Зруйноване часом –збережене олівцем:кримська епопеяПавла Голландського
Антон Божук. Газета «Кримська світлиця», 2019 рік, випуск № 41-46
Павло Іванович Голландський – професор архітектури, мистецтвознавець, історик і археолог, реставратор, митець, педагог, один з яскравих представників кримської культури 20-30-х рр. XX ст. Народився 26 грудня 1861 року в станиці Аксайській Області Війська Донського (сучасна Ростовська область) у родині унтер-офіцера лейб-гвардії козачого полку Івана Голландського та доньки козачого урядника станиці Олександрівської Ганни Чирвіної. Дещо екзотичним прізвищем, за сімейними переказами, рід завдячує далекому пращурові з часів Петра I, коли на службу до Російської імперії запрошувалися моряки та кораблебудівники з Голландії: цим пращуром був корабельний майстер Ян із Заандама, який з гуртом співвітчизників оселився на Дону. Вже за часів Катерини II один з його нащадків, не побажавши взяти «канонічне» ім'я (на чому нібито наполягала імператриця), став іменуватися за національністю пращура. Згідно з ономастичними словниками, носієм прізвища «Голландський» міг бути або нащадок голландця, що приїхав до Росії, або росіянин, котрий мешкав тривалий час у Голландії, або взагалі людина, котра носила закордонний одяг чи палила тютюн.
У 1866 р. голова родини помер від сухот; його дружині з дітьми не стало за що існувати. Спочатку Павла віддали до початкового училища у станиці Олександрівській, а у 13-річному віці він вступив до Новочеркаської гімназії; у 3-му класі хлопчак навіть давав приватні заняття учням менших класів та абітурієнтам. Також він до кінця навчання займався малюванням, маючи намір вступити до Імператорської Академії мистецтв, однак через скруту довелося позбутися цієї мрії. У 1883 р. Павло отримав атестат зрілості, а згодом був зарахований на фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Втім, думки про мистецтво не залишали його – як і плани щодо переведення на архітектурне відділення академії мистецтв, яким на заваді стала необхідність утримувати брата й сестру. Скінчивши два курси, хлопець вступив до Інституту цивільних інженерів. Отримавши диплом у 1892 р., деякий час Голландський працював у відомих петербурзьких архітекторів, потім – у Києві в Управлінні архітектури Південно-Західної залізниці; у 1893 р. через епідемію чуми довелося виїхати до Новгородської губернії. Незабаром Голландський повернувся до Санкт-Петербурга і почав викладати в Інституті шляхів сполучення. У 1898 р. після запалення легень переїздить за рекомендацією лікарів до Києва, де викладає архітектуру й архітектурне креслення у Політехнічному інституті, а згодом стає професором кафедри архітектури. Вивчає архітектурне мистецтво Київської Русі. Як вчений секретар Київського товариства історії, археології та мистецтва бере участь у розкопках Десятинної церкви, Золотих Воріт, садиби Софійського собору, церкви Спаса на Бору, собору в Видубичах. Подавав на конкурси свої проекти будівель, спорудження яких передбачалося і реалізувалося в Києві, і сам неодноразово був членом конкурсних комісій. Наразі київські будівлі, створені за проектами або за участі Голландського, є пам'ятками архітектури, які охороняються державою.
У 1902 р. Павло Іванович одружився з католичкою Елеонорою Чечет; шлюб був бездітним, доля жінки невідома. На початку 1914 р. Голландський стає професором історії мистецтв Давнього Сходу в Київському археологічному інституті. Курс довелося перервати через початок Першої світової війни. У 1915 р., працюючи в КПІ, Голландський також викладав на Київських технічних курсах В. Пермінова.
