Ілона Червоткіна. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 34
Сьогодні всі знають, де розташована Керч, однак приїжджають сюди частіше випадково. І це стосується не лишень туристів і курортників, але й самих кримчан. Хоча в античні часи Керченський півострів був густозаселеним через вдалу геолокацію, а Пантикапей, руїни якого можна побачити на горі Мітридат, був столицею Боспорського Царства. На початку ХІХ ст. Керч також була на пікові популярності, адже це перше місто з боку Кавказу, в якому зупинялися переселенці з імперії. Та враховуючи той факт, що місто все ж таки портове, рибацьке і промислове, здебільшого тут можна було побачити людей, далеких від античної культури.
Коли Олександр Пушкін їхав з Кавказу до Криму, першим пунктом його подорожі була саме Керч. Однак вічне місто не вразило світоча російської літератури: «Здесь увижу я развалины Митридатова гроба, здесь увижу я следы Пантикапеи, думал я, — на ближней горе посреди кладбища увидел я груду камней, утесов, грубо высеченных, заметил несколько ступеней, дело рук человеческих. Гроб ли это, древнее ли основание башни – не знаю. Ряды камней, ров, почти сравнявшийся с землей, — вот все, что осталось от города Пантикапеи».
Це було 1820 року. Тоді Крим мав статус екзотичного півострова, і відвідувачів було набагато менше. Однак уже тоді Керч втратила свій античний шарм.
Місто, яке буквально рознесли на будматеріали. До того, як сюди приїхали нові господарі, всюди можна було побачити залишки античності: давньогрецькі кладки, мармурові плити… Кримські татари, яких тоді було значно більше на території Керченського півострова, не чіпали спадку минувшини через релігійні уявлення. Однак християнам ніщо не завадило побудувати свої вбогі будинки з античного каміння.
Тому не дивно, що Олександр Сергійович не знайшов тут могилу Мітридата Євпатора. Ба навіть більше: усі враження поета від міста – це рибальські човни і запах риби…
…У 1999 році, до 200-річчя від дня народження поета, на міській набережній встановили пам'ятник «А. С. Пушкину от керчан». Пам'ятник викликає суперечливі почуття, адже він дуже… маленький. Поета зображено в «повний зріст», який не відповідає навіть реальним 160 сантиметрам Пушкіна. З цієї причини біля пам'ятника люблять фотографувати дітей, бо вони однакові за зростом із хедлайнером російської літератури.
Навколо пам'ятника завжди було багато балачок. Одні кажуть, що ідея зробити пам'ятник Великому Пушкіну таким мізерним – це знущання. До прикладу, пам'ятник Тарасу Шевченку в однойменному парку на вулиці Кірова має більш гідний вигляд: Григорович нібито споглядає за всім, що відбувається навколо, з висоти кількох метрів. Інші ж вважають, що головне – це увага, адже Пушкін був у Керчі один раз, проїздом, та ще й слова написав не дуже гарні. А дехто взагалі відзначає лише майстерність виконання: пам'ятник зробив робітник СРЗ у техніці аргонового зварювання усього лише за дві зміни.
Та на цьому іронічність Пушкінського дискурсу не вичерпується: 2004 року хтось вкрав мініатюрного поета. Мабуть, як сувенір. Щоправда, знайшли Пушкіна майже непошкодженим.
Що це: дивна вдача або помста поетові крізь століття? Та факт залишається фактом: Олександр Сергійович впровадив моду на інші місця, і тепер Керч – це те місто, яке оминають.