Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 35
«Напевно, ти вже знаєш, що Мітридат загинув, але я розповім, як усе сталося». Колін Маккалоу «Володарі Риму»
Яким чином може стосуватися Криму література Австралії? Та, взагалі, чи можна називати погляд з країни, розташованої на південному сході від Європи, «західним»?
Австралійська письменниця Колін Маккалоу народилася 1 червня 1937 року в місті Веллінгтоні. Але це не столиця Нової Зеландії, з якої, до речі, родом мати письменниці, а місто, розташоване в австралійському штаті Новий Південний Уельс. Серед її предків були вихідці з племені маорі, тубільців Нової Зеландії. Сім'я часто переїжджала, поки не осіла в Сіднеї. Колін багато читала і малювала й навіть писала вірші. Під впливом батьків дівчина обрала медицину, вчилася в Університеті Сіднея, за спеціалізацією «Нейропсихологія». Після закінчення університету вона працювала в лікарні, а в 1963 році переїхала до Лондона. З 1967 до 1976 р. Маккалоу викладала в Єльському університеті. Саме у цей час були написані її перші книжки.
У 1974 році опубліковано дебютний роман Колін Маккалоу «Тім», а через три роки вийшла і знаменита сага «Ті, що співають у терні», яка стала світовим бестселером, перекладеним двадцятьма мовами. Але бібліографія письменниці не обмежується цим твором, вона відома не менш цікавими романами та циклами романів: наявні фантастика («Символ віри третього тисячоліття») і детектив (цикл про Кармайна Дельмоніко), а головне — 7-томна історична епопея «Володарі Риму».
У «Володарях Риму» йдеться про останній період Римської республіки та народження Римської імперії. Крим був хоч і віддаленою, але у цивілізаційному сенсі невід'ємною складовою частиною Римської імперії; це та сторінка історії нашого півострова, яку не варто забувати.
«Мітридата я викликав на бій. Призначив йому для зустрічі одну місцину в Понті, яку я перейменував у Нікополь, і там його розгромив. Він прийшов до Пантікапею на Боспорі Кіммерійському та став набирати собі нове військо. Із собою він привів багато дочок, для заохочення набору зі скіфів пропонуючи їх у дружини скіфським царям та царевичам».
Напевно, то був період найбільшого піднесення в історії Криму: Пантікапей заступив шлях Риму, коли той підкорив собі весь Апеннінський півострів та переміг головного конкурента за панування на Середземному морі — Карфаген. Мітридат Євпатор об'єднав у потужне царство Понт (державу на сході чорноморського узбережжя Малої Азії) та Боспор, територія якого охоплювала схід Кримського півострова та частину Кубані; союзником Мітридата виступив вірменський цар Тигран.
Цезар пішов на вирішальну війну, після якої залишитися мало або царство Мітридата, або Римська імперія — для двох цих держав місця на одній планеті виявилося замало.
І ось імператор отримує від полководця Помпея такого листа: «Трофеї неймовірні. Я, звісно, взяв усі ці так звані неприступні цитаделі, що їх він намурував по всій Малій Вірменії та Східному Понту. Це було нескладно. Але тобі, можливо, невідомо, кого я називаю словом «він». Це — Мітридат». У згаданих «цитаделях» зберігалося стільки золота, що скарбниця імперії після цього подвоїлася!
«Віддай належне наполегливості старигана, Цезарю. Ось що він надумав: зібрати чверть мільйона воїнів і вирушити на Італію та на Рим! Він планував обійти Евксинське море з півночі та через землю роксоланів вийти до дельти Дунаю. Далі він мав намір посунути вгору Дунаєм, збираючи до своєї армії племена — усі, що трапляться на шляху: даків, бессів, карданів. Чув, що дак Буребіст вельми далекоглядний. Мітридат збирався форсувати річки Драву та Саву, щоб вдертися в Італію крізь Карнійські Альпи! І ще: забув сказати — з'явившись у Пантікапеї, він змусив Махара покінчити з собою. Свого власного сина!»
Легенда про загибель Мітридата лягла в основу багатьох літературних творів, фільмів і навіть опери Моцарта за п'єсою Жана Расина. Історія про царя, котрий приймав отруту малими дозами, щоб виробити стійкість організму до них, розповідається всіма мовами вже понад два тисячоліття.
«То був кінець, і Мітридат зрозумів це. Він наказав убити тих дочок, котрих ще не встиг прилаштувати, а також кількох дружин і наложниць. І навіть двох синів — хоча вони були ще дітьми. А після цього випив величезну дозу отрути, але та не подіяла. Він боявся бути отруєним і протягом багатьох років призвичаював себе до отрут. Один галл з особистої охорони заколов його мечем».
Якби переміг Мітридат, то чи став би кримський Пантікапей столицею тогочасного світу? І навіть якщо так, то чи змінилося б щось у поступі історії Європи, людства? Якщо історією вважати історію цивілізації — вимірювати її технічними винаходами, а не кровожерними перемогами у загарбницьких походах, справедливим правлінням, а не тоннами золота, — ні, нічого не змінилося б.
Чи мріяли римляни, громадяни Республіки, відбиваючись від чергових агресивних сусідів, про величну імперію? Хіба вірили вони в те, що після чергової перемоги настане вічний мир?.. Адже недарма вони подарували нам мудрий вислів: «Прагнеш миру — готуйся до війни».