Максим Дубов'яз. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 12
Зовсім поруч існує паралельний нашому — геть інший світ! Звісно, це море. Під його блакиттю заховані незліченні таємниці, й тільки деякі з них уже відомі й досліджені. Багатюща історія розвитку Криму залишила численні артефакти на суходолі при кримських берегах. Мури давніх фортець височіють на мисах, у втаємничених урочищах ховаються рештки старовинних монастирів, по околицях старих міст ще не всі замулені старовинні льохи... З дна морського, не багатого на дорогоцінні скарби, піднімають то амфору, то денце від полив'яного глека... Але є там, на дні, знахідки такі, що й не підняти, — не легко, а втім, і не треба.
Це мури та склепіння прадавніх людських поселень, і не про всі з них настільки багато відомо, аби зрозуміти, — а що ж це було, та коли й яким чином опинилося під водою. Таких місць у Криму два чи три, а може, й більше, принаймні два міста знайдені та стали відомі.
Найбільш досліджене й, можливо, найменш романтичне — якщо взагалі можна відмовити в романтичній компоненті руїнам бойових веж — це Акра. Постале в VI столітті до Різдва Христового, завдяки розташуванню в принципово важливому для здійснення навігації Боспором кіммерійському місці, це крихітне, площею, за різними оцінками, від 2-4 до не більше, ніж 6 гектарів, містечко дуже добре було відоме. Страбон у своїй "Географії" вказував, що саме тут межує Боспор з власне Понтом, і далі інформацію про Акру переписують усі подальші хрестоматії, аж до остаточного зникнення цього поселення десь у IV столітті.
В наші дні — це пустельне узбережжя біля мису Такіль, де на глибині близько 4 метрів під рівнем моря відстежується напрямок, яким проходив оборонний мур. Там, на дні, знайдено приблизно 30-метрової довжини його залишки: складені підтесані брили вапняку та основа великої бойової башти на дерев'яному підмур'ї. На березі знайдено залишки трохи меншої бойової башти, а чим далі від моря — тим більш пізніх віків маємо знахідки. Так, IV століття до нашої ери — ще під водою, пам'ятки ІІІ-ІІ століть геть розкидані прибоєм, на березі — залишки того, що будували пантикапейці тут вже після Різдва Христового.
За останнє століття до цієї романтики кілька разів долучалися археологи. Більш-менш регулярні дослідження проводилися наприкінці 20-х років минулого століття, потім у його середині, а в його ж останні 20 років через наполегливу пошукову роботу в околицях Акри знайдено чимало монет з усього періоду їхнього карбування Боспорським царством. Втім, попри незаперечні дотичні дані, ще не всі вчені вважають доведеним, що це саме Акра, а не сусідні, скажімо, Німфей або Кітей. Проте уточнення назви аж ніяк не вплине на романтику захованих у морі міських старовинних споруд; ці підводні руїни — а там не тільки бойові мури, а й рештки міської забудови та античний колодязь! — давно вже звуть "Кримською Атлантидою", й навіть пропонується організувати до них підводні екскурсії — бо не так вже багато романтичних об'єктів на Керченському півострові.
Щось подібне, але не таке масштабне, дослідники знаходять і в акваторії середньовічного торгового порту генуезької Солдайї — сучасного Судака...
Припускають, що ще до прориву вод Середземного моря через Мармурове й Босфор у котловині майбутнього Чорного моря лежало прісне озеро меншої площі. Плин через русла колишніх річок, що ставали протоками між морів, не одразу заповнив ту чашу, формуючи сучасний контур берегів. Можливо, те, що знайдено в 2 милях від євпаторійських берегів на глибині більше 10 метрів, — то рештки допотопної цивілізації. Наука вимагає доказів, а знайдені п'ять років тому дайверами комплекси печер — чи часом не природне то утворення? Вчені за визначенням мають бути скептиками, але й кола каменів, схожі на рештки домових вогнищ, проходи-арки, невеличкі полиці для світильників, кам'яні гнізда для кріплення канатів, — усе дуже нагадує знайдене в інтер'єрах печерних міст на суходолі Криму!
Легенда про Атлантиду може виявитися зовсім не легендою.