Про гадів: морських,сухопутних та тих,що від пропаганди
Ігор Світличанин. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 7
Нещодавно Інтернет просто вибухнув «сенсацією», мовляв, саме в Криму, на Карадазі, Св. Георгій переміг дракона. Карадаг, у перекладі «Чорна гора», це гірський масив на південно-східному узбережжі півострова, майже посередині між Судаком та Феодосією. Карадаг є залишком прадавнього вулкану, що виник, вивергався, врешті згас та руйнувався хвилями, землетрусами й вітрами. І цей процес тривав сто мільйонів років. Тепер це одна з надзвичайних перлин кримського узбережжя, геологічний, пташиний та рослинний рай для вчених, а також художників, поетів та просто всіх поціновувачів краси кримської природи.
Звісно, є в такого непересічного місця власні легенди та перекази. До легенд згодом, а от переказують, що під Золотими воротами Карадагу живе великого розміру морський змій. Принаймні про це залишив свідчення закоханий у Карадаг митець Максиміліан Волошин. Лихо смикнуло його в листуванні з Михайлом Булгаковим сповістити про карадазького змія, а той і накидав кіносценарій «Рокові яйця». І хоча бачили чудовисько в Криму від Азову до Тарханкута, лігвище звіра локалізували в підводних печерах Карадагу — кажуть, вони там є. Там змія того бачили й природознавці — люди, які не схильні до надмірних фантазувань, приміром, геолог Промтов у Сердоліковій бухті 1952 року. А до чого тут Святий Георгій, великомученик? Російська Вікіпедія твердить: «Карадаг может быть признан одним из мест, где Святой Георгий победил дракона». Чудово... Але це зазначено у розділі під назвою «Интересные факты»! Наголошуємо — факти!
Дивно, але саме від часу окупації Криму цей міф став активно поширюватися в інформаційному просторі. Кому це вигідно? Звісно, імперській пропаганді, яка оперує фальшивими твердженнями: «Крым — сакральная российская территория», «крещение российского князя Владимира», «исконно русская земля», «свободное волеизъявление крымчан», «город русской славы», «киевская хунта», «бандеровцы и фашисты» і так далі й таке інше.
Але в усіх цих маніпуляціях можна помітити головну мету — нахабно вкрасти в інших і приписати чуже собі, а за допомогою пропагандистських міфів створити ілюзію про одвічну приналежність вкраденого. Культура і релігія стають дієвим інструментом у цьому процесі. Яскравим доказом цього є Пушкін, «Великое русское слово», регулярні російські імперські шабаші в українському Криму під маскою чисто культурницьких заходів, привласнення Волошина, а тепер і нахабна спроба закріпити Святого Георгія-змієборця, покровителя Москви, в «вєліком русском мірє». Отже, маємо ще один, але вже ісконно скрєпний «доказ» і сакральності Криму, і такого «ненав'язливого» вмонтовування півострова в кремлівську модель держави.