Крим у творахіноземної літератури:Тече Дунай у Чорнеморе…
Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2019 рік, випуск № 21-22
«У Мангупі брат княгині Ісак-деспот скорився туркам і відчинив їм браму фортеці. З Білгорода-Дністровського потай вийшли два кораблі з молдавськими ратниками і пищалями. Їх очолював другий брат княгині, Александр Палеолог. …Молдавська рать зненацька напала на Мангупську фортецю. Османський гарнізон був посічений. Александр стратив брата. Але одразу ж султан звелів своїм беям взяти Мангуп в облогу».
Міхаїл Садовяну «Життя Штефана Великого».
В історичних романах класика румунської літератури Міхаїла Садовяну (1880-1961) описане далеке минуле Молдавського князівства. Не дивно, адже письменник родом саме з-під Яс, колишньої столиці Молдови.
У 1945 році Садовяну переклав твори Т. Шевченка «Іван Підкова» та «Садок вишневий коло хати». Згодом написав передмову до першого румунського видання Шевченкового «Кобзаря» (1957). А гетьману Підкові письменник присвятив історичну повість.
Тема україно-румунських стосунків присутня у кількох його творах, хоча часто великої різниці між «руським» і «українським» письменник не робив, що цілком виправдано з огляду на епоху, про яку він писав у романах «Штефан Великий» і «Брати Ждер», — про XV століття. Але цією двозначністю скористалися радянські перекладачі, нав'язуючи «русский» як прямий відповідник «русинському» чи «руському».
Як відомо, розквіт Молдавської держави пов'язаний з іменем великого князя Штефана чел Маре (Великого), а саме 1457-1504 роками. У сусідній Валахії в цей час правив, до речі, Влад Цепеш (Дракула).
Економічні і політичні зв'язки між українськими землями і Молдовою були досить міцними. До сфери інтересів Молдови входив і Крим, який в останню чверть XV століття зазнав вирішальних геополітичних трансформацій. «Ждер» з румунської — куниця. Роман-трилогія «Брати Ждер», створений Міхаїлом Садовяну в 1932-1942 рр., розповідає про історичні події, що переплелися з долею братів, прізвищем яких і названо цю книгу. Серед персонажів роману є, наприклад, товариш і наставник Іонуци – Петру на прізвище Татару, предки якого були з кримських татар. «Татару — найвідданіший з моїх людей», — так каже батько братів Ждер.
Новини з Криму, добрі чи загрозливі, визначають і політичну «погоду» в Молдові, і долі простих людей. Кохана дівчина Іонуци, молодшого з братів, Настя, викрадена кримцями, опинилася в гіркому полоні. Іонуца одразу кинувся звільняти її, брати подалися йому на підмогу.
Якщо трилогія «Брати Ждер» — монументальна сага, що безліччю деталей дає картину тогочасного життя, то «Життя Штефана Великого» — скоріше, белетризована біографія монарха та історична хроніка його епохи, часів становлення князівства Молдова.
«У 14-й день вересня року 1472-го зупинився перед фортечним ровом у сутінках кортеж княгині Марії Мангупської з піркелабом* Четатя-Алба** Лукою та боярами, що виїхали зустріти її… Того ж вечора почалося блискуче весілля».
Князівство Феодоро опинилося тоді затиснутим у лещатах між Османською імперією та Кримським ханством. У 1475 році його розгромлено остаточно, 15 тисяч готів загинуло, а решта продані в рабство. Але й досі у кримських татар поширені чоловічі імена Ернест і Ервін, що звучать геть не по-тюркськи, а серед субетносу ялибойлю світлі волосся і колір очей трапляються нерідко. «У Криму, під мурами рідного міста Марії, де були гробниці її батьків і скарби, вивезені у вигнання останніми Палеологами, стояли турки. Грізно пливли по хвилях султанські галери, гриміли постріли.
Молдавські воїни, які зайняли бійниці Мангупа, стояли на смерть. Стіни були міцні, ворота закуті в залізо… Але торговці завжди хитріші за воїнів: поки молдовани билися, слідуючи наказу свого повелителя, спритні купці встигли здати свою фортецю, заплативши потрібну кількість золота, а збитки вони незабаром повернули через зиск від нових оборудок».
Бій дали лише Солдайя і Мангуп.
«Закуті в броню яничари взяли в облогу Мангупську фортецю й узялися громити її ломовими пищалями, поки не пробили стіни в шести місцях, крізь які ринули полчища осадників. Жоден захисник не лишився живий: молдавські воїни пали всі до останнього, відстоюючи руїни стін і вежі. Александру Палеологу розпороли живіт, а голову його повезли до Візантії, на той далекий берег, де колись царювали його предки».
Історія Криму насичена артефактами та подіями, яскравими дійовими особами та забарвлена переважно у криваво-червоне… Вона повчальна, адже вивчення минулого має на меті, насамперед, відвернути повторення помилок попередніх поколінь. Та, як не прикро, наші сучасники постійно повторюють ті кроки, що й сотні років тому призводили до катастрофічних наслідків на півострові.