Олександр Ярошевський. Газета «Кримська світлиця», 2016 рік, випуск № 39
Людство – дивна спільнота, в житті якої – і це неупереджений дослідник із цікавістю, мабуть, зауважив би – забезпечення радощів життя є не менш важливою справою, ніж, власне, самої життєдіяльності. Навіть коли про сенс тих радощів згодом починають сперечатися ті, хто переймається другим, тобто, власне, життям людини як істоти біологічної і як істоти соціальної. І, попри зауваження медиків і правників, людство продовжує плекати обидва джерела, рівно славлячи як хліб, так і вино. Нащадок древнього роду воїнів і адміністраторів, який у другій половині ХІХ ст. учився на правника «у європах» і був серед кращих юристів свого часу, в історію ввійшов згодом як «великий русский винодел князь Лев Сергеевич Голицын». У цій царині князь працював широко, по всьому півдню імперії, та найбільш яскравою лінією в спектрі досягнень князя-винороба стала лінія Криму.
Життя
Трохи про нашого героя та його походження. Для сина польської князівни однієї з гілок славетних Радзивіллів і відомого в столичному світі імперії гульвіси на прізвисько «Длинный Фирс», який вів свій рід від Гедимінаса, Лева рідною мовою була польська. Онук прототипу «Пікової дами», французькою мовою користувався як робочою. Обраний фах і перспективи кар'єри вимагали ще й вітчизняного диплома, тому й закінчив Московський університет. Відтак вивчив російську, та все життя вирізнявся характерним у ній твердим акцентом. І знав тих мов князь не три, а більше, зокрема ще й кримськотатарську, – що згодом немало чомусь дратувало найвідомішого, мабуть, з приятелів князя – Федора Шаляпіна. Але це буде потім: і Крим, і світова слава, а починав князь кар'єру офіційно в імперському МВС. А ще було його запрошено до напівлегальної групи юристів, де – за негласним дорученням Олександра ІІ – готувалася для імперії Конституція...Але не так склалося, як бажалося – що в імператора, що в князя. До неабиякого інтелекту мав князь ще й шалену вдачу, нестримний темперамент, хоч якось зміг органічно у собі поєднувати європейську волелюбність з максимою відданого служіння імперії... І коли наламав таких дров в особистому житті, що й кар'єру довелося покинути, перебрався князь у Крим, і рушив до своєї слави зовсім уже іншими сходинками. Захопився князь виноробством. Ця половина життя й діяльності Льва Голіцина настільки широко відома, що немає сенсу про це переказувати навіть і стисло. Але є аспекти, які наразі актуальні, і на чому загостримо нашу увагу.
Царина
Дипломи князь мав правничі, а виноробством цікавився ніби приватно. Диплома він з цього не мав, але мав самоосвіту настільки ретельну й широку, що згодом отримав негласне звання «король експертів» у цій царині. Налагоджував правильне виноробство в Молдові. У тій самій Молдові, чиї вина ще за часів Пушкіна вважалися питвом, не вартим вишуканого смаку, їх пили селяни як воду, і міцність їхня була відповідного рівня. Голіцин вказав на доречність використання їх як сировини для отримання винного спирту... Можливо, молдавські дослідники більше розкажуть про внесок Голіцина в сучасну славу кагорів та бренді Молдови, а ми до свого Криму. У кожній непростій справі є свої внутрішні секрети, небачені на чуже око нібито дрібниці, від яких залежить як успіх, так і принципові відмінності. Коли князь Голіцин розпочав вивчення й розбудову виноробства в Таврії, бестселером винного ринку були рейнвейни. Тонкі, делікатні, вишукані сухі, або правильніше, столові вина. Поміщики кримські закуповували рейнські лози, акліматизовували так чи сяк їх у своїх «виноградних садах» і... отримували щось зовсім інше, ніж рейнвейн. Звісно, справа нелегка, самі винороби кажуть так: «Не той винороб, хто приготує бочку міцного, а той, хто виробить відро сухого!». Сухе не йшло. Та, до речі, і народ його не полюбляв, віддаючи перевагу «солоденькому». Або ж уже – горілці. А горілки не любив князь. Ні, не вишуканої грапи – виноградну він робив і сам – а того масового пійла, без якого не може нібито й жити простий люд православний. Це – з одного боку. А з другого, як показали власні дослідження князя, з видобутку лоз рейнських у приморській полосі гірського Криму виходили дуже непогані лафіти. А цей тип вина любив і простий люд і небідні його не цуралися. Це ті самі вина, які зараз відносимо до категорії десертних. І це був той шанс, що став історичним, і князь його не впустив!
