Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2016 рік, випуск № 43
На момент проголошення автономного статусу Криму, а згодом — розпаду Радянського Союзу та здобуття Україною Незалежності - канал ще продовжував будуватися.
Канал насправді — ціла мережа. АРК — задовго до утворення автономії ця абревіатура означала Азовський рисовий канал, що відгалужувався від основної водної магістралі на Північний Схід півострова, до присиваських сіл. На Захід у бік Тарханкуту вода каналу йшла Роздольненським каналом, південніше — живила Сакський та Курманський (Красногвардійський), Чорноморський та З'єднувальний канали. Водогони, розгалуження, «капілярна» система на доповнення до водних «артерій», переходи, водосховища. Все разом становить одинадцять тисяч кілометрів.
Друга черга каналу будувалася в 1980-ті роки. Завданням було покращити водопостачання Сімферополя та Південного Криму. Третя черга була розпочата в 1990-х і завершена в 1997 році. Будівництво четвертої черги так і не розпочато. Після 1997 року всі будівельні роботи взагалі було припинено. Лишалося втримати у придатному стані те, що вже є.
Практично одразу після затвердження статусу автономії керівництво Криму запрагнуло більшого. Ніхто особливо не приховував, що автономія - це тимчасовий компроміс, націлений на відокремлення від України. І тоді, на початку 1990-х, канал відіграв свою роль стримуючого чинника. У відповідь на розмови про «острів Крим» гучні заяви про можливість переходу до складу Херсонської області робилися на півночі Криму. Разом з багатьма іншими складовими канал міцно прив'язав півострів до материка.
Припинення подачі води навесні 2014 року було цілком логічним, хоча дуже важким кроком.
З одного боку, Україна не зобов'язана постачати ресурси окупованій території, не має вести переговори чи займатися діловими питаннями господарювання з режимом, що захопив владу на півострові всупереч і законам, і не питаючи згоди самих мешканців Криму. На іншій шальці терезів те, що значна частина української громади півострова - це мешканці сіл, життя яких напряму залежить від каналу, від дніпровської води. І припинення постачання води вдарить саме по їхньому життю. Крім того, порушення налагодженої системи природокористування може призвести до незворотних наслідків.
Зіткнення з невблаганною реальністю не допомогло отямитися прихильникам сепаратизму в Криму. Ладні жертвувати будь-ким і будь-чим, крім своїх мозкових кайданів, вони будуть нищити Крим, бо відступати їм тепер є куди — попереду Москва.
Гучний ентузіазм на межі здорового глузду збурився з відкриттям у Нижньогірському районі Ново-Іванівського гідровузла. Бажання будь-що довести правильність і незворотність «російського вибору» для Криму виглядає дедалі абсурднішим. Одна з вірнопідданих сентенцій: «Ніхто б раніше не подумав, що Біюк-Карасу може потекти у зворотному напрямку»… Дива природи в Криму, схоже, тільки починаються. Й до обіцяного каміння з неба вже недалеко.
Річці Біюк-Карасу сьогодні, схоже, відведена роль головної водної артерії. На березі цієї річки я виріс, вона для мене рідна. Влітку вона часто пересихала до струмка, який можна було переступити. Звісно, жодного бетонування, співмірного з Північно-Кримським каналом, там нема й бути не може. Вода, пущена із водосховищ по Біюк-Карасу, просто не дійде до Ново-Іванівської гідроспоруди, якщо буде посуха. А якщо не буде посухи — без зрошення можна було б прожити й так.
Втім, ще до галасу навколо цих «нью-васюківських» гідроспоруд і сам голова Комітету з водного господарства Ігор Вайль не міг не визнати в інтерв'ю: «Без каналу знайти джерело для зрошення 400 тисяч гектарів земель нереально, а позбуватися найбільш родючої землі — нераціонально».
У фахівців викликає занепокоєння перебування русла каналу у неприродному для нього сухому стані. За умов спекотного кримського літа залізобетон виходитиме з ладу набагато швидше розрахункових термінів. Георгій Капшук, почесний меліоратор України (цитую за газетою «Кримський телеграф»): «Якщо ще рік не буде використовуватися канал — прощавай, Північно-Кримський! Цей залізобетон — він як живий організм. Влітку, коли ґрунт нагрівається до 60 градусів, а води немає — його коробить, веде. Одинадцять тисяч кілометрів каналів міжгосподарських, зрошувальних і трубопроводів! Як звідси до Аляски! Йому без води стояти влітку не можна».
Канал забезпечував мільярд кубічних метрів води на рік — і це ще не повна його пропускна потужність. А предметом гордості Кримського водгоспу сьогодні є плани дати Криму бодай сорок мільйонів кубометрів. За рахунок внутрішніх ресурсів. Яких ресурсів? Виснаження й без того мізерного стоку степових кримських річок? Викачування артезіанських вод, запаси яких далеко не безмежні? Можливо, відродяться сталінські мрії про водогін з Краснодарського краю чи опріснення морської води?
Підсумком «зневоднення організму» півострова уже стало стрімке скорочення посівної площі рису у Криму. Замість нього пропонують вирощувати… соняшник. Що й казати, ця дуже корисна сільськогосподарська культура потребує значно менше зрошення й є достатньо прибутковою, та водночас сонях виснажує навіть масні чорноземи материкової України. А що буде через кілька років з кримськими угіддями?
У офіційних документах Республіканського комітету з водного господарства Криму відверто сказано про катастрофічне становище зі зрошенням у господарствах степової частини півострова. Наприклад, у червні цього року в Курманському (Красногвардійському) районі з сорока семи тисяч гектарів зрошуваних угідь поливалося лише менше півтори тисячі.
…Поки що російський міністр природних ресурсів обіцяє налагодити водопостачання на півострові у достатньому обсязі до 2019 року. Що ж, посидіти три роки без води — це, звісно, не каміння з неба.