Під час Українських національно-визвольних змагань Павло Іванович вирішив залишити Київ, де владу здобула Директорія під проводом Симона Петлюри, і повернутися до Новочеркаська, проте через проблеми з транспортом, спричинені воєнними діями, опинився він у 1919 р. аж… у кримській Балаклаві, без можливості ані повернутися до Києва, ані дістатися рідного краю. 58-річний чоловік опинився на чужині без засобів до існування. Втім, завдяки рекомендаціям київських знайомих, йому вдалося влаштуватися на роботу в Севастополі до Слов'янського товариства пароплавства й торгівлі. Супроводжуючи вантаж на пароплаві до Стамбула, Голландський лишається там на два місяці, поглиблюючись у вивчення давньої візантійської та сучасної йому турецької архітектури. Після захоплення Криму більшовиками у тому-таки 1919 р. Голландський випадковим пароплавом повертається до Севастополя – і вже до кінця свого життя не залишає півострова, не скориставшись, на відміну від багатьох співвітчизників, можливістю залишитися за кордоном. У Севастополі довелося пережити повоєнну руїну, загальну необлаштованість, розгул бандитизму, голод 1921-1922 рр.
Протягом 20 років Павло Голландський працює на благо Криму, рятуючи раритети від руйнації та пограбувань і споруджуючи нові будівлі, занурюється у вивчення архітектури та мистецтва народів, котрі населяли Крим протягом сто- і тисячоліть.
У 1920-1923 рр. Павло Іванович працює науковим співробітником Херсонеського музею, додатково будучи членом Кримського обласного комітету у справах музеїв та охорони пам'яток мистецтва, історії, старовини та народного побуту (Кримохіс; існував у 1920-1927 рр.); зазвичай музейні співробітники входили до цієї організації, яка мала на меті збирання художніх цінностей, охорону пам'яток старовини, формування фондів музеїв. Голландському доводилося займатися ревізією та ремонтом будівель кримських музеїв, обстеженням пам'яток архітектури та їхньою охороною.
У вересні 1922 р. Павло Голландський одружується з Ольгою Пересипкіною, донькою священика місцевої Петропавлівської церкви. В липні 1923 р. у них народився син Олег. Того ж року родина переїздить до Сімферополя. До 1927 р. Голландський працює у Центральному музеї Тавриди водночас на двох посадах – наукового хранителя музею та завідувача картинної галереї, весь свій час віддаючи формуванню музейних фондів, створенню експозицій, організації виставок, ремонту будівлі музею, що розташовувалася на вул. Долгоруковській, у буд. № 35 (у 1927 р. музей перебрався до будинку № 18 на вул. Пушкіна – до колишнього притулку для дівчат графині Адлерберг).
Ще наприкінці 1923 р. Павло Голландський став членом Таврійського товариства історії, археології та етнографії; зокрема, під час засідань він звітував про результати археологічних досліджень архітектурних пам'яток середньовічного Солхату (м. Старий Крим), в організації та проведенні яких він брав найактивнішу участь.
Голландський належав до «старої» інтелігенції, у жодних партіях і арміях не перебував, участі в революціях і війнах не брав – а відтак був підозрілим для нових «господарів життя» (до того ж, крім російської та української мов, володів польською, французькою та німецькою). В липні 1924 р. заступник завідувача Кримохісу Я. Бірзгал повідомив до ГПУ про «зловживання» з боку завідувача музею оборони Севастополя Лаврентія Мойсеєва, котрий також був директором Херсонеського музею та головою Севастопольського відділення Кримохісу (Севмузохіс). Мойсеєва та групу працівників Севмузохісу та пов'язаного з ними по роботі Голландського звинуватили в «економічній і політичній контрреволюції» та заарештували, інкримінувавши їм «незаконне» повернення колишнім власникам «величезної кількості цінного майна музейного значення і взагалі промислової цінності, зібраного свого часу комісією з утиску й експропріації буржуазії та конфіскованих на підставі тогочасних революційних законів», а також необлік у 1920-1924 рр. «експропрійованих» і переданих до музею цінностей, через що «виникла величезна можливість різноманітних розкрадань».
