква ліквідувала Кримську єпархію, так само, як перед тим ліквідувала і Київську митрополію, яку не вони створювали. Спочатку ліквідувала самостійність Київської митрополії, згодом і саму митрополію, далі ліквідовано було посаду патріарха Московського, а врешті, заманивши десятки тисяч людей з Криму у степ на береги річки Волноваха, щоб "за ненадобностью" ліквідувавши єпархію, яка проіснувала кільканадцять сторіч, на землі, розчищеній від давньої апостольської традиції, створити нову єпархію з новою, переселеною, паствою.
Патріархат Божий та патріархат кесарів
Не існує серед канонів Православної церкви жодного, який прямо і недвозначно регулював питання розподілу саме територій. Тому що церква не території, церква — це люди, котрі приходять до храму, це громади парафій, це священники, котрі правлять службу. Вся інша надбудова у вигляді єпархій, митрополій та патріархатів потрібна для сприяння цій діяльності.
Немає канону, що скасовував би Слово Боже. Чи казав Христос про канонічність патріархату чи розмежування територій? Ні, лише: "Там, де двоє чи троє зберуться в ім'я Моє — там і Я поміж ними".
Канонічна територія — штучне поняття, викликане прагненням Російської Православної Церкви контролювати не лише прихожан, а й усіх мешканців "канонічної" території, мало не за фактом народження, незалежно від того, чи вірить взагалі людина в Бога, чи поділяє засади православного сповідання, ким усвідомлює себе за етнічним походженням. Від такого підходу один крок залишився до відновлення кріпацтва.
Канон ніщо, лише порожнє слово, якщо він не ґрунтується на вірі та на духові. Земні патріархам не дано спростувати владу єдиного канонічного Патріарха. Церква це не лише храм, не лише ієрархи, не лише канони — церква це люди. Це ті двоє чи троє, які разом, підтримуючи одне одного, прагнуть до єдиного і найвищого Патріархату — небесного.