Максим Дубов'яз. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 30
Латина зберегла вислів древніх римлян "Navigare necesse est", що українською перекладається так: "ходити морем необхідно". Але ходити морем почали не римляни. Історія цього заняття губиться у віках. Уночі шлях керманичам суден визначали зорі, далі від берегів вони залишалися ледь не єдиними дороговказами.
Але людині в морі природних дороговказів замало. Тому на березі колись було запалено вогонь. Так на берегах багатьох морів постали маяки. Маяки працюють і нині, це необхідний елемент безпеки, і як усе, пов'язане з романтикою моря й мандрів, досі привертають увагу.
У Криму таких об'єктів близько ста. Від чверті до третини їх зберігають актуальність досі. Кілька можна сміливо зараховувати до списку об'єктів цікавих не тільки у пізнавальному плані, а й в естетичному.
У Криму таких об'єктів близько ста. Від чверті до третини їх зберігають актуальність досі. Кілька можна сміливо зараховувати до списку об'єктів цікавих не тільки у пізнавальному плані, а й в естетичному.
Визначити найкрасивіший важко. Ось маяк мису Ай-Тодор. На вершині мису йому непотрібна додаткова височина. Він приземкуватий, старосвітський. Його збудовано ще 1835 року.
Серед старих маяків привертає увагу Тарханкутський, "осучаснений" двадцять років тому. Саме так, "осучаснений", бо сигнальні споруди обов'язково мусять бути в тому небезпечному місці. У водах тих, через невидиму майже трикілометрову підступну мілину, гинули ще античні судна, а в старовинних генуезьких лоціях мис названо "Рософаро", тобто — "Червоний вогонь". Після завершення будівництва 36-метрової вежі на ній було встановлено замовлені в Британії світильники, що світили "рівним білим вогнем, забезпечуючи дальність видимості до 12 миль", про що мовить "Історія Тарханкутського маяка". Так, маяк має свій літопис, з дивними, схожими на легенду оповідями. Високий цей маяк, та не найвищий.
Найвищу башту на всьому Чорноморському узбережжі має Євпаторійський маяк. Попри те, що це місце заселене ще з античних часів і досить небезпечне для судноплавства, бо ледь вище за рівень моря, тут не збереглося давніх сигнальних споруд. Тільки 1861 року, на численні прохання місцевих морських купців, тут було споруджено сигнальну металеву конструкцію. Згодом її замінила 20-метрова кам'яна вежа, що з'явилася одразу після Другої світової. Теперішня 52-метрова конструкція зведена аж у 1970 р.
Взагалі, первісне й основне призначення споруд маяка — винести на достатню височину вогонь. Тому їхні вежі відмічені шармом мінімалізму. Немає сенсу прикрашати споруду, яка зазвичай стоїть у не дуже залюдненій місцині. Саме ця скупа вишуканість архітектури і робить деякі маяки привабливими ще й естетично.
Хоча доведена до повного прагматизму конструкція може й не вабити естетично, як більшість маяків щоглового типу, однак має бути впізнаваною вдень. Для того їх зазвичай розфарбовують типово: по білому тлу червоними і чорними горизонтальними смугами. Там, де це вже не актуально, вони залишаються незаймано-білими, як Ай-Тодорський, як найромантичніший у Криму Меганомський, як Іллінський та Тарханкутський.
Є винятки, як, приміром, новітній маяк-храм у селі Кучук-Узень. Це шедевр архітектури в повному сенсі! І не тільки архітектури. Це був складний та неоднозначний політично-бізнесовий і корупційний процес. По-перше, добре видно, що зовсім поруч маяк уже був. По-друге, фінансування будівництва, яке коштувало близько п'яти мільйонів доларів, було здійснено національним резервним банком Росії і освячено вищими ієрархами УПЦ МП. Безпосередньо процесом керував такий собі Александр Лєбєдєв, мільйонер з першої сотні російських багатіїв, ще й з першої десятки тамтешніх меценатів. А от автором проекту храму-маяка неофіційна суспільна думка вважає відомого архітектора Анатолія Гайдамаку, хоча в публічних джерелах про його участь в проекті сказано, що "Він є автором Меморіалу пам'яті загиблих на морях (Крим, 2005–2006)". Справді, комплекс Малоріченської церкви є і храмом, і маяком, і згаданим меморіалом. Можна було б красиво говорити про українсько-російську співпрацю на прикладі цього неординарного об'єкту, якби не та ж неофіційна суспільна думка. Ходять чутки, що ця "пожертва" пов'язана з виділенням усе тому ж мільйонеру дозволу на будівництво в сусідньому приморському селі Туак чималенького пансіонату на самому березі Чорного моря, майже біля підніжжя старого Туацького маяка.
Згідно із сучасними джерелами, останні чверть століття кримські берегові дороговкази були перманентним предметом суперечок між дотичними відомствами України та ЧФ РФ. Врешті, РФ нахабно привласнила їх собі. Позаминулого літа їх досліджувало навіть російське географічне товариство, деякими красивими світлинами з цієї експедиції проілюстровано і цей допис. Але час іде, все змінюється, а маяки світять уночі й бовваніють удень, бо ж navigare necesse est.