Іван Клепик. Газета «Кримська світлиця», 2019 рік, випуск № 45-46
Керч – найдавніше місто України. Йому вже більше двох тисяч шестиста років, і тому справедливо можна говорити про статус вічного міста. Однак і тут є окремі міфи, які домінують, створюючи певні контексти.
Для Керчі це три епохи: античність періоду Боспорського царства, «приєднання» Керчі до Російської імперії (місто опинилося у складі Росії в 1774 році), Друга світова війна і статус міста-героя – СРСР.
Середньовіччя вкрито мороком таємничості. Візантійський період, наприклад, не викликає такої великої кількості яскравих образів, як Давня Греція (хоча в самісінькому серці міста стоїть церква Іоанна Предтечі VIII століття). Калейдоскоп культур і народів, який існував у Керчі до першої анексії Криму XVIII століття, також воліють зайвий раз не згадувати. Але це тема для окремої розмови.
Наразі будемо говорити про гору Мітридат, яка в певному сенсі є центром міста: культурним, туристичним, навіть духовним. Жити в Керчі і жодного разу не піднятися на вершину гори, що названа ім'ям славетного Мітридата Євпатора, – це те саме, що жити в Києві і ніколи не гуляти Хрещатиком. В принципі, те саме можна казати і про туристів. В обох випадках.
Гора Мітридат як найвища точка міста об'єднує в собі ці три міфотворчі епохи. Тут розташовано Обеліск Слави, який побудували 1944 року зі стін Троїцького Собору. Тут стояв акрополь античного Пантікапею, який так невблаганно хотів узріти Пушкін 1920 року. І для того, аби все це побачити, треба піднятися мітридатськими сходами – великими чи малими.
Мітридатські сходи з'явилися не так уже й давно: великі побудовані 1840 року, малі – 1860. Однак цього достатньо, аби бути пам'ятками архітектури та візитівками міста.
Їхнє значення годі переоцінити, адже сходи на гору Мітридат важливі як утилітарно, так і глибоко символічно. Один із найславетніших градоначальників міста Іван Стемпковський мріяв, що великі сходи об'єднають місто сучасне та місто античне. На жаль, він не побачив втілення своєї мрії, адже помер у 1832 році, за рік до закладення першого каменя.
Під час Кримської війни 1853-1856 років великі мітридатські сходи було пошкоджено внаслідок обстрілів з кораблів. Капітальна реставрація відбулася за 130 років. Саме тоді були заново створені грифони, зруйновані у 50-х роках ХІХ століття (зразком слугували тогочасні гравюри). Проект очолював відомий керченський скульптор Роман Сердюк. І саме він створив чаші, які були копіями античних – знайдених під час археологічних розкопок.
Малі мітридатські сходи (або Константиновські), побудовані за сприяння купця Олексія Константинова, менш помітні, адже розташовані трохи вглибині. Можливо, містяни навіть не розуміють, що ці сходи також побудовані у позаминулому столітті (хоча пам'ятна дошка висить у самісінькому центрі).
Втім, і великі, і малі мітридатські сходи перебувають у жахливому стані.
Це почалося у травні 2014-го. Саме тоді керченські журналісти та мешканці міста помітили величезну тріщину на одній зі стін. А вже за рік, у червні 2015 року, частина великих мітридатських сходів упала, ненароком натякаючи на те, що далі буде тільки краще, веселіше і бадьоріше. Тоді ще ніхто не міг уявити наслідків цього обвалу.
Час минав, але нічого не відбувалося. Зрештою сталося диво, на яке ніхто не міг сподіватися: 15 вересня 2016 року до Керчі з візитом прибув президент Російської Федерації Володимир Путін і пообіцяв фантастичні гроші – 1,5 млрд російських рублів (на момент обіцянки ця сума дорівнювала 23 087 579 доларам США) на ремонт сходів.
Вперше керчани дізналися про силу вищого керівництва країни-окупанта. І вперше дізналися про його порожні обіцянки.
Великі мітридатські сходи викликали величезний резонанс у місті. Про це свідчить не лише величезна кількість матеріалів на місцевих новинних порталах, але й розмови серед містян. Не помітити того, що Керч руйнується на очах, міг лише сліпий. Але й людина, що позбавлена можливості бачити, все одно дізналась би про сумний стан речей, бо про це говорили всі навколо.
Так, говорили обережно, адже відчували, що це може обернутися чимось недобрим. Лише занадто сміливі могли ризикнути й посварити владу в публічному місці. Наприклад, одного разу мені довелося почути, як якась жінка похилого віку ремствувала, сидячи в тролейбусі, щодо проектних робіт, на які було витрачено 100 мільйонів рублів. «На що пішли ці кошти? – питала вона у пенсіонерів, що сиділи довкола, – хіба можна витратити стільки на папір?». Але ніхто їй не відповів. Це був 2018 рік. Уже відкрито автомобільну частину моста через Керченську протоку. Але сходи, які почали занепадати раніше, аніж був готовий проект «будівництва століття», так і стояли. Мовчазні, обдерті, покалічені.
Минуло більше трьох років, коли нарешті було проведено тендер і обрано переможця – Санкт-Петербурзьку компанію «Меандр». Оголошення про це знаходимо 7 липня 2017 року. Ще кілька місяців тривають роботи щодо створення проектів, дослідження ґрунту… Врешті у листопаді розпочинають перші протиаварійні роботи, а демонтаж плитки – 22 січня 2018 року, і місто спостерігає, як великі мітридатські сходи марніють, втрачаючи свою красу. Ще за місяць демонтують грифонів. Тих самих, що у 1987 році були встановлені командою Романа Сердюка. Тоді ж стає відомо: місце грифонів, створених руками керченських майстрів, займуть інші скульптури.