Слід зазначити, що повернення конфіскованих речей (не у власність, а в тимчасове користування) було вимушеним заходом і проводилося через абсолютно непридатні умови зберігання за відповідним декретом Раднаркому, розпорядженням музейного відділу Наркомпросу, а вже потім за постановою музейного комітету (членом якого був Голландський, як і всі підслідні) та розпорядженням уповноваженого Севмузохісу. Слідство тривало аж 28 місяців і було закрите у жовтні 1926 р. Головним судом Кримської АРСР через відсутність складу злочину. Втім, ще наприкінці літа 1924 р. Голландського звільнили з-під арешту (поручився за нього той-такий Бірзгал, який звів наклеп) з дозволом повернутися до виконання посадових обов'язків.
Восени 1923 р. Павло Іванович вирушив у відрядження до Севастополя для з'ясування потреби ремонту сучасних споруд при музеї та обстеження стану історичних пам'яток у Херсонесі. У звіті він звернув увагу на необхідність відновлення опорних частин набережної майже за всією довжиною ділянки старого музею, облаштувати огорожі на території Херсонеського городища та ретельно описав роботу з порятунку Хрестового храму (південний захід Херсонеського городища, територія некрополя) та його мозаїк. У лютому 1925 р. він оглянув будівлю Херсонеського музею, а в січні 1926 р. – Херсонеське городище. Висновки були невтішні: Голландський зафіксував «картину поступової і доволі швидкої руйнації стародавніх пам'яток від дії стихії та від рук людини» і запропонував заходи, яких необхідно було терміново вжити для їхнього порятунку.
У 1924-1926 рр. Голландський перебував у нескінченних відрядженнях: в Алупці – для укладання кошторису на ремонт Воронцовського палацу, а згодом для обстеження «переробок»; у Євпаторії – для «перекидання цінностей» до Сімферополя та обстеження Ханської мечеті, текіє дервішів, караїмських кенас, стародавньої міської брами; у Судаку – для вивчення стану пам'яток, виготовлення креслень і планів ділянок Генуезької фортеці, які підлягали ремонтові, укладання кошторису на ремонт фортеці та організації ремонтних робіт (при цьому Голландський мав місію персонального нагляду над архітектурними пам'ятками Судака). Ще раніше, у 1923 р., йому було доручено ремонтно-реставраційні роботи у Бахчисарайському палаці; зокрема, Голландського непокоїв аварійний стан Соколиної вежі та Зеленої мечеті (Єшиль¬Джамі), реставрація якої «була б навіть небезпечною для тих, хто її проводить», а кошти на її ремонт «майже дорівнювали б вартості такої ж нової будівлі». Відтак Голландський слушно наполягав на необхідності якомога скоріше зафіксувати загальний вигляд мечеті та її окремі деталі, зробити вимірювання, креслення та малюнки будівлі, порятунок якої видавався практично неможливим (мечеть було остаточно зруйновано після Другої світової війни, а її рештки було розібрано).
Значущою була робота Павла Івановича в етнографо-археологічній експедиції 1925-1926 рр., організованій Всесоюзною науковою асоціацією сходознавства спільно з Бахчисарайським музеєм. Учасники експедиції обрахували та виміряли значну кількість пам'яток і зібрали безліч предметів побуту й мистецтва у Бахчисараї, Євпаторії, Карасубазарі (Білогірську), Старому Криму, Судаку, Феодосії та інших місцях. Голландський, котрий усе життя в Криму вивчав кримськотатарські пам'ятки архітектури, досліджував і середньовічні вірменські споруди – зокрема, храм святого Миколая в Євпаторії та монастир Сурб-Хач поблизу Старого Криму.
У 1926 р. Голландський взяв участь в археологічних розкопках на Неаполі Скіфському у Сімферополі, в усіх звітах і доповідях наполягаючи на необхідності якомога швидше провести описову, графічну та фотографічну фіксацію всіх архітектурних пам'яток півострова, коли вже немає чи бракує коштів на їхній ремонт і реставрацію.