З іменем Голіцина пов'язують, перш за все, шампанське Нового Світу. Це так, це всесвітня слава, це тріумф на Всесвітній виставці в Парижі 1899 року, це невід'ємний бренд крихітного селища Новий Світ під кримським Судаком, це збережена і через століття якість. Це, подейкують, ще не так давно, той напій, який смакували на Новий рік й у замку Віндзор, et caetera, et caetera... Але був аристократ Голіцин перш за все державником, вболівальником і здоров'я народного, і на меті мав зробити смачні напої Тавриди демократичними. І пішла робота. Колекційний виноградник у Новому Світі – 600 чи то 800 сортів з усього світу. Найкращі у світі погреби для витримки марочних вин у Масандрі ним побудовано для царського виноробства. Згодом в долині Къоз, що нині зветься Сонячна Долина, вже на основі ретельно досліджених місцевих, ще за античних еллінів та вірменів середньовіччя завезених, сортів розбудовано тамтешнє унікальне виробництво. Номінальним власником цієї напівпустелі був князь Горчаков. Ні, не Голіцин виробив славетний «Чорний Доктор», це зробили його учні вже в 30-ті роки ХХ ст., але в побудованих ним унікальних погребах Архадересе.
З вин, що увійшли в наші часи із авторством Голіцина, найкращий з червоних вітчизняних портвейнів, фаворитне вино останніх російських царів – «Лівадія». Років 20 тому винороби Капсіхору – учні учнів Голіцина – відновили шляхетне у своїй простоті «Сьоме небо» – 50 на 50 білий мускат з аборигенним судацьким кокуром. І ще одне особливе вино: «Алушта». Коли винороби Алушти представили на княжий суд вишукане червоне столове місцевого видобутку, «король експертів» оцінив його дуже високо. Але, переказують, сказав так: "Виноград та вино – продукт сорту й місцевості! Не називайте цей шедевр по сорту й якості – «бордо». Ні «бордо таврійське», ні «бордо кримське», а назвіть його за місцевістю". Так отримало свою справжню назву найкраще зі столових вин «Масандри» – марочне червоне столове «Алушта». Це легенда, бо усталилося в цьому вигляді унікальне це кримське вино аж перед Другою світовою, але основи, як і все в Масандрі та Къозах (як і, приміром, в Абрау-Дюрсо), закладалися ще за Голіцина.
До речі, столові вина в гірській частині Криму виробляти недоречно. На те є степ – і, що характерно, для виробництва кращих у світі (принаймні на свій час) шампанських сировину для них завозив князь з виноградників «нижньої течії Дніпра» – де їх розводив зять Голіцина, князь Трубецькой.
Спадщина
Князь мріяв передати свій багатий досвід і напрацювання напруженої роботи винороба Державі. Він виплекав цілу плеяду вітчизняних виноробів ХХ ст. з учнів Нікітського училища, а мріяв про Академію Вина. Для цього він і подарував цареві свій улюблений Новий Світ, але... війна, Перша світова, до закінчення якої князь не дожив, а буремними вітрами 20-х і прах подружжя Голіциних вивержено було з скромного склепу посеред долини Парадізу, і навіть скульптуру для нього не встигли привезти з Італії: сумний янгол, що спирається тихо рукою на гриву могутнього лева...
