Кремлівські архітектори «исконно русского» Криму

Петро Вольвач, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуски № 27 – 28

Ще у перші роки Незалежності України, досліджуючи з власної ініціативи переселення української людності до Криму після передачі області зі складу РРФСР до складу УРСР, мені довелося тривалий час, крім архівів, працювати ще й у республіканському управлінні статистики. Я мав змогу проглянути грубезні манускрипти останнього радянського перепису населення, проведеного у 1989 році не лише у великих кримських містах, районних центрах, але й у всіх кримських селищах та невеличких селах. Величезний масив добротного статистичного матеріалу дав можливість зробити етнічний зріз населення у кожному кримському населеному пункті.

Дані цього перепису і досить великі показники чисельності російського населення у більшості населених пунктів переконливо доводять, що так звані стихійні міграційні процеси та етнічний склад населення у стратегічно важливих для царської та радянської імперій регіонах завжди свідомо спрямовувалися і прискіпливо контролювалися відповідними структурами.

Що ж показали дані останнього радянського перепису в Криму? Станом на 1989 рік найвища питома вага російського населення була зафіксована у Феодосії (77,6%), Севастополі (74,4%), Алушті (71,5%), Сімферополі (71,3%), Євпаторії (70,3%), Саках (68,4%), Ялті (68,8%), Джанкої (65,7%). Трохи нижчі показники російськості мешканців зафіксовано у таких містах, як Джанкой (65,7%), Красноперекопськ (58,3%) та Керч (56%).

Досить високий відсоток російського населення виявився у Судацькому (72,8%), Бахчисарайському (67,8%), Кіровському (63,8%), Совєтському (60,9%), Нижньогірському (59,5%), Красногвардійському (56%) та Сакському (52,8%) районах.

Лише у чотирьох степових районах (Красноперекопському, Роздольненському, Первомайському та Джанкойському) кількість російського населення у сільській місцевості не досягала 50% і варіювалася у межах 35,7-47,9%. Найменше росіян мешкало у селах Красноперекопського та Джайкойського районів.

Немає сумнівів у тому, що до росіян радянські статисти долучили кількасот тисяч (не менше 300) зросійщених етнічних українців. Та попри всі ці комуністичні спекуляції, офіційна статистика напередодні проголошення Незалежності України зафіксувала наявність у Криму понад 625 тисяч українців. Тож наше твердження, що на території півострова після завершення планового переселення населення з України мешкало майже 1 млн. українців не є перебільшенням.

Про ступінь зросійщення у Криму переселених з материкової України українських громадян свідчить той факт, що навіть у більшості кримських міст і районних центрів рідною мовою володіло понад 50% населення. З них: майже 67% мешканців Красноперекопська, 51% – Керчі та Ялти, 54,4% – Алушти і майже 50% – міста Саки. Дещо нижчі показники володіння рідною мовою у 1989 році зафіксували у Сімферополі – 38,5%, у Севастополі – 39,6%. Відсутність україномовних шкіл, небажання комуністичних русифікаторів їх створювати є переконливим свідченням цілеспрямованого геноциду українців у Криму. Впродовж 25 років Незалежності України малопатріотична неукраїнська центральна влада навіть не намагалась істотно змінити ситуацію.

Окупація Криму так званим «братським народом» у лютому 2014 року є наслідком цієї бездіяльності та полохливості київських високопосадовців. Адже навіть регіональні кримські статистичні дані кожну мислячу людину наводять на думку, що домінування російського населення у всіх населених пунктах Криму, від великих міст до невеличких сіл, не є випадковістю. Таку етно-національну картину кремлівські мудрагели творили (і не лише в Криму) не один рік, а впродовж кількох століть. Добре відомо, що вже у перші роки анексії Криму Російською імперією військово-цивільна адміністрація, створена з найближчого до Катерини ІІ оточення, намагаючись істотно змінити етнічне обличчя колишнього Кримського ханства, підштовхувало кримських татар до еміграції. Перед цим царський сатрап Олександр Суворов здійснив насильницьке виселення торгово-промислової еліти колишнього кримського ханства – греків та вірмен. Їхні маєтки та майно, безумовно, опинилися в руках запопадливих інквізиторів.