Восени 1926 р. Павла Голландського було призначено науковим спеціалістом з охорони пам'яток старовини та мистецтва при уповноваженому Головнауки в Криму; при цьому він залишався хранителем Центрального музею Тавриди. Також маючи статус архітектора-археолога Кримнаркомпросу, він у 1927 р. об'їздив чимало міст і селищ півострова, роблячи в альбомі замальовки краєвидів і пам'яток, які привернули його увагу. Вважається, що він першим у Криму обстежив усі архітектурні та історичні пам'ятки, зробивши повні архітектурні вимірювання, склавши форму спеціального наукового паспорта та інструкцію до нього. Зберігся рукопис Голландського «Керівництво з технічної охорони монументальних історичних пам'яток, їхньої реєстрації та фіксації»; текст, на жаль, не було опубліковано. А от інструкція «Технічна охорона пам'яток старовини та способи їхньої фіксації» була рекомендована до друку та поширення на засіданні музейно-¬археологічної комісії Академічної ради Кримнаркомпросу 26 березня 1927 р.; передбачалося також видати її у скороченому вигляді кримськотатарською мовою.
Практичну діяльність Голландський поєднував з ґрунтовною науковою працею. Він був серед організаторів всесоюзних наукових конференцій – Керченської (вересень 1926 р., присвячена 100-літтю Керченського музею старовини) та Херсонеської (вересень 1927 р., з нагоди 100-ліття розкопок у Херсонесі), на яких він виступив з доповідями, підготовленими на основі матеріалів археологічних розкопок у Старому Криму та Херсонесі. Також Павло Іванович брав участь у загальнокримських музейних конференціях, котрі майже щороку відбувалися у 1922-1930 рр.
Руйнівний землетрус, який стався у Криму в ніч з 11 на 12 вересня 1927 р. (якраз у час проведення конференції у Херсонесі), спонукав Павла Голландського до його вивчення. Кримський ЦВК призначив вченого головою Комісії з обстеження руйнації, завданої стихією, а згодом – керівником досліджень з відшукання засобів відновлення зруйнованих будівель. Ясна річ, лихо зачепило й пам'ятки архітектури. У Севастополі особлива увага приділялася будівлям і решткам пам'яток археології на території Херсонеського городища, на Південному узбережжі – будівлям санаторіїв, які переважно є пам'ятками архітектури XIX – початку ХХ ст. (Алупкинський, Лівадійський та інші палаци, колишні дачі «Дельфін», «Ампір», «Камея», «Олена» та інші), лікарень, навчальних установ, на культові будівлі; у Євпаторії – на мечеть Хан-Джамі, у Судаку – на Генуезьку фортецю, у Бахчисараї – на приміщення комплексу Ханського палацу. Результатом роботи Павла Івановича стала серія робіт із сейсмології.
У 1928 р. Голландський був призначений архітектором до Управління Кримконсервтрасту, проектує та керує будівництвом рибоконсервного заводу у Феодосії (до нашого часу будівля не збереглася), реконструкцією консервних заводів у Сімферополі та Балаклаві, складає проект технікуму консервної промисловості у Сімферополі (вул. Гаспринського, буд. 3). У 1931-1938 рр. Голландський працює у Кримдержпроекттрасті архітектором-проектувальником, згодом – керівником майстерні; займається реконструкцією старих будівель та проектуванням і будівництвом нових у Сімферополі (зазначається, що будівлі його авторства були і є прикрасою міста). Цю роботу Голландський поєднував з іншими справами – був членом експертної та науково-технічної рад при Наркомгоспі Кримської АРСР, керував Кримським відділенням Спілки радянських архітекторів. На Першому з'їзді архітекторів Криму (Сімферополь, початок 1935 р.) виступив із доповіддю, присвяченою перспективам розвитку та завданням кримської архітектури. Займався проектуванням планування Сімферополя.
