Олександр Дзюба. Газета «Кримська світлиця», 2016 рік, випуск № 50
Пошуки Ґрааля вже багато століть бентежать уяву не одного покоління поетів, мрійників і навіть захоплених містичними ідеями політиків. Що ж таке Ґрааль і як він пов'язаний із Кримом?
«Ґрааль» – старофранцузьке слово, яким називали велику таріль або тацю. Саме так Ґрааль змальовує найстаріший із збережених на сьогодні документів про цю реліквію – датований 1182 роком роман провансальського поета-трубадура Кретьєна де Труа «Персеваль, або Оповідання про Ґрааль». Проте в інших творах ця реліквія являє собою чашу, кубок чи навіть камінь.
Найпоширенішою стала версія про Ґрааль як про чашу, з якої причащалися на Тайній вечері учні Ісуса Христа, і в яку згодом була зібрана кров Ісуса, розіп'ятого на хресті. Цю чашу уявляли як різьблений з оливкового дерева келих заввишки 12 та діаметром 6 сантиметрів.
Згідно з візантійським переказом, ще у 394 році чаша зберігалася в Єрусалимі, в храмі Сіону, зведеному на тому місці, де відбувалася Тайна вечеря. Серед свят Візантійської церкви було й свято обретіння Святої Чаші Господньої, яке відзначали 3 липня. Можливо, пізніше вона була перевезена до столиці Візантійської імперії Константинополя й зберігалася там в одному з православних храмів. Що сталося далі зі святинею – невідомо: 1204 року внаслідок Четвертого хрестового походу Константинополь був захоплений та пограбований західноєвропейськими лицарями. Згадки про те, що чаша потрапила у землі Західної Європи межують з інформацією про те, що її сховали в одному з замків на Сході, й одна з версій про подальшу долю Ґрааля веде нас до Кримських гір, куди він нібито потрапив з терплячої руйнації Візантії. Подальша доля Ґрааля вплітається в контекст середньовічної історії південного Криму. В XII-XV століттях на теренах гірського й передгірського Криму існувало невелике, дружнє Візантії князівство Феодоро зі столицею в місті Мангуп-Кале, територія якого тягнулася смугою від Ямболі (сучасної Балаклави) до Алустона (в наш час Алушти). Цим князівством керувала династія царів Гаврасів, що мала вірменське походження. Етнічний склад населення був досить строкатим: там жили кримські ґоти, алани та греки, яких об'єднувала спільність православної релігії.
Становище маленької держави було вкрай непевним. Легенда розповідає про війну феодоритів з генуезцями, які володіли колоніями у південнобережній частині Кримського півострова (а з історії відомо, що такі війни князівства з генуезцями траплялися досить часто). Під час цієї війни генуезці поставили умову правителям Феодоро: передати їм якусь золоту колиску, після чого війна буде закінчена.
Ситуація була настільки загрозливою, що князь разом із родиною сховався в одній з печер гори Басман, де й заховав ту таємничу золоту колиску. Після чого у горах відбувся землетрус та обвал, і золота колиска виявилася надійно прихованою від людей. Цікаво, що цю легенду частково підтверджують і матеріали археологічних досліджень. Вчені встановили, що на горі Басман колись існувало поселення, зруйноване внаслідок потужного землетрусу в XIV чи XV століттях. А всередині однієї з гірських печер було знайдено скелет людини, розчавленої кам'яною глибою, що звалилася на неї.
Про те, чим саме могла бути загадкова мангупська золота колиска, висловлювалися найрізноманітніші припущення. Дехто вважає, що йдеться про золоту купіль, подаровану князю Феодоро Ісааку московським царем Іваном ІІІ. Інші вбачили певну схожість із не менш легендарною колискою Чингісхана. А найбільш уважні кримські дослідники помітили одну важливу деталь у розписах храмів, що залишилися з часів існування цієї невеликої держави. У них часто наявний мотив чаші-колиски з малям. У християнській традиції дитина у чаші символізує Христа.
