Роза Кримська. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 39
Є забуті Богом і людьми місця, які передають хід історії краще, ніж багатотомні підручники. Велике криється в дрібницях. Для мене таким місцем стало село Лакі в Бахчисарайському районі, яке вже давно не позначають на мапі.
Серед сивих кам'яних вершин і випаленої сонцем землі стоїть білосніжний храм. Його бані у візантійському стилі не зачіпають верхівками хмари, але велич храму проявляється в іншому: він бачив багато і вистояв, незважаючи навіть на всі негаразди ХХ ст. Навколо храму майже нічого немає, крім кількох монастирських споруд і залишків давнього кладовища.
Ці місця пам'ятають велике переселення народів, хліборобський плуг і важкі грона винограду. Цю землю намагалися засипати попелом і залити кров'ю. Лакі – не просто грецьке село з давньою історією. Це символ складних взаємин Криму і сусідньої держави, котра постійно втручається у внутрішнє життя півострова.
Селище Лакі засноване в VI-VII ст. н. е. і перебувало в складі князівства Феодоро. Грецьке населення Лакі сповідувало православ'я, і в околицях села археологами знайдені залишки більше десятьох церков. Протягом тисячоліття тут жили і працювали, молились і вмирали, вірили в рай на землі.
Однак ідилію було зруйновано. Вперше це відбулося 1778 року, коли з Криму виселили 31 тисячу православних (греків, грузинів, валахів). Село Лакі спорожніло – звідси поїхало 412 осіб, з яких шестеро – священики. Але проблему вирішили доволі швидко: замість греків, чиї пращури жили в Криму багато століть поспіль, російський граф Олексій Орлов привіз до села грецьких офіцерів із загону Стефана Мавроміхалі. Внаслідок «заміщення» Лакі зберегло статус «грецького села».
1904 року в Лакі побудовано церкву св. Євангеліста Луки, а в 1914 навіть діяла земська школа. Та ХХ ст. стало вирішальним для Лакі: 1942 року нацисти повністю знищили село вогнем. У якості покарання за допомогу партизанам гітлерівці розстріляли 16 мирних жителів, а решту виселили в район Біюк-Онлара. Але церкву не вдалося зрівняти із землею.
У квітні 1944 року село звільнили, і місцеві жителі потроху почали повертатися на попелище. І знову доля зіграла злий жарт із мешканцями Лакі: 27 червня того ж року кримських греків депортували в Середню Азію і на Урал. А вже 12 серпня було прийнято постанову про розселення колгоспників по спорожнілих селах Кримської області. І дуже скоро до Лакі приїхали родини із Орловської і Брянської областей. У 1948 році село перейменовано на Горянку. А вже у 1960 році село зникає із довідника адміністративно-територіального поділу Кримської області – нових ледачих мешканців ця земля зі своєрідним гірським кліматом не прийняла.
Сьогодні від села нічого не лишилося. Єдиною згадкою про Лакі залишається чоловічий монастир св. євангеліста і апостола Луки, родзинкою якого є згадана вище білосніжна церква. Храм реставрований грецькою громадою Криму. Тут завжди можна когось знайти: настоятеля, монахів, послушників. Вони живуть поруч із храмом, доглядають за парафією і радо приймають гостей – мандрівників і паломників.
Дістатися до монастиря доволі непросто, але цілком реально. У напрямку села Верхоріччя ходить автобус від Бахчисарая, котрим треба проїхати повз село Баштанівка і вийти на розпутті, а потім повернути праворуч до вказівника «Лакі 8 км». Далі на вас чекає підйом. Цей шлях можна або проїхати на всюдиході, або пройти пішки, адже дорога ґрунтова. Але результат того вартий: ви опиняєтесь на висоті 445 метрів над рівнем моря, в оточенні гірського повітря і спогадів минулих століть. Незважаючи на трагічні події, це місце надзвичайної сили. У ньому, здається, якраз і криється сутність півострова – бути домом для багатьох і лишатися самотнім.