І Бар, і Мадагаскар
Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця»,
2018 рік, випуск № 40
«У Росії одне начальство наділено винятковим правом завдавати людям утисків, а допомогти бідній людині не прагне жодним чином. Російському народу тільки й лишається, що зносити тиранію».
Моріц Беньовський
Його біографія неймовірна та становить перелік країн, вироків і посад (від каторжанина до короля); вона нагадує радше пригодницьку кінострічку, ніж опис земного шляху людини. Син словака, подільський шляхтич, французький дипломат, австрійський граф, угорський гусар, американський шахіст, письменник, губернатор, король — і все це одна людина.
Моріц Беньовський прожив усього лише сорок років: народився в 1746 році, а помер у 1786-му. У столиці нинішньої незалежної республіки Мадагаскар, місті Антананаріву, є вулиця Беньовського. Про нього (спільно Угорщиною та Чехословаччиною) в 1975 році знято телесеріал. Йому присвятив поему видатний польський поет Юліуш Словацький.
Моріц Беньовський
Моріц Август Беньовський народився в родині австрійського офіцера, у містечку Врбова (нині Словаччина). Замолоду пішов на службу в гусари, і буйністю вдачі вирізнявся навіть там. Полишивши службу через зневажливе ставлення до командирів, він не приховував гірших рис своєї натури навіть у батьківському домі. Сказати, що стосунки з батьком і сестрами не склалися, було б неправдоподібно замало — той врешті прогнав сина-гультяя і викреслив його із заповіту. По його смерті Моріц не отримав жодного спадку, тож не погребував навіть рейдерським захопленням батьківського маєтку. Однак Угорщина була цивілізованим королівством, тому від законного покарання Беньовському довелося тікати до Польщі, де він приєднався до Барської конфедерації.
Повстання, спрямоване проти проросійського короля Станіслава-Августа, спалахнуло в подільському містечку Бар, приводом став королівський рескрипт, що урівнював підданих королівства, незалежно від їхньої релігійної приналежності — православних з католиками; той бунт невдовзі придушили силою російської ж зброї. Розгромлена шляхта вимушено відступила на південь, у володіння своїх споконвічних ворогів: кримських татар і турків.
На боці барців виступили давні вороги Речі Посполитої — Османська імперія та Кримське ханство. Для цього делегації від розгромленої повсталої шляхти довелося довго переконувати ворогів ворога, що тепер вони — друзі друзів. Таким чином Беньовський і опинився в межах Кримського ханства, втім, достеменно невідомо, чи відвідав він, власне, Кримський півострів, чи це лише художня вигадка.
Та повстання все одно було приречене, а Османська імперія в підсумку розплатилася Кючук-Кайнарджийським миром. Потрапивши в російський полон, Беньовський анітрохи не розкаявся: першого разу його навіть відпустили під чесне слово, та він знову спрямував свій клинок проти Росії. Його знову схопили й етапом відіслали спершу до Києва, потім до Казані разом із ще одним засланим до Казані бунтівником, шведом Адольфом Вінбланом. Вони втекли і навіть дісталися до Санкт-Петербурга, домовившись з капітаном-голландцем, щоб він їх потай вивіз у Європу. Однак той голландець видав їх російській владі, внаслідок чого обох зухвалих засланців схопили й відправили етапом аж на Камчатку.
І як виявилося, лише для того, щоб Беньовський і там підняв повстання, проголосив себе Командиром Камчатки, організував захоплення галеону та відплив на ньому з шайкою заколотників — таких же авантюристів, як і сам.
Рідний дім Беньовського у Врбові, Словаччина