Максим Дубов'яз. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 20
Тюркські ази Крим дарує одразу за Перекопом: Яни-Капу – Нові Ворота. Джан-кой: Миле село, хоча деякі дослідники вважають, що «джан» – це степова вимова «яни». Тоді Джанкой – Нове село; але це вже не ази, а тонкощі. Нюанси вимови інколи спірні. Зазвичай кримська топоніміка однозначна та зрозуміла: Кара-Даг – Чорна гора, Кара-тау – чорна вершина… Та й Чорне море навкруги півострова – Кара-дениз. Білого обмаль, от хіба що Ак-кая, Біла скеля, понад містом на річці Кара-су, на Чорній воді, і називається старовинне те місто, що бачило колись Богдана Хмельницького, - Карасубазар, що таке «базар» перекладати не треба.
В тюркському світі чорною звуть воду, що тече з-під землі, з джерел, а білою – ак-су – ту, що тече з гірських льодовиків. Крим не має вічних снігів, тож і білими водами кримські річки не називають.
Крим – різнокольоровий. Сари – жовтий, річка Сари-су - такі собі кримські Жовті води. Кок – синій, є скеля Кок-таш, Синій камінь, є й ціла «країна синіх вершин» - Кок-тепе-ель, Коктебель. Кизил – червоний, є Кизилташ під Судаком, є Кизилташ під Ялтою, славетний кращим у світі вином «Мускат білий Червоного каменя». І весь півострів Крим поетично зветься Єшиль-ада - Зелений острів. Згадувана Кара-су повністю зветься Біюк-Карасу, тобто Велика Чорна вода. Дійсно, це - найповноводніша з кримських річок. А витікає вона з майже кілометрової височини, зі схилів масиву, що зветься Карабі-яйла. Яйла – так звуться у тюркському світі гірські пасовища, плоскогір'я, вкриті альпійськими луками та невеличкими лісами; близький відповідник - наше слово плай. А що означає слово Карабі – загадка. Скоріш за все, ця назва з того ж ряду, що навколишні неперекладні Туак, Канака, Арпат, Котур, – власні імена кочових родів, що закріплювали за ними відповідні кримські місцини в давніх їхніх мандрах.
Карабі-яйла велика, інколи її звуть просто: Яйла, без пояснень, як найбільше з кримських плато. На її 113 квадратних кілометрів – лише одне село, Куртлук, на північному окраї плоскогір'я, там, де до природних дібров примикають насаджені в 60-ті роки соснові ліси. Назву можна перекласти як Вовче: курт – це вовк, але частіше в околицях майже знелюднілого села можна зустріти лисицю або борсука. Не рідкість й олень, а кумисне господарство, яким славилася округа на весь Крим, його табуни, породило легенду про кримських мустангів, що нібито ще в 90-ті роки паслися серед карстових проваль плато.
Так, саме печерами найбільше відома Карабі. Тут їх безліч, ніхто не може сказати – скільки. Кілька десятків промарковані, мають пристрілену дюбелем до каменя біля входу сталеву платівку, на ній вибито її номер у державному реєстрі. Більшість з таких печер мають і власні назви, здебільшого сучасні, як-от, найглибша Солдатська або відома наскельними різьбами Студентська. В назвах інших увічнено імена дослідників: Крубера і Ньюмана, Мамина і Дублянського. А є ще Віола, що йде похилими щілинами-«шкуродерами», є Казка, зовсім невеличка, саме з її колодязя починають новачки спелеологічну кар'єру…
Здавна відома печера Бузлук. Буз – це лід; у доступній без спеціального обладнання печері він залягає з льодовикового періоду, колись його навіть видобували, в наші дні він виручає спелеологів, - тих, хто не зробив достатній запас води: бо наверху джерел нема.
Вічних снігів Кримські гори не утримують, але ж на Яйлі сніг буває із початку листопада й ледь не до травня. А як зійде – південна природа хутко наздоганяє своє, на початку червня любителі несуть з гір запашні суниці, згодом чебрець з різнотрав'ям… А де квіти – там бджоли. Куртлук свого часу було перейменовано на Бджолине, а в околицях досі живуть дикі бджоли, створюючи кам'яні вулики просто в карсті.
Посередині того плаю є метеостанція, зазвичай вона є й відправним або кінцевим пунктом спелеологічних експедицій, аматорських або студентських з географічних вишів. Більш організований спелеотуризм тут тільки почав намічатися. Коли буде продовження – то вже більше залежить від перебігу світової політики, ніж від зусиль бізнесменів індустрії розваг.