Караїми Феодосії.Тисяча років життяКараїмської слободи
Олександр Дзюба. Газета «Кримська світлиця»,2017 рік, випуск № 14
19 березня 2017 р. у стародавньому кримському місті Феодосії відбулася науково-практична конференція «Караїмська кенаса й караїми Феодосії». Вона проходила у залі Феодосійського музею старожитностей та зібрала чимало поважних гостей. Були присутні члени Духовного управління караїмів Криму, делегати караїмських релігійних громад Феодосії, Євпаторії, Сімферополя, історики та краєзнавці, представники кримських музеїв та вишів.
Теми доповідей присвячувалися минулому невеликого корінного народу Криму – кримських караїмів. Доктор філософії М. Б. Кізілов ознайомив слухачів із доповідями на теми: «Караїми Феодосії у спогадах мандрівників XV – XIX ст.», «Фонтани Караїмської слобідки старої Феодосії». Кандидат історичних наук Д. А. Прохоров прочитав доповідь: «Караїмські навчальні заклади Феодосії у другій половині XIX – початку XX ст.». Також були висвітлені інші сюжети багатовікової історії караїмів цього міста, зокрема, присутнім розповіли про історію міської караїмської кенаси та долю караїмів у роки німецької окупації в часи Другої світової війни.
Цього ж дня в музеї старожитностей відкрилася виставка «Скарби караїмів», і перед очима відвідувачів постали предмети караїмського релігійного культу з кенаси Феодосії, предмети побуту, зразки декоративно-ужиткового мистецтва, рідкісні світлини, стародруки та інші експонати з кількох музеїв Криму.
Крім наукової частини заходу, організатори подбали і про культурну програму. Пролунали пісні у виконанні караїмського народного ансамблю пісні й танцю «Фідан» з Євпаторії, а наприкінці провели екскурсію караїмськими пам'ятками Феодосії: Караїмською слободою, де вже багато століть живуть караїми, і дачами караїмських купців на набережній. Так була віддана шана малому, але славетному народу давньої Кафи, без якого годі уявити минуле й сучасне цього міста.
Найкорінніший народ Феодосії
Час появи караїмів у Феодосії є предметом наукових дискусій. Та не викликає заперечень, що це - найдавніший, найкорінніший народ цього міста серед народів, що живуть там нині. Найбільш ранні поховання караїмського цвинтаря у цьому місті датовані XІ ст., а найстарша частково збережена споруда міста — початком Х ст., і ця споруда — синагога хозарського часу. Нагадаємо для порівняння, що друга половина ІХ — поч. Х ст. — епоха світанку Київської Русі, доба князювання її перших князів — Аскольда, Діра, Олега Віщого... В той час караїми у Феодосії вже жили. На тій самій Караїмській слободі, де й нині живуть. І далі житимуть, з Божою допомогою.
Дещо осторонь натовпів відпочивальників та міської метушні — серце Феодосії, райони з найдавнішою забудовою. Коли їх відвідуєш, складається враження, що потрапив в інший час і простір. Серед низьких кам'яниць під черепичним дахом з назвою «сарматка», серед мережива вулиць, де навряд чи розминуться дві автівки, відчувається не просто східний колорит, а потужний культурний шар, енергетика тисячоліть, те, що, наслідуючи давніх римлян, можна назвати genius loci — «геній місця». І найбільш осяжним він є саме на вулицях Караїмської слободи, що ведуть від мечеті Муфтій-Джамі круто вгору, туди, звідки все місто й Феодосійська затока видні, як на долоні, і так близько небо. Здається, що зараз з-за рогу неспішно вийде патріархальний рабі з довгою бородою та у жупані, підперезаному кушаком, як у спогадах тих, хто ходив цими вулицями сто років тому.