Кримському відділенню Спілки архітекторів подарував свою багату фототеку з зображеннями пам'яток архітектури та мистецтва. Незважаючи на постійне перевантаження практичною працею, займався науковими дослідженнями, публікував книги, статті та навчальні посібники, виступав із доповідями на наукових конференціях, продовжував омріяну й улюблену викладацьку діяльність – у Кримському університеті (сучасний ТНУ ім. В. І. Вернадського) працював приват-доцентом, читав лекції з етнографії народів Сходу та з образотворчого мистецтва; згодом викладав історію архітектури у Кримській філії Московського інституту інженерів комунального будівництва, де з 1938 р. обіймав посаду завідувача навчальної частини; читав лекції та проводив консультації у Сімферопольському будівельному технікумі та на курсах будівельників.
Опікування долею Бахчисарайського палацу-музею стало підставою для звинувачень у… «свідомих діях зі знищення культурних цінностей держави». Влітку 1935 р. на прохання дирекції музею Голландський виступив у ролі консультанта-архітектора з ремонту палацу, в якому ремонтні роботи не проводилися з 1910 р. Після землетрусу 1927 р. та кількох ураганів палац почав руйнуватися. Зверталась увага на те, що передбачених на його ремонт 100 тисяч рублів занадто мало – провести за них капітальний ремонт було неможливо. Втім, кошторис не було збільшено, через що ремонт був неповним і «майже цілковито не торкнувся достеменної реставрації палацу, на проведення якої потрібні не лише значно більші кошти, а й ще не один рік».
Вердикт представників Державної академії історії матеріальної культури (ДАІМК) в серпні 1936 р. був нищівним: надані кошти «використані на збиток відомій видатній пам'ятці національної культури», роботи проводилися «без попередньої науково-реставраційної підготовки», частину розписів знищено в процесі штукатурно-малярних робіт, проведених «технічно невірно», тощо. Відтак навіть порушувалося питання щодо кваліфікації Голландського та наявності в нього відповідної освіти; ба навіть його діяльність було названо «злочином кримінальним і політичним», який підпадає під «певну статтю про охорону народного майна», і з якого мають бути зроблені «відповідні технічні та кримінальні висновки».
В останні роки життя (з весни 1937 р.) Павло Голландський мешкав у «Будинку спеціалістів» на вул. Жуковського, буд. 20 (вул. Самокиша, буд. 11), кв. 25; до того родина мешкала у буд. № 29 у провулку Кривому (сучасна вул. Футболістів). Помер вчений 6 лютого 1939 р. на 78-му році життя. Похований на міському кладовищі у Сімферополі, яке наразі є практично зруйнованим.
Ще за життя Павло Іванович, знаходячи час на живопис і графіку, малював для себе та для своїх близьких. Датовані 1927 і 1932 рр. малюнки в його кримському альбомі, який його дружина лише за 32 роки по смерті чоловіка подарувала музеєві, містять будівлі й архітектурні деталі, гарні краєвиди Карасубазара (Білогірська), Старого Криму, Феодосії, Судака, Нового Світу, селища Отуз (сучасна Щебетовка), Сімферополя, «печерного міста» Чуфут-Кале поблизу Бахчисарая, Євпаторії тощо. Протягом усього кримського періоду життя Павло Іванович фіксував пам'ятки у кресленнях, малюнках, які заслуговують на окрему увагу як мистецькі твори, з огляду на їхню графічну чіткість і ретельну передачу деталей, і фотографіях. Доля зображених ним об'єктів різна: одні, неодноразово відреставровані, існують дотепер, інші ж, на жаль, назавжди зникли. Завдяки альбомові Голландського, ми можемо бачити як одні, так й інші такими, якими вони були у далекі роки кримської історії.
За сприяння Українського культурного фонду.
Фото з книги МИРАС – НАСЛЕДИЕ. Том 1. Татарстан – Крым. Город Болгар и изучение татарской культуры в Татарстане и Крыму в 1923-1929 годах, 2016. – 580 с.