Докорінне оновлення кадрів як запорука відродження Криму

Петро Вольвач, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 35

Ще до передачі Кримської області Україні партійне керівництво та урядовці республіки добре вивчили стан кримської економіки та виявили головні її больові точки: занедбане сільське господарство, недостатня енергозабезпеченість, гострий дефіцит води, жахливий стан доріг та комунального господарства, низький науковий потенціал, зруйнована санаторно-курортна галузь, нестача робочої сили та професійних кадрів. Стало зрозуміло і те, що без докорінного оновлення партійного, радянського та господарського апарату в області неможливо відродити кримську економіку.

Особливо консервативністю та безініціативністю вирізнявся апарат Кримського обкому партії. Після гучної розстрільної "ленінградсько-кримської справи" 1949 року апарат обкому партії та облвиконкому перебував у деморалізованому стані, він не генерував жодних конструктивних ідей. Не лише в центральних партійних, радянських та господарських органах, але і в низинних ланках не вистачало високопрофесійних та відповідальних фахівців. Область неодноразово піддавали жорсткій критиці з боку московського керівництва. Особливо провальними виявилися сільське господарство та санаторно-курортна галузь.

Занепокоєний критичним станом сільського господарства Кримської області Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов наприкінці 1953 року ініціював проведення позачергового пленуму обкому партії, присвяченого розвитку сільськогосподарської галузі. Спритний голова облвиконкому Дмитро Полянський усю провину за катастрофічний стан сільського господарства в області вміло переклав на тодішнього першого секретаря обкому Павла Титова. Як фахівець із сільського господарства, в Кримському обкомі він курував цю галузь. На пленумі кар'єрист Дмитро Полянський фактично «здав» свого партійного боса і невдовзі посів його місце.

Перший рік перебування Кримської області у складі України переконав київське керівництво, що кримські високопосадовці на всіх рівнях не палко бажають змінювати усталений стиль роботи та відповідально і швидко вирішувати актуальні господарські проблеми. Адже більшість важливих рішень Кримського обкому партії та облвиконкому була ініційована працівниками центральних органів.

Врешті київське керівництво, заручившись підтримкою своїх московських колег, вирішило провести істотну ротацію керівних кадрів не лише на обласному, але і на районному рівнях. Уже за кілька місяців після входження Кримської області в Україну Центральний комітет КПУ розпочав широкомасштабну перевірку роботи партійних і радянських органів Криму.

В тогочасних засобах масової інформації ця подія не обговорювалася і не поширювалася. Результати перевірки мали закритий характер і не розголошувалися. Нині відкриті для широкої громадськості партійні архіви проливають світло як на причини швидкої заміни Дмитра Полянського на посаді першого секретаря Кримського обкому партії, так і на докорінну ротацію керівників усіх ланок – від обласних до районних.

У партійному архіві зберігається довідка інспектора ЦК КПУ О. Нікітіна, підготовлена за дорученням ЦК у вересні 1954 року "Про недоліки в роботі партійних та радянських органів Кримської області" ("Крим в умовах суспільно-політичних трансформацій (1940-2015)". Київ, 2016, "Видавництво "Кліо". – Док. № 62, – С. 307-316). У довідці зазначається, "що в роботі як обкому, так і багатьох міськкомів та райкомів партії, а також радянських та господарських органів існують серйозні недоліки, які стримують розвиток господарського та культурного будівництва".

Київська комісія вважала, що однією із слабких ланок діяльності обласної партійної організації була кадрова політика. На керівних посадах в районах було чимало некомпетентних, недостатньо ініціативних і відповідальних працівників. Не маючи резерву керівних кадрів, Кримський обком звернувся по допомогу до ЦК КПУ. Відділ партійних кадрів виконав доручення Президії ЦК КПУ, і з випускників Вищої партійної школи підібрав потрібні кадри.Здавалося, що місто Севастополь, міська партійна влада та місцеві переважно оборонні підприємства мали б бути зразком вмілого керівництва та відповідального добору кадрів. Адже Москва на відбудову Севастополя щороку витрачала величезні кошти і збирала керівників та технічних фахівців з усієї країни.

Комісія констатувала, що промислові підприємства Севастополя, Сімферополя та 14 районів Кримської області упродовж першого півріччя не виконали планових завдань і не впорались із налагодженням нормальної роботи господарської інфраструктури, не забезпечили водопостачання, не вирішили питання відведення стічних вод, не забезпечили благоустрій населених пунктів, не виконали плани введення в експлуатацію нового житла та відбудови міста, а пов'язано це, на думку членів комісії, з рівнем та якістю партійного та господарського керівництва м. Севастополя.

Комісія однозначно визначила, що катастрофічний стан не лише в економіці, а й в інших галузях значною мірою обумовлений малокомплектом та поверхневим керівництвом обкому партії. Укладачі довідки зазначають, що відповідальні працівники обкому на партійних зборах в обласних організаціях майже не бувають.

Після ознайомлення з цим документом стає зрозумілим конфлікт Дмитра Полянського з партійним керівництвом та урядовцями України, його зміщення з посади та переведення вже у 1955 році на посаду першого секретаря Оренбурзького обкому партії. У довідці з цілком зрозумілих причин не йдеться про спротив Дмитра Полянського наданню Криму українського обличчя, хоч величезний масив важливих для української культури рішень було прийнято саме за його каденції. Видається, що комуністичний ортодокс приймав проукраїнські рішення за наполяганням і під тиском київського керівництва. Зазначимо, що виконувати їх та втілювати у життя доведеться вже його наступнику, україноцентричному Василю Ком'яхову. Проте це вже тема іншої розмови.