Кримська історія зафіксувала кілька хвиль масової еміграції кримських татар: розпочавшись ще у 1788 році, вона тривала під час російсько-французької війни 1812 року і набула великих обсягів у роки російсько-англійської війни 1854-1856 років. Масова еміграція кримських татар знелюднила Крим та істотно змінила етно-національне обличчя півострова. Не менш важливу роль в знелюдненні Криму відіграли голодомори та розвиток промисловості у кримських містах.
Кримських татар з їхніх спадкових земель та родових маєтків загарбники витісняли всілякими утисками, як адміністративними, так і релігійними. Водночас окупанти, захопивши землі попередніх кримськотатарських землевласників, масово завозили до Криму своїх кріпосних селян з глибинних губерній Росії. Всіляко заохочувалося також залишення в Криму відставних солдатів та матросів. Є відомості і про те, що окупанти завозили з материкової Росії та деяких губерній України цілі полчища дівчат, аби колишні кримські військові могли створити сім'ї. Саме так наприкінці ХVІІІ століття виникло багато російських сіл, зокрема, велике село Мазанка у Сімферопольському районі.

Чисельне домінування російського населення над кримськими татарами забезпечувало також масове зросійщення у Криму українського люду, питома вага якого на півострові завжди була високою. Справжні показники чисельності етнічних росіян у багатьох статистичних матеріалах приховувались за такими визначеннями, як «православні або слов'яни».

Дореволюційні та післяреволюційні переписи населення, які проводились у Таврійській губернії та Криму, намагалися виокремити українців як окрему національну спільноту, зараховуючи їх та білорусів до слов'ян. Перепис населення, проведений у Криму в 1926 році, показав, що спеціально навчені владою та чекістами статисти проводили активну агітаційну роботу серед українського населення (особливо у сільській місцевості), аби ті визнавали себе росіянами. Тож і не дивно, що чисельність українського населення у Криму як за переписами 1926 року, так і 1939 року різко зменшилась. У більшості районів питома вага українців у 1939 році варіювала у межах 6-17%. Але навіть досить тенденційні переписи (саме такими були переписи населення 1926 та 1939 рр.) не змогли приховати наявність великої кількості українців у цілій низці сільських районів:

Красногвардійському – 32%, Карасубазарському – 15,0%, Ак-Шеїхському – 16,3%, Біюк-Ондарському – 17,8%, Ленінському – 19,4%.

Після злочинної сталінсько-беріївської депортації кримських татар, греків, вірмен, болгар та німців у Криму створились ідеальні умови для фундаментальної етнічної ротації. Про неї мріяли не лише всі російські імператори, але й комуністичні вожді. Ті, хто думає, що повоєнне залюднення Криму відбувалося спонтанно та хаотично, глибоко помиляються. Процес розселення планових переселенців перебував під пильним контролем центральних і місцевих партійних органів та енкаведистів. Про існування відкритих постанов союзних та республіканських партійних та господарських органів ми вже писали. Проте існує ще чимало документів, прихованих від вітчизняної і світової спільноти та дослідників.

Нещодавно відомий московсько-кримський дослідник Ібраїм Воєнний оприлюднив таємну Постанову Державного комітету оборони СРСР № ДКО - 6372с від 12 серпня 1944 року. Згідно з нею, майже через два місяці після депортації кримських татар Державний комітет оборони ще воюючої країни вирішив примусово переселити до знелюднілого Криму 51 тисячу колгоспників з декількох областей Росії (з Краснодарського та Ставропольського країв, Ростовської, Воронезької, Курської, Орловської, Тамбовської та Брянської областей). З «суверенної УРСР» Держкомоборони зобов'язував київських намісників переселити до Криму 9 тисяч осіб.

Привертає на себе увагу той факт, що російським переселенцям кремлівські будівничі «русского Крыма» віддають найбільш обжиті та впорядковані кримськими татарами та іншими депортованими народами Алуштинський, Ялтинський, Судацький, Балаклавський, Бахчисарайський, Карасубазарський райони. Там існувало пристойне житло з упорядкованими садибами та сільськогосподарським реманентом. Дещо складнішими природно-кліматичні та соціальні умови були у Куйбишевському районі, куди переселили людей з України (9000 осіб).

Під час першої хвилі переселення до Криму, як свідчить документ, до степових районів кремлівські архітектори «русского Крыма» не переселили жодного росіянина. Безводні, малообжиті та маловпорядкові райони кремлівські вожді та їхні київські (масоросійські) намісники приберігали для української людності. Масове заселення степових районів переселенцями з України розпочалося вже після передачі Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР. Зазначимо, що ці переселенці вже не мали тих величезних пільг та державної підтримки, які надавалися першій хвилі переселенців з Росії.