Здається, «Меандр» хоче зовсім змінити обличчя міста, адже як пояснити таке кардинальне бажання перебудувати усе на свій лад? І чи можна назвати це реконструкцією? Питання, звісно, риторичне. (На щастя, «старі» грифони відреставровані і перевезені до керченського Лапідарію).
«Меандр» недовго працював над «реставрацією». Вже у вересні того ж самого 2018 року стало відомо про повний провал ремонту сходів. «Глава» Криму Сергій Аксьонов повідомив про те, що Держкомітет з охорони культурної спадщини не зміг належним чином проконтролювати роботи.
Річ у тім, що майже за рік з часу отримання тендера «Меандр», окрім демонтування грифонів, чаш, відбивання плитки та часткового бетонування, почав «зміцнювати» схил гори Мітридат.
«Віце-прем'єр» Криму Віталій Нахлупін зазначив: «Ситуація виявилася набагато складнішою і гіршою, ніж ми припускали в наших найнесприятливіших прогнозах. У нас, можливо, буде неефективне використання понад 167 млн рублів. Тому що роботи, проведені в рамках протиаварійного ремонту, жодного впливу на сходи не здійснили».
Більше того: роботи проводилися поза зоною кадастрового розташування сходів, а експертиза кошторисної вартості об'єкта проходила без узгодження замовника (замовник проектно-дослідних робіт – адміністрація міста, замовник будівельних робіт – держпідприємство «Культурна спадщина», тобто та сама держкомісія). Що все це означає? «Меандр» лише створював видимість роботи, результат якої вкрай невтішний: сходи, що вже більше року стоять без плитки, руйнуються ще активніше, ніж до цього. Фантастичні проекти, що були представлені на суд містян, навряд чи будуть втілені.
Але найбільша трагедія – це так зване «зміцнення схилу». Біля четвертого ярусу сходів (ділянка побудована спеціально для того, аби можна було дістатися обеліску) було встановлено огорожу. Неподалік також розмістився вагончик з робітниками. Це, мабуть, єдиний фронт роботи, на якому щось відбувалося. На схилі почали будувати анкерні поля. І зараз я розповім, як це відбувалося. На Мітридат привезли три бурові установки та 1134 палі (кожна завдовжки 30 метрів). Кожна паля (завдовжки 30 метрів!) опиняється глибоко в землі, всередину неї заливають цемент. І так 1134 рази.
«Меандр» проводив аналіз ґрунту. Однак чомусь не було проведено археологічних розкопок, хоча саме на цьому схилі розташовувався акрополь. Зараз адміністрація та держкомітет розводять руками, намагаючись звинуватити одне на одного і зробити вигляд, наче вони були не в курсі того, що державні кошти розкрадають. І жоден не згадує про варварські дії на схилі гори Мітридат, де на кожному кроці – нагадування про античність у вигляді керамічних уламків.
На тлі подій, пов'язаних із великими мітридатськими сходами, майже нічого не чути про малі, Константиновські сходи. Вони також мають велике значення, насамперед, для самих керчан, і насправді перебувають у не набагато кращому стані. Я навіть зауважив би, що в дечому Константиновські сходи більш занедбані: ними майже неможливо спускатися, бо сходинки більше нагадують вибиті зуби, всюди купи сміття та сухої трави. Коли я йшов догори, шлях мені перегородив шматок сіна, який нагадав перекотиполе.
Засмучує той факт, що малим сходам бракує банального прибирання. Хоча Костянтинівські сходинки вказують на те, що їм також потрібен ремонт. Негайний ремонт. Інакше вони просто розпадуться. Або їх розберуть на будівництво якогось нового життєво важливого федерального об'єкта.
Замість висновків
З усіх міст Криму Керч найпершою потрапила до складу Російської імперії – 1774 року. І, мабуть, саме тому якнайшвидше зазнала втрат від нових хазяїв. Рівень знахідок і ставлення до них міської влади та російського населення Керчі шокувало мандрівників тогочасся.
Наприклад, у 1795 році англійка М. Гатрі під враженням від відвідування Керчі писала, що античні пам'ятки пережили варварське середньовіччя та татарську навалу, однак християни використовують їх для будівництва своїх будинків та інших потреб. «Як це: предмети, що гідні експонуватися в найкращих музеях світу, застосовуються зовсім не за призначенням».
Також тривалий час у Керчі та околицях проводилися хаотичні розкопки, які сміливо можна назвати грабіжництвом, у результаті яких цінні речі продавали або зовсім нищили через банальне незнання їхньої культурно-історичної вартості.
Тож гостро постало питання про збереження пам'яток, тому 1820 року було створено музей давнини. Головний розташовувався в Одесі, в Керчі – філія. Але створення музею також мало чим допомогло у боротьбі за збереження античних пам'яток. Дуже часто найцінніші речі просто «зникали». Про це згадував відомий мандрівник Ф. Дюбуа де Монпере у 30-х роках ХІХ ст. Він зазначав, що музею бракує досвідченого вченого, який може навести порядок, зробити класифікацію унікальних античних речей, котрі докорінно відрізняються від звичайних давньогрецьких знахідок.
Хоч якось виправити ситуацію вдалося лише після 1850 року (!), коли було створено комісію з дослідження давнини. Тобто більше вісімдесяти років Керч у буквальному сенсі розтаскували на «сувеніри».
Анексія півострова 2014 року продемонструвала певну тяглість традиції, адже у місті також проводять незаконні археологічні розкопки (або просто руйнують історичні шари). Звісно: порівнювати Керч кінця XVII століття та початку ХХІ не можна, адже за весь цей час у місті зникли не лише античні пам'ятки, але й будинки періоду Російської імперії. А тепер під загрозою зникнення все те, що нагадувало про багатовікову історію міста.