Місце, де віками ходили молитися до кенаси караїми
Центральна вулиця слобідки називається Караїмською. Колись вона вела до караїмської кенаси, розташованої на маленькому майданчику, що називається Фонтанний. Датувати вік споруди вдалося за написом на сволоку, де стояла дата 5052 рік. За караїмським календарем нині 5777 рік, отже, будівля простояла там близько 700 років. Кенаса за біблійною традицією була обернена до Єрусалиму. Зовнішній вигляд її зберегла гравюра Карло Боссолі — італійського і швейцарського художника, який відвідував Крим на початку ХІХ ст.
Тепер кенаси нема, її знищила радянська авіабомба під час Другої світової війни. Нема й фонтана, що дав площі назву, він був розібраний у повоєнному 1948 р. Друга світова війна тоді вже закінчилася, але не війна радянської влади з історичною спадщиною та культурою корінних народів Криму. Ця війна тривала до останніх років існування радянської влади. Не зберігся й розташований на тій же площі будинок останнього скарбника Кримського ханства Веніаміна Ага; за традицією, цю посаду в ханському уряді обіймали караїми. Будинок Ага був окрасою площі, відрізнявся вишуканими напівкруглими арками веранди, різною дубовою стелею, інкрустованою бронзою й перламутром, та в 1969 р. Його було зруйновано. Перейменували й Караїмську вулицю. За совєтів вона стала вулицею Фурманова, незважаючи на те, що Дмитро Фурманов, автор роману «Чапаєв», у Феодосії навіть не бував. Частину слобідки, ближчу до середмістя, в 70-ті роки знесли, звівши натомість панельні багатоповерхівки, спотворивши цим не лише історичне обличчя, а й дренажну систему району, внаслідок чого ґрунтові води потрапили до розташованої поруч вірменської церкви св. Саркіса. Попри всі втрати, слобідка неодмінно вражає уяву тих, хто опиняється на її вулицях та схилах.
Караїмська слобода пускає до себе не всіх. Місцеві мешканці показують зведений уже в наш час багатий будинок, що часто змінював господарів, та зрештою залишився порожнім; певно, спосіб життя його власників-нуворишів був несумісним з атмосферою місця, де віками ходили молитися до кенаси караїми. Сучасна караїмська громада нині міститься також на слобідці, в напівпідвальному приміщенні багатоповерхівки поруч з мечеттю, де у двох невеликих кімнатах розташувався музей караїмської культури та молитовний зал.
З того, що збереглося, можна згадати будівлю колишньої караїмської школи на початку караїмської вулиці, де могли вчитися навіть діти бідних караїмів. Окрім неї, в Феодосії колись існували чоловіче й жіноче караїмські училища.
Сумна доля караїмського цвинтаря
Караїмський цвинтар Феодосії розташований на площі в чотири гектари на схилі гори Тепе-оба, що височіє над містом. Найбільш ранні поховання на ньому датовані ХІ ст. Нині він являє собою сумне видовище. Зруйновані надгробки та склепи. Проте й тут відчувається поважність та плин віків. Цвинтар зазнав руйнувань після приєднання Криму до Російської імперії у 1783 р. Пам'ятники звідти використовувалися для ремонту міста, яке лежало в руїнах. У повоєнні роки ХХ ст. цвинтар був закритий, і з 1958 р. почалося його знищення. Деякі поховання було розкопано та пограбовано. Вапнякові надгробки використовувалися як будівельний матеріал, а гранитні та мармурові — як оздоблювальний. Ними мостили вулиці, викладали паркани, і навіть подвір'я музею старожитностей. Прокладаючи лінію електропередач, будівельники здогадалися вбити стовп прямо у чиюсь могилу, зруйнувавши поховання. Родичі написали фарбою імена похованих та роки їх життя прямо на опорі ЛЕП. Моторошне й сюрреалістичне видовище. Військова частина, що дислокувалася в районі Карантина, будувала господарські споруди з караїмських надгробків. Бункер, складений з могильних плит, знайшов у 2002 р. караїм, онук знаного на весь Крим промисловця Йосифа Стамболі, Геннадій Ромасько. Караїми місцевої громади власними силами почали вивозити ті плити на цвинтар та регулярно розчищати його від слідів життєдіяльності місцевих пияків, намагаючись зберегти хоча б частково те, що можна врятувати з полону забуття. Незважаючи на всі ці жахіття, на цвинтарі збереглося близько 120 надгробків, на більшісті з них можна прочитати написи, виконані мовою Святого Письма.
