Іван Піддубний. Як уКриму вшановують пам'ять «русского богатыря»,катованого за «українськийнаціоналізм»
Сергій Конашевич. Газета «Кримська світлиця», 2016 рік, випуск № 40
До 145-ї річниці народження українського борця, шестиразового чемпіона світу з класичної боротьби Івана Піддубного в 2016 році у Феодосії друком вийшла книжка кримського письменника Євгена Бєлоусова «Непереможний. Іван Піддубний» («Непобедимый. Иван Поддубный»).
Автор у своєму творі незмінно подає ім'я Івана Піддубного з прикметником «російський». У рецензії московського літературознавчого місячника «День литературы» увагу привертає таке речення, абсурдність якого вбачається неозброєним оком: «Виходець з бідної української родини, звичайний портовий вантажник для цілого світу став символом потуги, сили й незламності російського характеру».
Спортсмен, який, як справедливо зауважують знавці, не програв за своє життя жодного двобою, «відстоював на міжнародній арені честь Росії». При цьому у відгуку на біографічне дослідження він характеризується як «російський богатир, педагог та істинний патріот Вітчизни» (зрозуміло якої).
Крім російських джерел (матеріали Єйського меморіального музею І. М. Піддубного), у книжці, над якою автор працював три роки, використано матеріал українських культурних установ — Музею імені І. М. Піддубного в Красенівці на Черкащині, де народився славетний атлет, а також Музею старожитностей і Морської бібліотеки ім. Адмірала М. П. Лазарєва в Севастополі та Феодосії. Зокрема, схвальний відгук на книжку, видану в Криму вже після подій 2014 року, надала керівник музею в Красенівці Надія Кривонос, подякувавши авторові за вдале використання всіх тих фотографій і документів, які були надіслані йому працівниками Красенівського музею, а також Черкаського обласного краєзнавчого музею ще у 2013 році.
Літературним редактором книжки стала доктор філологічних наук, професор Оксана Рєзнік з Криму. В своїй рецензії вона окремо відзначила винесені на форзац «патріотичні» слова, що приписуються Іванові Піддубному: «Підтримували й зігрівали мене любов до Росії, бажання відстояти честь і гідність російського спорту, почуття національної гордості». Також кримська вчена підкреслює «актуальний» вислів російського борця Олександра Кареліна: «Доки росіяни домінують на турнірах планетарного масштабу, епоха Піддубного триває».
Традиції «ліпити росіянина» з відомого на весь світ українця вже не один десяток років. Так, у 2014 році в російському кінопрокаті вийшла стрічка «Іван Піддубний», яку в Україні було не рекомендовано до показу як таку, що демонструє зневагу до української мови, державності та народу і містить факти, спотворені й переписані на користь Росії. У фільмі Піддубного постійно презентують означеннями на кшталт «русский медведь», «живое воплощение силы русского народа», «сама русская природа».
Козак до сьомого коліна, який завжди і всюди розмовляв українською, а вишиту сорочку вбирав як на свято, так і в будень, на екрані постає у гібриді вишиванки й косоворотки, в оточенні «українських» селян, які носять косоворотки без вишивки, картузи та жилетки невідомого територіального походження; при цьому його батько взагалі вбраний у черкеску з газирями. Виконавець головної ролі Михайло Пореченков (той-таки, що восени 2014 року поблизу Донецького аеропорту гатив з великокаліберного кулемета по позиціях українських військових, начепивши захисний шолом з написом «Преса») заявив, що Іван Піддубний втілював «силу і міць Російської імперії». Однак в інтерв'ю виданню «Известия» він розповів: «Система намагалася навісити ярлик, підкорити Піддубного, а він опирався. Німцям він казав, що є росіянином, а коли йому в паспорті намагалися змінити національність, він грюкнув кулаком по столу: «Я — українець!»».
От тільки не уточнив російський артист, оголошений у розшук СБУ, хто саме у 1937 році видав «чемпіонові чемпіонів» паспорт з прізвищем «Поддубный» і національністю «русский», в якому той власноруч зробив виправлення — «Пиддубный» і «украинец», перед цим довго набридаючи міліції.
Як стверджує Олександр Рудяченко, неодноразово в інтерв'ю закордонній пресі на запитання, хто був його найбільшою любов'ю, Піддубний завжди відповідав: «Україна, звичайно, а то хто ж ще?», а виходячи на арену, «молився за Україну, тому й перемагав». Усе своє життя видатний син України, де б він не був, ніс у серці любов до Батьківщини, постійно наголошуючи, хто він і звідки. Дослідник Вадим Джувага писав, що коли Іван Піддубний залишав рідне село, батько дав йому настанову: «Пам'ятай, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам'ятай, Іване, продаси честь – не син ти мені, і я не батько тобі». Честі він таки не продав, і роду свого не зрадив, навіть опинившись у катівні НКВС за звинуваченням в «українському націоналізмі», винісши звідти після двох тижнів рубці на спині, що залишилися на все життя, і відтоді завжди виступаючи в трико з закритою спиною. «Це мене Єнгельс вчив «ленізму» за язик і за пашпорт», — казав борець, який не лише не міг вимовити слова «ленінізм», а й ледве вмів писати. До того він у чекістських застінках в Одесі цілий тиждень по пояс у холодній воді чекав своєї черги на розстріл.