Як можна бачити з цієї постанови, колгоспникам, які переселялися з російських областей, як на місці попереднього проживання, так і у створених у Криму колгоспах надавалися величезні пільги. Так, кожному колгоспнику та спеціалісту першої хвилі переселення державою на кожну сім'ю виділялося на той час великі кошти – 2500 рублів. З цих колгоспників списувалася заборгованість з податків, страхових виплат та обов'язкової здачі с-г продукції. За тими, хто потрапив до списку переселенців, зберігалося право на збір урожаю з присадибних ділянок, надавалося право здавати збіжжя місцевим заготівельним організаціям під державну гарантію отримання рівноцінного обсягу продукції у Криму.

Господарства всіх колгоспників, яких переселили до Криму, впродовж 1944-1945 років звільнялися від сплати всіх державних податків с-г продукції. Переселенцям дозволялося захопити з собою інвентар та худобу, які перебували в особистому користуванні, та взяти інше домашнє майно загальною вагою до 2000 кг. Нагадаємо, що кожна депортована сім'я кримських татар у травні того ж 1944 року мала право захопити з собою лише 15 кг домашнього інвентаря. Всі витрати на перших переселенців з Росії брала на себе держава (вартість проїзду, перевезення худоби і особистого майна). Переселенцям від від'їзду до облаштування на новому місці забезпечувалося безкоштовне медичне обслуговування.

Комітет оборони зобов'язував Наркомат заготівель передати колгоспникам-переселенцям першої хвилі на новому місці поселення 2 центнери продовольчого зерна на кожну сім'ю. Крім того, постановою передбачалося виділення Союзним сільськогосподарським банком тим, хто мав потребу, позики на п'ять років у розмірі 5000 рублів. До того ж Наркомати м'ясо-молочної промисловості та заготівель зобов'язали у місячний термін видати колгоспникам-переселенцям на місці поселення рівноцінної кількості та якості продукти і худобу в обмін на ті, які вони здали державним органам на місці попереднього проживання. Для тих, хто не мав в особистому господарстві худоби, Союзний Наркомат м'ясо-молочної промисловості мав продати за державними заготівельними цінами по одній корові та телиці.

Для першої хвилі російських переселенців Союзний Раднарком не шкодував коштів. Наркомату СРСР Комітет оборони з резервного фонду виділив 55 млн. рублів. Причому левову частку (43 млн. рублів) уряд надав для одноразової виплати переселенцям. Переселенці з Росії отримали 35 млн. рублів, у той час як Раднарком України виділив для цієї мети лише 8 млн. рублів.У той час, як населення окупованих німецько-фашистськими загарбниками територій України та Білорусії, по яких двічі прокочувалась війна, потерпали від матеріальної скрути, і матері не могли придбати навіть в обмін на продукти одяг своїм дітям, Комітет оборони зобов'язав Наркомат зовнішньої торгівлі виділити для першої хвилі переселенців з Росії 30 тисяч пар білизни, одягу та взуття з американської гуманітарної допомоги. Виявляється, що з-за кордону впродовж усієї війни до Союзу надходили щедрі іноземні дарунки. Чи ж хтось їх бачив з мешканців звільнених від загарбників територій?

Послідовно продовжуючи традиції в імперській етнополітиці, започатковані ще першими завойовниками Криму, кремлівські вожді з серпня 1944 року приступили до докорінної зміни етнічної ситуації на півострові. Саме масове повоєнне переселення людності з російської глибинки забезпечувало домінування у Криму лише однієї етнічної групи – росіян. Довоєнне мовно-етнічне розмаїття змінилося на російське одноманіття та безликість. Те, що царська імперія не досягла впродовж кількох століть, сталінське злочинне угруповання, використавши державні та репресивні важелі, зуміло зробити лише за десять повоєнних років. У Кремлі добре усвідомлювали, що, передаючи в 1954 році область через економічні негаразди до складу України, Крим з домінуючим там російським населенням буде залишатися російським і завжди буде перебувати під пильним наглядом Кремля. А відбудований руками українців Крим у слушний момент можна і відібрати. Окупація півострова російськими військами та новітня анексія Росією у лютому 2014 року це і підтвердила.

ПІДТРИМАТИ

СПІВПРАЦЯ

МУЗЕЙНІ ЕКСПОНАТИ

АРХІВНІ ДОКУМЕНТИ

Back

Made with