Видатні сини свого народу
З видатних караїмів-феодосійців можна згадати міського голову Феодосії на межі ХІХ - ХХ ст., організатора жіночої професійної школи Аарона Крима, за часів його каденції місто значно змінилося на краще; його двоюрідного брата Соломона Крима, вченого-агронома, депутата Державної Думи двох скликань, який заснував Таврійський університет у Сімферополі, міську бібліотеку у Феодосії, а у буремному 1918 р. очолив крайовий уряд Криму. Добрим словом варто згадати тютюнопромисловця Йосифа Стамболі, чий палац вишуканої східної архітектури вже понад століття є прикрасою та символом Феодосії; караїма-краєзнавця, історика, збирача фольклору Бориса Кокеная. Не можна не пом'янути чудового поета Веніаміна Бабаджана, чиє життя було обірване поблизу Генуезької фортеці Феодосії більшовицькою кулею у листопаді 1920 р. Тонкий лірик, що писав у кращих традиціях срібного століття, знавець світового мистецтва, він став жертвою «червоного терору» у віці 26 років.
Багато постатей, подій і трагедій бачили на своєму віку стіни давньої Кафи. До речі, цей середньовічний міський топонім став основою для поширеного серед караїмів прізвища Кефелі, що означає «з Феодосії».
Відроджене свято «Ага Думпа»
Міцне феодосійське коріння караїмів підтверджує й місцева легенда, що стала основою свята Ага Думпа. Ці події, ймовірно, відбувалися у кінці ХV ст. – в часи захоплення кримського південного узбережжя Османською імперією. Феодосію, Кефе турки тоді перетворили на центр вілайята, імперської провінції на землях Криму.
За часів турецького панування Кафою правив Ахмет-паша – досить норовлива й жорстока людина. Він велів усій місцевій караїмській громаді в найкоротший термін виготовити величезну кількість пряжі або віддати одного хлопчика з кожної сім'ї в яничари.
Для нечисленного караїмського народу загибель чоловічого населення означала вимирання, тому вимога правителя змусила громаду хвилюватися за долю своїх синів. День і ніч жінки до знемоги пряли пряжу. І ось уже наближався термін здачі, а караїми не спряли і половини призначеної кількості.
Настали «лютневі вікна», коли в Криму буває особливо тепло. Зацвів мигдаль, бузок розпустив свої листочки, перестало штормити море. Правитель Кафи зі своїми підлеглими вирішив покататися у човні. Ніщо в природі не віщувало змін. Але коли вони вийшли із затоки у відкрите море, несподівано піднявся вітер, розганяючи хвилі. Не витримавши натиску стихії, човен з пасажирами пішов на дно. Звістка про загибель тирана дійшла до жителів Кафи. Але замість того, щоб сумувати про смерть володаря, караїми зраділи. Вони голосно дякували всемогутньому Богу за те, що ця трагедія врятувала життя їхніх синів. Новий же правитель забобонно звільнив феодосійців від непосильного завдання. Відтоді караїми Феодосії влаштовують веселе свято «Ага Думпа» («пан перекинувся») і готують солодку страву «ступеч» з цукру і борошна у вигляді найтоншої пряжі. Це свято відзначають 1 адара (12 біблійний місяць наприкінці зими). В довоєнні часи свято поступово занепало, бо пішло покоління, виховане в давніх національних традиціях. Відрадно, що в наш час караїми Феодосії відродили забутий звичай, і щороку влаштовують веселі святкування, часто у вигляді театральної вистави за мотивами легенди. Це вселяє надію, що громада караїмів, яка живе у цьому місті вже тисячу років, житиме ще довго на схилах Караїмської слободи.