Хто він насправді?

Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця»,
2018 рік, випуск № 47

— Павел Андреич, вы — шпион?
— Видишь ли, Юра…

«Адъютант его превосходительства»

Війна розвідслужб — невід'ємний, наче тінь, компонент будь-якої війни. Не була винятком і кривава колотнеча столітньої давнини, яку в Росії традиційно називають Громадянською; для України це була суцільна війна всіх з усіма: з поляками, з червоними росіянами, білими росіянами, а також петлюрівців з гетьманцями, з махновцями та червонокозацтвом.

Без розвідки військо сліпе й глухе, а побити сліпого та глухого не є проблемою. Розвідслужби білих і червоних зійшлися у затятому протиборстві, яке мало вирішити не лише долю Росії, а й хід світової історії. Багато хто дивився телевізійний фільм «Ад'ютант його високоповажності», але не всі знають, що реальним прототипом його головного героя Павла Кольцова вважається севастополець Павло Макаров, більшовицький розвідник у таборі Збройних сил півдня Росії.

Більшовики, своєю чергою, створили потужну шпигунську мережу як у військовій верхівці денікінського «Юга России», так і у ставці Колчака, й отримували відомості не лише про пересування військ, а й про агентуру білих безпосередньо з їхньої контррозвідки. І проти білих, і проти червоних діяли спецслужби новоствореної Української держави: наприклад, у Катеринодарі в 1918 році денікінці викрили агентуру Скоропадського, що мала завдання возз'єднати Кубань з Українською державою.

Чи не першою торкнулася цієї теми книжка, що побачила світ у 1927 році в Ленінграді, «Ад'ютант генерала Май-Маєвського», написана діячем більшовицького підпілля і партизанського руху в Криму, відставним чекістом Павлом Макаровим. Володимир Май-Маєвський — талановитий воєначальник, генерал-лейтенант, у 1919 році командував Добровольчою армією. Його безперечний військовий хист, однак, потерпав і врешті-решт зазнав поразки від алкоголізму, що позначилося як на долі Збройних сил півдня Росії, так і на підсумках Громадянської війни загалом. У 1918 році, коли білий генерал Май-Маєвський командував лише дивізією, поруч з ним з'являється сумнівна постать ад'ютанта Макарова: «Це вміти треба: з газетяра зробитися прапорщиком. Бути організатором Червоної армії, потрапити в полон до білих і стати капітаном і ад'ютантом Май-Маєвського», — пише Макаров у своїй книжці.

Втім, якщо уважно читати «мемуари» Макарова, лишається незрозумілим, в чому полягала його розвідувальна діяльність? Так, він був більшовиком і навіть підпільником. Проте завдання проникнути в білий штаб йому ніхто не давав, діяв Макаров ситуативно, без узгодження з розвідуправлінням Червоної армії або ВЧК. Цікаво, а якби ситуація помінялася і білі здобули б перемогу, як ситуативно зреагував би Павло Макаров? Продовжив би кар'єру штабного військовика нової Росії, забувши більшовицькі ілюзії, чи ні? Його діяльність зводилася до стимулювання алкоголізму генерала Май-Маєвського та читання секретних депеш. Проте сам він зізнається, що: «Мої зусилля зв'язатися з ростовськими більшовиками були марними». І жодної розповіді про конспіративну передачу розвідданих у табір червоних. Може, він їх просто не передавав?

Кадр з телефільму «Ад'ютант його високоповажності»

Врешті-решт Денікін вирішив усунути Май-Маєвського від командування Добровольчою армією, з грудня 1919 р. і до самого відступу білих у Крим командувати нею буде генерал Петро Врангель. Розвідувальна місія Макарова на цьому практично скінчилася — нічого секретного та актуального він тепер вивідати не міг. Разом з Май-Маєвським він і два ординарці від'їхали до Севастополя.

У фільмі «Ад'ютант його високоповажності» елегантний, як актор Соломін, по-самурайськи незворушний та проникливий розвідник Кольцов розкриває себе, пустивши під укіс ешелон з танками. Як бачимо з мемуарів Макарова, жодних ешелонів і близько не було.

Невдовзі контррозвідка викрила у Севастополі підпільну групу більшовиків, яку очолював Володимир Макаров, рідний брат ад'ютанта… Після цього заарештували і його самого.

Ось як описує втечу з-під варти сам Макаров: «…А вартовому сказав:
— Покличте до мене начальника караулу.
Вартовий гукнув розвідного, той покликав караульного начальника.
— Хто мене кликав і навіщо? — зневажливо спитав начальник.
— Поручику, в мене важлива державна справа. Деяким чином стосується вас.
— Кажіть, я вас слухаю.
— Як я буду говорити в присутності всіх, особливо при комуністах? — я вказав у бік заколотників. — Поручику, зайдімо на хвилину в камеру, я вам розповім.
Ми ввійшли в камеру, я хутко промовив:
— Поручику, одну хвилинку! Почекайте мене тут, я зараз принесу рукопис.
І, не давши поручику оговтатися, вискочив з камери та зачинив двері на чавунний засув».

Це нагадує радше пригоди агента Джонні Інгліша з британської кінокомедії, а не професіонала нелегальної розвідки.

Після захоплення більшовиками Криму Павло Макаров пішов служити у ЧК, але згодом перевівся до сімферопольської міліції, а в 1926 році взагалі виходить на пенсію за станом здоров'я… і сідає писати мемуари. Вихід книжки «Ад'ютант генерала Май-Маєвського» викликав не лише інтерес масового читача, але й обурену реакцію ветеранів війни з біляками, в тому числі підпільників.
Жодних підтверджень своїх слів Макаров не наводить: усі севастопольські підпільники, з якими він підтримував зв'язок, включно з братом, Володимиром Макаровим, — загинули. Свідків не лишилося.

Дійшло до того, що пенсію Павлові Макарову скоротили з персональної до звичайної, позбавили пільг і нагород, а в 1937 році — взагалі заарештували. Щоправда, відпустили через два роки, навіть не розстрілявши.

У 1968 році Ігор Болгарин та Георгій Северський написали сценарій 5-серійного телефільму «Ад'ютант його високоповажності». Дізнавшись про зйомки фільму, Павло Макаров став вимагати згадки про себе в титрах, та автори сценарію заперечували: образ Павла Кольцова не є втіленням особи Павла Макарова, він зліплений з постатей різних діячів більшовицької розвідки, в тому числі і Макарова, але більшовицьких нелегалів у 1917-1920 рр. вистачало і без нього.
Так і не домігшись нічого, сімферопольський пенсіонер Макаров помер у 1970 році нікому не відомим, у той же час слава вигаданого розвідника Кольцова пролунала по всьому СРСР. Його забуття було цілком заслуженим: хвалькам і графоманам не місце серед розвідників-нелегалів.

ПІДТРИМАТИ

СПІВПРАЦЯ

МУЗЕЙНІ ЕКСПОНАТИ

АРХІВНІ ДОКУМЕНТИ

Back

Made with