Козу-баш:
повернення легенди
Петро Вольвач. Газета «Кримська світлиця»,
2018 рік, випуск № 7
"Таких яблук, як тут, немає більше ніде в населеній чверті. Ці судацькі яблука... пахнуть, як мускус і амбра. Ці яблука розміром з п'ятірню укладають в білі коробки і відправляють до кримських ханів, султанів і візирів. Їхня краса і насолода за довгий час не втрачається, не змінюється колір і смак, вони ніби щойно зірвані з дерева. Коротше кажучи, таких яблук, як у Судаку, в населеній чверті немає..."

Евлія Челебі. Книга подорожі. Крим і суміжні області. 1678 р. (Уривки з твору турецького мандрівника XVII століття).

Ще на початку 90-х років минулого століття колектив ентузіастів (у тому числі і я), який гуртувався навколо газети «Голос Криму» та республіканської бібліотеки ім. Ісмаїла Гаспринського, спільно з науковцями Кримської станції садівництва, за короткий проміжок часу створив колекцію аборигенних сортів плодових культур, провів інвентаризацію залишків чаїрних насаджень і розпочав їхнє експедиційне обстеження.

Тоді нам вдалося залучити до колекційних насаджень, створених на дослідній станції садівництва, кілька десятків місцевих стародавніх сортів плодових культур, головним чином – яблунь та груш. Колекцію вдалося продублювати також у кількох фермерських господарствах та в індивідуальних садах садівників-аматорів. Нам вдалося також відродити і повернути із забуття матеріали симиренківської експедиції по кримських садах. Їх ми видали у видавництві «Таврія» у 1996 році окремою монографічною працею «Місцеві стародавні сорти плодових культур Криму».

Проте неодноразово наголошувалось, що нашому колективу, на жаль, не вдалося відшукати і залучити до колекції аборигенів один з найвизначніших сортів яблуні «Козу-баш». Цей сорт, як зазначав неперевершений знавець кримського садівництва Левко Симиренко, почав зникати з промислових насаджень ще наприкінці ХІХ століття. Учений, враховуючи його цінність як для науки, так і для промислового садівництва, висловлював побоювання його втратити.

На жаль, ці побоювання справдилися. В процесі реконструкції кримських промислових садів цей вельми цінний сорт було втрачено. Зник він і з присадибних ділянок. Смертоносний удар по традиційному кримському садівництву, особливо чаїрним садам та місцевим стародавнім сортам, московські окупанти завдали у перший повоєнний рік, після депортації кримськотатарського народу. Тоді була знищена не лише багатюща матеріальна, а й гуманітарна і духовна культура та наука цього народу, а також унікальна й самобутня агрокультура. Фактично з депортацією кримських татар загинуло чаїрне садівництво, місцеві сорти плодових культур та винограду, цілі галузі тваринництва.

Всі наші намагання відшукати в кримських садах славетний Козу-баш не увінчалися успіхом. Не виявили ми цього сорту й у світових колекціях плодових культур, зібраних у Всесоюзному інституті рослинництва та знаменитій Помологічній колекції Левка Симиренка на Черкащині.

Проте ентузіасти не втрачали надії відшукати кримську садівничу перлину. Вони постійно зверталися через кримські ЗМІ до старожилів, доводили важливість знаходження колись досить поширеного і популярного сорту яблуні як складової частини садівничої культури кримськотатарського народу.

Найбільшим новорічним дарунком цього року для мене стало повідомлення мого садівничого побратима А. Сервера (прізвище змінено — авт.) про те, що членам нашої групи все-таки вдалося відшукати у Білогірському (Карасубазарському) районі старе дерево славетного Козу-баша. Попереднє помологічне дослідження показало, що знайдений екземпляр майже за всіма параметрами збігається з високопрофесійним описом Козу-баша, зробленим Левком Симиренком.

Користуючись нагодою, я хочу привітати своїх друзів із досить важливим і цінним науковим здобутком і побажати повернення знахідки у кримські сади. Сподіваюся, що ми найближчим часом створимо промислові насадження цього сорту в українському Криму.

Єдина ілюстрація яблука Козу-баш, що збереглася у праці "Помологія" Левка Симиренка
Довідка

Козу-баш (Голова ягняти)

Козу-баш – показне, велике яблуко. Безперечно, це один з найкращих кримських сортів. У перекладі з кримськотатарської означає "голова ягняти". Проте плоди за своїми ознаками не мають нічого схожого з ягнячою головою.

Значні гурти Козу-баша трапляються лише в садах Карасубазарського району, а саме: Азаматі, Джепарі, в садах братів Бобовичів, Шишмана та інших. Поодинокі ж дерева Козу-баша зустрічаються ледь не в кожному татарському саду, частіше в старих насадженнях, оскільки тепер у нових садах цей сорт вже ніхто не саджає. Проте чи є таке ігнорування виправданням і свідченням прогресу кримського садівництва? Адже у своїй природній (ніші) зоні Козу-баш є більш прибутковим порівняно з вибагливим Шафраном (Пармен зимовий золотий).
Зрозуміло, що використовувати найсприятливіші природні умови та кращі землі потрібно для вирощування найкращих і найцінніших сортів. Але чи багато у нас таких місцевостей? Саме через це плоди місцевих кримських сортів (окрім хіба що Кандиль синапу) менш якісні, порівняно з більш витонченим французьким сортом. Але ж перші сорти більш адаптовані і мають, як правило, більш могутні дерева. Їхні невибагливість та витривалість – це ті якості, які у місцевих татарських сортів ніхто не піддає сумніву. Тож шкода буде, якщо Козу-баш та деякі інші аборигенні сорти врешті-решт зникнуть з кримських садів. Говорячи про Козу-баш, необхідно наголосити на його високій стійкості листя та плодів до головного інфекційного захворювання яблуні – шолудів (парші). Цим захворюванням плоди ніколи не уражаються. Досить цікаве видовище мав сад Овак улітку 1888 року. Тоді плоди всіх західноєвропейських сортів були суцільно уражені цим грибковим захворюванням і мали потворний вигляд. У той час як лиш один Козу-баш вражав своєю чистою червоною сорочкою. Майже так само плоди цього сорту не пошкоджуються плодожеркою, тому серед них не зустрічаються червиві.

Вочевидь у Криму існує майже чотири різновиди цього сорту. З них два зустрічається в садах О. Г. Банглярова в Оваку. Вони вирізняються більше за характером росту та урожайністю дерев, ніж за морфологічними ознаками та якістю самих плодів. Дерева перших мають пірамідальну крону, плоди у них великі і зав'язуються поодинці або попарно. В інших – корона кулеподібна і вони вирізняються щедрою урожайністю. Проте плоди у них дрібніші, мають більш сплющену форму і зав'язуються кучками по 3-4 штуки у кожній.

В саду А. А. Крима (колишній п. Хамарито) зустрічаються ще два різновиди сорту: Козу-баш білий і Козу-баш полосатий. Його плоди за зовнішнім виглядом нагадують Кальвіль Червоний.

Козу-баш охоче експортується і ціна на це яблуко та ж сама, що і на Сари Синап. Через великий розмір плодів їх часто кладуть в тару не більш як у три ряди. В садах Сімферопольського повіту, відповідно до «Зведення», зареєстровано 536 дерев Козу-баша.

З книги: Л. П. Симиренко. – «Местные стародавние сорта плодовых культур Крыма». – Сімферополь, «Таврія», 1996, – С. 83-85. Упорядник Петро Вольвач.

Переклад з російської мови Петра Вольвача

© Крим — це Україна