У ХХ столітті велике зацікавлення до цих кримських легенд виявили спецслужби двох потужних держав, які до того ж вели між собою війну, в тому числі й у Кримських горах. За дивним збігом обставин, а може, й зовсім не випадково, конкуруючими сторонами у змаганні за Ґрааль виступили ті, хто вважав себе нащадками західноєвропейських лицарів, та ті, хто вважав себе нащадками імперських традицій Візантійської імперії.
В 1926-1927 роках у Криму розпочала діяльність група співробітників спеціального відділу з криптографії НКВС СРСР на чолі з Олександром Барченком. Проте про Ґрааль вони воліли зайвий раз не розповсюджуватися; за офіційною версією група загалом досліджувала печерні міста Криму. Але до команди входив астрофізик Олександр Кондіайн, він і розповів про іншу, неафішовану мету чекістської експедиції, а саме: про пошук каменя позаземного походження, що кілька тисяч років тому впав на землю із сузір'я Оріона. Цікаво, що в написаній у ХІІІ столітті поемі Вольфрама Ешенбаха «Парсіфаль» Ґрааль представлений у вигляді каменя, що впав на землю з корони Люцифера, звідти пішла й алегорична назва Ґрааля – «камінь з Оріона». Кінець пошуків був сумним: 1941 року, перед самим початком війни з Німеччиною, керівник експедиції Олександр Барченко був розстріляний.
Дехто вважає, що йдеться про золоту купіль, подаровану князю Феодоро Ісааку московським царем Іваном ІІІ. Інші вбачили певну схожість із не менш легендарною колискою Чингісхана. А найбільш уважні кримські дослідники помітили одну важливу деталь у розписах храмів, що залишилися з часів існування цієї невеликої держави. У них часто наявний мотив чаші-колиски з малям. У християнській традиції дитина у чаші символізує Христа.
Неабияку цікавість до цих пошуків виявили й конкуренти спецслужб країни рад з націонал-соціалистичної Німеччини. Чаша Ґрааля стала потрібною такому знаному містику, яким був Адольф Гітлер. У розпал Другої світової війни він віддав наказ відшукати цю святиню. Ватажок нацистів, вочевидь, і собі хотів отримати давню реліквію, відому своїми дивовижними властивостями. Вона значно доповнила б його колекцію артефактів. У віденському музеї Хофбурґ його підлеглі на той час вже знайшли спис римського центуріона Лонґіна, яким нібито було простромлене тіло Ісуса.
У цьому списі містикам-нацистам теж ввижалося джерело магічної сили, й Гітлер мав надію, що спис йому допоможе здобути перемогу над його запеклими ворогами – Америкою та Великою Британією.
Відколи на землю Криму вступили німці, вони, подібно до їхніх червонозоряних попередників, розпочали пошуки Ґрааля в Кримських горах. Шукали у найбільш привабливих для розгадування таємниць місцях: у фортеці Чуфут-Кале, де були уважно оглянуті караїмські кенаси, мавзолей доньки хана Тохтамиша Джаніке-ханум та численні печери. Шукали й у татарських мечетях, і у рештках старих храмів, і в руїнах фортеці Керменчик.
Відколи на землю Криму вступили німці, вони, подібно до їхніх червонозоряних попередників, розпочали пошуки Ґрааля в Кримських горах. Керівником проекту був призначений Отто Олендорф, який мав псевдо «Graalritter» – лицар Ґрааля; лицар був не самотнім, під його командуванням перебувала «Айнзацгрупа D», тож помічників у містичних дослідженнях йому не бракувало. Шукали у найбільш привабливих для розгадування таємниць місцях: у фортеці Чуфут-Кале, де були уважно оглянуті караїмські кенаси, мавзолей доньки хана Тохтамиша Джаніке-ханум та численні печери. Шукали й у татарських мечетях, і у рештках старих храмів, і в руїнах фортеці Керменчик.
Однак Ґрааль у Криму ані більшовикам, ані нацистам знайти так і не судилося. Але історія пошуків таємничого артефакту цілком може мати своє продовження, адже нові загарбники Криму зовсім недарма називають його сакральним півостровом.