Крим у творахіноземної літератури:Повернутися з Кримуживим
Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 50
Генріх Белль — видатний німецький письменник ХХ століття, лауреат Нобелівської премії з літератури, член і президент ПЕН-клубу (німецького та світового). Він побував в Україні, у тому числі і в Криму, але не з власного бажання, а за обставин, про які йому було важко згадувати, говорити, писати. Але, мабуть, такою кармою наділений наш Крим, що його не оминають війни, і велика частка літератури про цей сонячний півострів — це військові мемуари. Капрал Белль у Криму воював.
Генріх Белль народився 21 грудня 1917 року в Кельні у католицькій родині. Його потяг до літературної творчості дав про себе знати ще в дитинстві. Так само, ще в школі, проявилися інші його риси — наприклад, він не виявив бажання вступати до гітлерюгенду, як більшість його однокласників. Згодом у інтерв'ю Генріх Белль скрушно скаже: "Ми, німці, народ слухняний". Він не був слухняним, але коли його, на той час уже студента Кельнського університету, призвали до лав Вермахту, ніхто не питав, чи має він бажання йти воювати. З 1939 року Генріх Белль — солдат Другої світової війни.
Письменники на ній воювали... Десь піднімали свої літаки в бій Антуан де Сент-Екзюпері та Хол Клемент, ішов у бій танкіст Гюнтер Грас, командував артилерійською батареєю Олександр Солженіцин, воював на Тихому океані матрос Рон Хаббард, полював на підводні човни у Карибському морі Ернест Хемінгуей та сидів у таборі для полонених Курт Воннегут. Це — лише ті, хто повернувся з війни.
Беллю довелося повоювати у Франції, а згодом — і на Східному фронті. У 1942-му він побрався з Анною-Марією Чех, і одразу після весілля — знову потрапив на фронт, його солдатський шлях тепер проліг по Україні: "Львів гарний... Вулиці тут такі, як у великих містах світу. Широкі, елегантні, пологі вулиці з блідо-жовтими будинками, які здаються вимерлими, а на вулиці повно людей", — згадував письменник. У Львові довго Белль не затримався. Армії Вермахту просувалися на південь, до Чорного моря, і так він потрапив до Одеси, а далі їх мали відправити до Криму.
"Єдине, чого нам хотілося, — це вибратися із тих великих чорних і брудних стін, але тепер, коли ми вже стояли на вулиці, нам здавалося, що краще було б повернутися до казарми. Лише два місяці минуло відтоді, як нас забрали до армії. Ми дуже боялись і водночас розуміли, що коли вернемось назад, то неодмінно захочемо піти знов, одначе тоді вже не зможемо; а була ще тільки четверта година і спати нам не давали воші й спів у казармі, до того ж ми боялись і заразом сподівались, що другого ранку буде льотна погода і нас переправлять у Крим, де ми загинемо. Ми не хотіли вмирати, і в Крим ми не хотіли..." ("Тоді в Одесі").
У Генріха Белля нам не знайти описів гарних кримських краєвидів, чудової природи краю, де ниви і гори чарівні, де сонце і море цілющі... Ні, якщо ти — на Східному фронті, то твій Крим — це свинцеві хмари, чорно-синє небо, жорстоке Чорне море. Це — поле засохлих соняшників, в якому майбутній нобелівський лауреат ховається від вогню ворожих гвинтівок. Це — пекло...
"Війна мерзенна, безжальна та антигуманна, мені просто не добрати відповідних для неї слів, можливо, згодом я розповім тобі про неї. Я вже звик промовляти, коли проходжу повз убитого: "Врятуй, Боже, душу твою!" — незалежно, німець той або росіянин". (З листа капрала Белля до дружини. Крим, 21 листопада 1943 року).
Коли ти лежиш на передовій посеред Криму на соняшниковому полі в листопаді, то молишся тільки, щоб обстріл швидше закінчився. Шовіністична пропаганда і бадьорі марші — лишилися для тилових щурів. Благаєш, аби куля тебе оминула, хоч і знаєш, що, оминувши тебе, вона влучить у когось іншого... Війна візьме свою данину.
"Там, де було Чорне море, яке не видно звідси, небо мало ще темніше, майже синьо-чорне забарвлення; здавалося, що сутінки та ніч насуваються зі сходу. Десь у глибині летовища, біля похмурих ангарів, баки крилатих монстрів по вінця заливалися бензином, після чого монстри відсувалися назад і зі зловтішною привітністю розкривали черева, які наповнювалися людьми — сірими, виснаженими та зневіреними солдатами; в їхніх очах не можна було побачити нічого, крім страху: Крим давно вже був оточений..." ("Віники в'язати").
Йому пощастило вийти з Криму живим. Він опинився на Західному фронті, потрапив до американського полону і повернувся додому. Щоб жити з коханою дружиною та дати життя двом дітям. Щоб працювати дрібним службовцем у статистичному бюро та писати свої оповідання, і невдовзі увійти до переліку найвідоміших німецьких літераторів. Щоб завжди казати правду, тому що знав криваву ціну брехні. Щоб засудити репресії проти Мустафи Джемілєва, щоб приймати у себе вдома — транзитом з Радянського Союзу в Америку — Солженіцина, котрий пройшов ту ж саму війну, тільки з протилежного боку фронту.
Щоб написати про те, яка то жахлива річ — війна; про те, що всі війни рано чи пізно закінчуються, що єдиною справжньою перемогою може бути лише мир; що на полі битви згодом виростуть квіти, от тільки загиблих ніколи не повернеш...