Євгенія Борисенко. Газета «Кримська світлиця», 2020 рік, випуск № 11
В оточенні неприступних Кримських гір, неподалік від міста Бахчисарай, в ущелині Мар'ям-Дере (Святої Марії) захований унікальний діючий чоловічий Свято-Успенський монастир. Скелі навколо нього покриті висушеною на спекотному кримському сонці зеленню – неймовірний витвір первозданної кримської флори.
Питання про час виникнення печерного храму Успіння Пресвятої Богородиці й самого монастиря залишається відкритим. За однією з версій, монастир утворили грецькі ченці, які у VIII-IX ст. разом з тисячами християн — прихильниками іконовшанування — втекли з Візантії, щоб вільно сповідувати християнську віру. Перші ченці, які тут оселилися, видовбали в стіні храм і печери-келії. Розташування монастиря виявилося цікавим і вигідним: він існував ніби на межі двох світів – християнського та язичницького. У долинах неподалік від монастиря археологи виявили християнські могильники, які датуються VI століттям. Ці знахідки побічно підтверджують цю версію: якщо існували християнські поселення, то віруючим потрібні були храми для проведення богослужінь. Християнські поселення були сусідами з язичницькими алано-готського племені. Це дозволяло першим ченцям займатися місіонерською діяльністю, нести місцевим племенам світло Божественного явлення.
Саме періодом VIII-IX ст. датується виникнення перших яскравих оповідей про появу чудотворної ікони Божої Матері на Успенській скелі. За однією з легенд, ікону віднайшов на скелі пастух на ім'я Михайло місцевого мангупського князя, який двічі переносив святиню у свій дім, але образ дивовижним чином повертався на скелю. Зрозумівши, що Матір Божа хоче лишити свою ікону на скелі, люди звели для образу печерний храм, названий Успенським. За іншою легендою, поява образу Божої Матері на скелі врятувала місцевих жителів від страшного змія, який нападав на людей та худобу.
Найдавніша документальна згадка про монастир належить до XVІ ст. «Монастир Пречистої Богородиці на Салачиці» – саме так іменується Успенська обитель у грамоті царя Федора Івановича від 27 травня 1596 р., де зазначено, що государ послав братії 15 рублів милостині.
У XІ-XІV ст., на думку деяких дослідників, монастир розташовувався у печерах біля південних воріт фортеці Чуфут-Кале, але після її захоплення турками 1475 року був перенесений на нове місце. Цю версію підтримував і відомий дослідник Криму О. Бертьє-Делагард, посилаючись на рукописи, що не збереглися до наших днів.
Наприкінці XV ст. монастир став резиденцією Готсько-Кафських митрополитів і центром православ'я на півострові. Благодатна сила монастиря була настільки великою, що шанували його не лише християни, а й мусульмани: монастир вони назвали Майрім-Анай (матінка Марія), а всю ущелину, де розташована обитель, — Мар'ям-Дере (ущелина Марії). Деякі кримські хани після успішних походів робили багаті дари до образу Божої Матері в монастирі.
На початку ХХ століття монастир налічував 5 церков, а саме: Успенську печерну церкву, печерну церкву св. Марка, храм св. Інокентія Іркутського, храм свв. Костянтина та Олени та цвинтарну церкву св. Георгія Переможця. Окрім церков, тут було побудовано безліч келій та господарських споруд, будинок настоятеля монастиря та будинок для прочан, а також розбито фруктовий сад з фонтаном. У цей період монастир зазнав справжнього розквіту, в ньому проживало більше 50 монахів.
Після революції 1917 року монастир проіснував ще декілька років. Однак 1921-го скит як «гніздо контрреволюційного підпілля» влада закрила, а значну частину церковного майна знищила. На території обителі було створено трудову колонію інвалідів імені Артема.
Внаслідок неосвіченості й байдужого ставлення до історичних, особливо церковних, святинь у перші роки нової влади загинули чудові пам'ятки: церкви святих Костянтина та Олени, євангеліста Марка, Інокентія Іркутського і Георгія Переможця. До 1929 року п'ять храмів і каплиць обителі були розібрані, а внутрішнє оздоблення печерного храму Успіння Богоматері спаплюжене й розграбоване.
Трагічною виявилася й доля чудотворної Бахчисарайської ікони Божої Матері. Вивезена в 1778 році греками з монастиря під час їхнього масового виселення з Криму, вона перебувала до 1918 року «поблизу Маріуполя Катеринославської губернії, в Успенському храмі», а далі її сліди зникають.
У роки Другої світової війни закинутий монастир знову, як і під час оборони Севастополя (1855-1856 рр.), дав прихисток пораненим у боях воїнам. На військовому цвинтарі поруч з могилами воїнів, полеглих під час Кримської війни, з'явилися нові, з червоними зірками, — воїнів, які звільняли Крим від фашистських загарбників. У 1970-1980-х рр. на території монастиря розташовувався психоневрологічний інтернат.
Нове відродження Свято-Успенського монастиря почалося в 1993 році. Нині вже відреставровано печерну Успенську церкву і сходи, що ведуть на верхній ярус монастиря та в келії, відновлено наскельний іконопис над балконом Успенської церкви, золотом сяє її купол. А дорогу до Чуфут-Кале, якою щодня проходять сотні туристів, оживляє дзвін його дзвонів. Відновлено також втрачений образ Бахчисарайської ікони Божої Матері. Новонаписана копія точно повторює оригінал і нині перебуває в головному храмі обителі. Крім того, в монастирі шануються ікони Божої Матері «Троєручиця» та «Всецариця», а також два ковчеги з мощами святих.
Неймовірно красиве місце, велична благодать, свіже повітря, розкішна архітектура – тут, у Свято-Успенському монастирі, на межі двох світів – християнського і мусульманського, як ніде відчувається так званий подих історії. Недарма це місце є однією з найбільш шанованих православних святинь півострова, яке ще називають Кримською Лаврою або Кримським Афоном.