Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 13
Чи можливий антонім до етноніма? Виявляється, так: у побутовій російській мові антонім до слова «росіянин» - це слово «німець». Хто вони, німці Криму? Німецькі росіяни чи радянські німці? Чи багато кримчан знають, що село Кольчугине до 1941 року звалося Кроненталь, а Золоте Поле — Цюрихталь?
Чому рейд полковника Болбочана був таким успішним? І чому відхід його полку з Криму став таким поспішним? У обох випадках — через присутність могутньої німецької армії.
Чому на середньовічних мапах Південний берег Криму від Чембало до Кафи, заселений італійськими (спочатку венеціанськими, а потім генуезькими) колоніями, офіційно звався Капітанством Готія? Чому кримські татари досі називають дітей такими зовсім не тюркськими іменами, як Ернест і Ервін? Готи панували у Північному Причорномор'ї з ІІІ століття по Різдву Христовому. Достеменно відомо, що Феодоро, держава, яка існувала в ХІІ-XV століттях у Криму, була населена людьми візантійської релігії, котрі розмовляли мовою, вельми подібною до німецької. Відомості про це збереглися завдяки західному дипломату де Бусбеку, котрий у 1562 році записав пісню готською мовою та 96 слів, почутих від готів з Феодоро, з якими він спілкувався у Константинополі. Апель (яблуко), хус (дім), ханда (рука) — слова, схожі на відповідні німецькі та англійські, а насамперед - на шведські. Але це вже було після падіння Феодоро, після того, як турки знищили 15 тисяч мангупців. Від XVІІ століття згадок про готську мову немає, хоча готи згадуються.
Німці, нащадки войовничих готів, у багатьох країнах ставали до військової служби, воюючи за свою нову батьківщину, іноді навіть проти «фатерлянду». Так у Першу світову американське військо, що воювало проти Німеччини та Австрії, очолював етнічний німець Першинг, а в Другу світову — етнічний німець Ейзенховер. Розгром саддамівського Іраку в 1991 році успішно здійснив генерал Шварцкопф.
Німці - не просто один з народів, що пустив пагони по всьому світі. Німці скрізь, де жили, завжди завойовували повагу в інших народів і ставали прикладом для тих народів. І в Україні також. Письменниця Ольга Кобилянська, наприклад, мала змішане німецько-українське походження та перші свої твори писала німецькою мовою.
Ледве встигли стати історією православні готи-кримчани, останні згадки про яких датовані 1779 роком, а саме переселенням християн з Кримського ханства, як на півострові знову залунала німецька мова. Цариця-німкеня Катерина Друга запросила німців переселятися спочатку на землі Таврії, а вже після остаточного приєднання Криму — з 1805 року — німці почали заселятися й сюди. Кількома хвилями протягом ХІХ століття на півострів переселилося тридцять тисяч німців. Колоністи отримували по шістдесят десятин землі, звільнялися від оброків та мали право на самоврядування.
Це були головним чином селяни та ремісники. Перші вирощували виноград або картоплю, другі виготовляли меблі, реманент і вози. Їхня продукція славилася високою якістю.
Німці в Криму перед Другою світовою війною складали 6% населення. Існували національні німецькі села та навіть два німецькі райони: Тельманівський та Біюк-Онларський — нині це один Курманський (Красногвардійський) район. Багато німців мешкало і в Сімферопольському, Сейтлерському (Нижньогірському) та Ічкінському (Совєтському) районах.
У Адольфа Гітлера існували свої плани щодо Криму. Півострів мав називатися Готландом, а німецьке населення його мало бути збільшене, зокрема, за рахунок німців з Південного Тіроля, краю, який за переділом земель після Першої світової війни дістався Італії. Севастополь отримав назву Теодоріксхафен (Порт-Феодоро), а Сімферополь назвали Готенбергом.
Знало чи не знало про це радянське керівництво, та німців з Української РСР та Криму було вислано заздалегідь, для «профілактики». На відміну від кримських татар, болгар, греків і вірменів, формально кримських німців не було депортовано з Криму. У документах від 15 серпня 1941 року говориться лише про «евакуацію». Понад 60 тисяч людей було вивезено до Ставропілля та Ростовської області. Згодом, коли гітлерівські війська посунули на Баку та Сталінград, цих нещасних людей відправили до Сибіру та Казахстану.
Умови існування «евакуйованих» інакше, як жахливими, не назвати. До безправного стану, рабської праці в ГУЛАГу чи Трудармії додалася ще й ненависть, яку радянським людям легше й безпечніше було застосовувати не до гестапівців, нацистів чи солдатів Вермахту, а до співгромадян, які народилися з «неправильною» національністю. Ще довго, навіть у повоєнний час, німці в СРСР побоювалися розмовляти німецькою на вулиці - так поступово й забулася мова предків.
Хоча після 1955 року всі звинувачення та обмеження були скасовані, масового повернення не відбулося, німців у Криму зараз мешкає лише дві з половиною тисячі — у двадцятеро менше, ніж до так званої «евакуації». Жодних, не те що районів, а поселень компактного проживання німців не було відновлено, переважна більшість мешканців колишнього СРСР з записом у п'ятій графі «німець» обрали майбутнє на історичній батьківщині, а не у Криму.
«Відергебурт», що означає «Відродження», — так називається організація німців Криму, створена у 1993 році. З 1995-го існує також Земляцтво депортованих німців Криму. Виходить друком газета «Хоффнунг» («Надія»), німецькою та російською мовами. Діють три лютеранські кірхи: в Сімферополі, Судаку та Ялті. До 1917 року в Криму нараховувалося 186 лише лютеранських храмів, а були також німці-католики, меноніти та конгрегаціоналісти.
Окупація та анексія Криму в 2014 році Росією виявилася сповненою сюрпризів. Через те, що офіційно німців було «евакуйовано», а не вислано, вони мають доводити у Росії своє право на один статус з кримськими татарами, греками, болгарами та вірменами. Нащадки депортованих, народжені у місцях депортації, за російськими уявленнями, вважаються мешканцями тих «місць депортації», і лише нині ведеться розмова про зміни у законодавстві, які спростили б життя постраждалим від депортацій народам, і які в Україні давно стали нормою.
І остання новина, яку можна було б назвати сенсаційною: російські німці з Німеччини, куди вони поїхали в 1990-х, виявили бажання переселитися у Крим. Голова «Відергебурту» Юрій Гемпель каже про кілька тисяч етнічних німців, які тепер радо повернуться до Криму. Невже історія повторюється?