Чому з особливою наполегливістю з Івана Піддубного роблять «русского» саме в Криму? Бо саме туди він парубком вирушив за порадою бувалого односельця на заробітки, не знаючи, що на нього там чекає. У Севастополі почав працювати такелажником у грецькій фірмі «Лівас», по шістнадцять годин на добу тягаючи трапами вантажі, у вільний час за порадою друзів займаючись гирьовим спортом. У 1895 році хлопець разом з іншими співробітниками переїздить до Феодосії, де знайомиться з піонерами важкої атлетики, учнями мореплавних класів Антоном Преображенським і Василем Васильєвим. За їхньою порадою, у 1896 році (саме тоді відбулася І олімпіада в Афінах) він вперше спробував свою силу у борцівському чемпіонаті, який влаштував цирк Безкоровайного у Феодосії. Перший у своєму житті професійний двобій він програв – але цей програш для нього став останнім: цілих 40 років кар'єри ніхто не міг його здолати.
Саме в Криму Піддубний робить для себе висновок, передавши ці слова наступникам: «Мало від природи вимахати бугаєм, потрібно вміти свою силу організовувати, спрямовуючи її у потрібне русло».
Слід зазначити, що «русскій мір» у Криму не надто радо приймав українського козака. Це засвідчив колега Піддубного Микола Разін, у своїй книзі «Півстоліття тому» («Полвека назад») розповівши, як вони на набережній Керчі наразилися на великий гурт врангелівських офіцерів напідпитку. «Два широкоплечі здоровані подіяли на голодних офіцерів як червона ганчірка на бугая. Один з них, хитаючись на тоненьких ніжках, підійшов до нас упритул і, презирливо шкірячись, заволав:
— Разъели морду, мужичьё! Стрелять вас надо! Іван Максимович із робленою байдужістю запитав: — Що господіну офіцеру треба? — Що? Ах ты, хохляцкая твоя харя! — зареготав офіцер. — Мне треба в тебе сделать дырку.
Він витягнув револьвера і приставив дуло до грудей Піддубного. Чекати не можна було. На п'яну голову йому нічого не варто було спустити курок. Я без вагань лівою рукою вдарив по револьверу знизу вгору, а правою садонув офіцера по щелепі».
Гримнув постріл, куля дряпнула Піддубному плече. Офіцери кинулися на атлетів. «Ми били їх, куди лиш можна. Вони тут же валилися, немов снопи, і вже не піднімалися, — розповідає Разін. — Іван Максимович, розуміючи, що означає в такому місці відлупцювати офіцерів, закричав на всю набережну: «Рятуйте, люди добрі! Убивають!». І тут же завдавав удари такої сили, що хрущали офіцерські кістки».
Для СРСР борець, який дуже гостро переживав русифікацію нащадків запорозьких козаків на Кубані, був «нєпобєдімим русскім борцом», а для чекістів — «українським буржуазним націоналістом». Після Другої світової війни Іван Піддубний буквально жебракував, благаючи представників влади про матеріальну допомогу — навіть не стільки для себе, скільки для родини. Всі свої спортивні нагороди він був змушений одну за одною виміняти на хліб. Коли він майже не підводився з ліжка і часом навіть голодував, чуйні сусіди по черзі відвідували його і непомітно лишали йому окраєць хліба. Проте як не було важко Іванові Піддубному, до самої смерті ніхто не поклав його на лопатки — в усіх значеннях. Коли 8 серпня 1949 року він відійшов у засвіти, в останню дорогу його збирали мало не всі мешканці Єйська: Піддубний в останні часи свого життя не мав навіть костюма. Втім, на надгробку на його могилі в Єйському міському парку викарбували: «Здесь русский богатырь лежит». У 1988 році невідомі вандали, розбивши плиту, внесли в епітафію свої корективи, наляпавши на ній фарбою: «Хохол-петлюровец!». Могилу ж славетного борця, вже занепалу, за радянської влади відновили лише після того, як про неї нагадала російська служба радіо BBC.
Навесні 2013 року представники кримського благодійного фонду імені І. М. Піддубного висунули ініціативу щодо встановлення пам'ятника легендарному українському борцеві у Феодосії, а також увічнення його пам'яті у назві однієї з вулиць міста. Втім, у вересні 2014 року, вже після відомих подій, плани змінилися: на честь атлета вирішили назвати сквер. Тоді у кримських ЗМІ Піддубний згадується вже як «русский» і «наш». 29 жовтня 2015 року в Феодосії з ініціативи міського краєзнавця Костянтина Виноградова на фасаді будівлі Феодосійського морського торговельного порту встановили пам'ятну дошку Іванові Піддубному. Під час відкриття пам'ятного знака Виноградов зазначив, що в Російській імперії Піддубного знали всі – від двірника до імператора, а за радянських часів на згадку про нього у Феодосійській затоці курсував пароплав, названий на його честь. Однак на пам'ятній дошці у Феодосії написані слова, якими Піддубний, на думку дослідників, у роки Другої світової війни відповів на пропозицію німецького командування поїхати до Німеччини: «Я — російський борець, ним і залишуся». Проте росіянином, як вже було зазначено, Іван Максимович себе не вважав.
У своїй книзі «Київський цирк: люди, події, долі» український історик Михайло Рибаков згадує: «Радянська влада ігнорувала й нівелювала національну належність як таку, створюючи нову, штучну національність, яка звалася «радянським народом». Комуністична концепція байдужості до національності мала на увазі належність видатної або відомої особи до офіційної, панівної культури». До «росіян» була записана й циркова родина Івана Безкоровайного, в цирку якого борець виступав у Криму, часто гастролюючи потім з київським цирком.
Таким чином, в енциклопедіях радянського періоду Іван Піддубний, разом з багатьма видатними діячами українського циркового мистецтва, вважався представником російської культури. Проте для українців же він — співвітчизник і родом, і духом, і цього факту не перекреслити нікому.