Татарські корені
Генрика Сенкевича
Вадим Перегуда. Газета «Кримська світлиця», 2016 рік, випуск № 45
Усім добре відомо про татарське коріння видатного польського письменника Генрика Сенкевича. Відомо, що по батьківській лінії він належав до так званих білоруських татар і походив із дуже знатного роду. Збереглися легенди, що один з його предків був «темником» (тисячником) у татарському війську Тохтамиша, який перейшов на службу до Великого князя литовського Вітовта. Не випадково Генрик Сенкевич обрав собі за літературний псевдонім «Літвос», під яким друкував свої твори.

Спеціально і глибоко татарські корені польського письменника ніхто не досліджував, але на сьогодні існує не тільки форум численних носіїв цього прізвища, а й древнє село Синкевичі, що знаходиться на території сучасної Білорусі, яке було засновано, можливо, нащадками татарського темника Сенке. Багато відомо і про рідного брата Сенке – Богдана, який став засновником шляхетного роду Полторжицьких.

В Актах Віленської археографічної комісії, актах о литовських татарах, том XXXI, знаходимо ім'я княгині Айши Азюлевичівни Сенкевич, а також князя Ходца Сенкевича (документ № 242, від 18.06.1667 року), князя Романа Сенкевича, ротмістра його королівської моці, князя Юзефа Сенкевича і його дружини, Мартина Сенкевича тощо. Те, що ці особи, які сповідували мусульманство, мають пряме відношення до далеких пращурів письменника, не викликає сумніву — жили їхні нащадки, та ще й досі живуть на землях по лінії: Троки (Трокай) — Вільнюс — Ошмяни — Острівець - Гродно. Ці історичні міста знаходяться у межах двох воєводств — Віленського і Трокського, які виникли ще за часів Городельської унії 1413 року. Трокське воєводство виникло у результаті об'єднання Трокського і Гродненського князівств, де за добру службу предки Сенкевича отримали землі. Документи, які стосуються князівського і шляхетного роду Сенкевичів, фіксуються від 1665 до 1720 років. Нащадки татарського хана Алі-Бердея дійсно претендували на князівський титул, достеменно відомо, що значно пізніше від них походить два шляхетних польських роди: Сенкевичів і Полторжицьких. Багато нащадків «Сенке» (у перекладі з татарської, це ім'я означає «сокіл») і досі живуть в Ошмянах, недалеко від Понар, якими вони колись володіли.

Зовсім поруч, у Островецькому районі, с. Дубники, у 1887-1888 році Генрик Сенкевич гостював у своїх родичів і знайомих. Саме тут був написаний історичний роман «Пан Володиєвський», була задумана історична епопея про боротьбу зі шведами «Потоп». Прототипами багатьох історичних персонажів стали його родичі і знайомі, з якими зустрічався і спілкувався письменник, перебуваючи у садибі Мінейко в Дубниках.

На сьогодні, у Білорусі, Литві та інших державах мають проживати тисячі родичів, далеких і близьких, Генрика Сенкевича. Приблизно не менше 5000 родин, якщо умовно вважати 1397 рік за дату переселення татарського роду до Великого князівства Литовського, має проживати у світі, які тим чи іншим способом можуть бути пов'язані із родом Сенкевичів. У цьому питанні остаточну крапку могло би поставити поєднання генеалогії із генетичними дослідженнями, які сьогодні є такими популярними у світі, але всьому свій час. В інтернет-просторі нам вдалося знайти групу і не одну, яка об'єднує носіїв цього славного прізвища.

На одному з форумів, присвячених генеалогії родини Сенкевичів, Антон Смирнов з родини Сенкевичів, зазначає: «Я теж з роду Сенкевичів. Знаю, походження прізвища - татарське, з тих татар, що перейшли на службу до Великого князя литовського разом з ханом Тохтамишем. Є поселення Синкевичі, там колись вони жили і масово перейшли з мусульманства в католицизм. Нащадки мурзи чи тисячника Сенке (Шенке). Генрик Сенкевич з цього роду. У нього багато родичів, але для цього (для правдоподібності) потрібно робити генетичну експертизу. У нащадків татарської знаті-аристократії завжди було дуже багато дітей-нащадків. Тому й не дивно, що рід розрісся і роз'їхався по всьому світу. Багато Сенкевичів (Сінкевичів) проживало в Ошмянах під Вільно, могили їх досі можна побачити на старому цвинтарі. Вони були хорошими воїнами, які здавна чесно служили Речі Посполитій. Колись це був дуже знатний і багатий рід, але це було дуже давно, ще за часів Золотої Орди. Польський орієнталіст Я. Шинкевич вважає, що в деяких тюркських мовах слово «szahun» або «szahin» означало «сокіл». Що ж, цілком реально в старотатарській, вірніше, старотюркській традиції називати синів іменами пернатих хижаків. Утім, в арабській мові існує ще й слово «sahane», що означає «прекрасний».

Щороку, 15 листопада, у день смерті великого польського письменника, уся його родина збирається у Варшаві, де проходить Божа служба в інтенції святої пам'яті Генрика. Нащадки Генрика Сенкевича збираються на могилі свого пращура, прах якого у крипті собору.

У наступному 2017 році ми будемо святкувати 620 років історії «білоруських татар», нащадком яких є великий польський письменник Генрик Сенкевич. 620 років тому Великий литовський князь Вітовт, зібравши велике польсько-литовсько-українське військо, зміг розбити війська Тимура і повернути Крим своєму вірному союзнику – хану Тохтамишу. З тих часів починається історія «білоруських татар», які пізніше прийняли католицизм і стали засновниками багатьох шляхетних родів Речі Посполитої. Невже і сьогодні історія знову пішла по колу?
Історичні факти

«…З 1384 до 1395 року точилася безкомпромісна боротьба Тохтамиша з Тамерланом за Золоту Орду. Переміг у ній «Великий Хромець». Після нищівної поразки на Тереку залишки війська Тохтамиша бігли в Молдавію, Московію і Литву. Сам бунтівний хан попрямував до Криму...

Однак і там йому не було спокою. У 1397 році, під час спроби оволодіти багатою Кафою, він був розбитий Темір-Кутлугом і втік до Києва, щоб просити допомоги у могутнього Вітовта...

Великий князь відгукнувся на прохання Тохтамиша. В кінці літа 1397 року Вітовт зібрав у низинах Дону велике військо і рушив його в Крим.

8 вересня поблизу Кафи він розбив загони місцевих беків і мурз і повернув Крим Тохтамишу.

Саме в цей час великий князь вивів з кримських степів багатотисячний татарський полон. Частину полонених татар він посадив на південних кордонах своєї величезної держави, багатьох подарував Ягайлу, який уже став на той час польським королем, а більшу частину розселив у Литві - Білорусі...
Таким чином, з 1397 року розпочинається 600-річна історія білоруських татар...»

Зі статті «Потомки хана Тохтамиша» / Науково-документальний журнал «Эхо веков»

© Крим — це Україна