Із середини 30-х років почалася нова розбудова виноробства в Криму, учні Льва Голіцина знову отримали завдання державного рівня, і багато що встигли зробити... Аж Друга світова спричинила ще й неприродної трагедії: чергової депортації кримських татар, а там і вірменів, болгар, греків. Виноградарство Криму залишилося без більшості трудового селянства. Спроби замінити їхні робочі руки такими селян російського нечорнозем'я навіть з усією напругою нечисленних місцевих виноградарських кадрів були неадекватні, бо виноград – не жито, не картопля, не льони з коноплями, а тому вимагає геть інших підходів... 1954 року до справи взялась Україна. Про важливість для держави цієї галузі красномовно свідчать ордени і золоті зірки, що ними відзначалися досягнення виноградарів Криму. І численні золоті й срібні медалі вин Масандри, Золотого Поля, Нового Світу. Досягли належної якості столові Інкермана. Знайшли свого поціновувача важкуваті портвейни Коктебеля, а бренді Коктебеля досягли рівня, достойного імені «коньяк». Цікаві вина з'являлися у виноробів Бахчисарая. Вже в 90-ті роки Сонячна Долина відновила свої класичні напрацювання та стала монополістом унікального бренду «Чорний Доктор». Вина виробляла навіть Феодосія, і Євпаторія щось намагалася випускати сухе... Втім, вони не набули слави «старих» брендів...
Часи змінюються, змінюються смаки й мода, у моді знову рейнвейни. Впала «залізна завіса», споживач скуштував модні вина Чилі й Південної Африки, розібрався, що таке є справжній португальський портвейн, відкрився доступ до вин «старих» Іспанії, Італії, Франції... Кримські вина під марками «Масандра», «Інкерман», «Новий Світ» продовжували тішити любителів класичних кримських вин. Та й рівень їхньої якості був такий, що навіть і ординарна масандрівська та сонячнодолинська продукція аж ніяк не викликала бажання кваліфікувати її бодай якимось із зневажливих термінів, яких дотепний споживач багато вигадав для окремішніх аналогів.
Сучасність
Князь Голіцин був правником і виноробом, і за його участі було розроблено понад сто років тому Закон Російської імперії «Про вино», який фахівцями й досі визнається одним із найдосконаліших у світі. Та правова колізія, що виникла в Криму холодної весни 2014 року, ставить перед галуззю майже напівглухого куту запитання. З одного боку, брендами «Масандра», «Новий Світ», «Сонячна Долина», торговими марками «Інкерман», «Коктебель» тощо володіє держава Україна. З іншого, держава Україна наразі не має фізичної можливості контролювати технологію, якість, відповідність нормі тощо продукції виробничих потужностей, що знаходяться в Криму. Золоте правило виноробства – «...продукт сорту й місцевості» – виключає будь-яку можливість перенесення виробництва вин, скажімо, «Масандри» кудись в інше місце. Або навіть менш специфічного «Інкермана». Може, «Коктебель» – це ще не бренд, але стала торгова марка дуже впізнаваного характеру виробів, що потребують сонця і «хрящуватих» ґрунтів «Країни голубих вершин». Можна посперечатися хіба що стосовно «Нового Світу», бо в окремі роки й дегустатори ледь вгадували, де вдалий «Новий Світ», а де вдале «Артемівське»... але це вже до фахівців. Показовий тут бренд «Чорний Доктор»: вина з цією ж назвою з Молдови і «Масандри» в дегустаційному залі «Сонячної Долини» відверто експонувалися як... підробка!, хоча винороби Капсихору наполягали, що їхній «Чорний Доктор» не гірший... Втім, щодо перенесення бренду з Криму навіть ніхто й не шепотів.
Тож поки сумуватимемо. Скажімо собі відверто: «Масандри» – нема. Хіба що в колекціях вин виробництва до 2014 року. Нема «Інкермана». «Коктебеля» – нема. Є холодна весна 2014 року, наслідки якої знову доведеться по-хазяйськи розгрібати знову ж нам: Україні. Не звикати. Впораємось. Все повертається на кола свої.