Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 49
Нерідко іронія історії має комічне забарвлення, але іноді вона буває і чорною. Дві історичні постаті кінця XVIII століття, доби блискучого фіналу великої епохи, два монарха, котрі пережили свої монархії, віддавши підданих за золото і привілеї. Вони мали різні релігії, їхні держави історично ворогували між собою, а нині підвладні їм території увійшли до складу України. Останній польський король і останній кримський хан — їхні долі виявилися напрочуд схожими…
Станіслав Понятовський народився 17 січня 1732 року на Берестейщині, здобув гарну освіту, багато подорожував Західною Європою. У двадцять років виступав у сеймі, демонструючи значний ораторський хист. Перебуваючи на дипломатичній службі в Петербурзі, у 23 роки здобув прихильність молодої великої княгині Катерини, яка через шість років стане імператрицею Катериною Другою, і став її коханцем.
«Цей кримський дофен — найлюб'язніший з татар; гарний, розумний, не по-татарському освічений, складає вірші, прагне все побачити й пізнати. Усі полюбили його. Він не пропускає жодної вистави», — так імператриця Катерина Друга описувала в листуванні з Вольтером молодого калгу Шахін Герая, в майбутньому останнього кримського хана.
Шахін з роду Гераїв народився в Адріанополі (Едирне), в юності відвідав Європу, знав французьку, російську, грецьку, італійську та турецьку мови. Після проголошення передбаченої Кючук-Кайнарджийською угодою незалежності Кримського ханства правителем його став Девлет Герай, а Шахін отримав титул калги. Перебування в Петербурзі з дипломатичною місією, прихильне ставлення високих осіб імперії впливають на його світогляд, тож, повернувшись додому, Шахін стає провідником російського впливу в Криму. Саме Росія посприяла його сходженню в ієрархії ханства, коли Шахіну вдалося стати на чолі ногаїв Кубані, а згодом у 1777 році — зійти на бахчисарайський трон.
Прагнув цього Понятовський чи ні, але вінець монарха судилося отримати і йому. І знову не без протекції Катерини Другої: сейм у 1764 році обирає Станіслава Августа Понятовського королем Речі Посполитої. Новий король розпочав реформи в усіх сферах життя держави: від військової тактики до релігійних свобод та засад законотворчої діяльності. За його правління Річ Посполита прийняла Конституцію і скасувала смертну кару, хоча крові внаслідок того пролилося набагато більше.
Шахін Герай став реформувати Кримське ханство на російський манер, що стосувалося різних сфер — від адміністративно-управлінської до одягу за останніми петербурзькими модами. Одним із віянь «російської моди» стали і жорстокі страти опозиціонерів. У підсумку в 1780 році спочатку ногайці відмовилися підкорятися Шахін Гераю, а наступного року мурзи з Криму навіть скаржилися аж у Петербург на жорстокість і несправедливість хана, але скаргу було проігноровано, після чого у 1782 році внаслідок повстання Шахіна було скинуто, а на ханському троні ненадовго всівся Бахадир Герай, брат Шахіна, і навіть ханська гвардія, вислана Шахіном, щоб придушити повстання, сама перейшла на бік повсталих. Шахін Герай змушений був утекти з Бахчисарая в окуповану Росією Керч.
Незадоволена змінами консервативна польська шляхта виступала проти проросійського короля. Зокрема, утворила Барську конфедерацію, а по суті — розпочала громадянську війну у країні. Цей збройний виступ спровокував вторгнення російських військ під приводом захисту православного населення та наведення законності і порядку. Конфедерати зазнали ганебного розгрому, а сама Річ Посполита була поділена між державами-переможцями.
Бахадир Герай звернувся по допомогу до Стамбула, а Туреччина проголосила ще одного, «свого» кримського хана у Кафі, хоча і зовсім ненадовго — Махмуд Герая. Тоді Шахін звернувся до Катерини, благаючи про допомогу, і російська імператриця, звісно, допомогла «найлюб'язнішому з татар» — два полки увійшли через Перекоп, не наразившись на хоч якийсь опір, і без жодного пострілу взяли Карасубазар, а ще один полк посунув на Кубань. Хан Шахін повернувся до Бахчисарайського палацу, але ненадовго — розплата виявилася непомірно великою, як і завжди. Росія відібрала в нього все вже наступного року.
Цариць любити непросто: можновладна коханка фактично позбавила Понятовського права на шлюб; маючи широкий арсенал впливу на сусідні держави, доклала всіх зусиль, дипломатичних і економічних, щоб не допустити до серця Понятовського інших претенденток. Він так і не лишив законних нащадків. Ревнувала Катерина Понятовського і до Польщі — і відібрала в нього королівство, надовго позбавивши польський народ державності. Король змирився. Коли померла його вітчизна, він лишився доживати віку в Петербурзі і помер у 1798 році, і був похований там же з королівськими почестями. Шахін Герай зрікся влади у 1783 році. Нові господарі Криму наполегливо порадили йому продовжити жити деінде в центральній Росії. Наполегливість являла собою 200 тисяч карбованців щорічної «пенсії» або примусове вигнання з Криму екс-хана в кайданах. Спершу Шахін мешкав у Таганрозі, Калузі, Воронежі, але в 1787 році перебрався до Туреччини. Там його вигнали у заслання на острів Родос, а невдовзі стратили.
Через 24 роки у турецькому флоті став до ладу фрегат «Шахін Герай» — цікаво, що спочатку його вбили, згодом назвали на його честь вітрильник. У війні 1806-1812 рр., а саме 1811 року, фрегат став трофеєм росіян. Ще цікавіше, що подальшу службу у складі Чорноморського флоту корабель продовжив під тією ж самою назвою.
Понятовський за життя зібрав величезну бібліотеку, яку по його смерті було передано до Кременецького ліцею. Однак за повстання 1830 року ліцей у Кременці був закритий, а натомість рішенням імператорської влади заснований Київський університет св. Володимира, і бібліотеку перемістили до нього. А вже на початку ХХ століття зібрання книг бібліотеки останнього польського короля стало надбанням Національної бібліотеки ім. Вернадського.