Півострів між двох морів… та без риби

Петро Вольвач, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 23

Морське рибальство завжди було досить важливою і невід'ємною складовою кримської економіки. Наявність двох теплих морів (Чорного та Азовського), багатих на поживний біопланктон, відсутність шкідливих для навколишнього середовища та водних акваторій виробництв (металургійного, гірничорудного та хімічного) створили майже ідеальні умови для формування у них унікальних природних біоресурсів.

Особливим багатством та видовим різноманіттям вирізнялося майже прісноводне Азовське море. Промислове значення у ньому мали 79 видів середземноморських та 26 - прісноводних риб. Величезним попитом у місцевого населення та рибопереробної промисловості користувалися: тюлька, хамса, бички, судак, лящ, короп, осетер, севрюга, білуга, тараня, камбала, оселедці та ін. За своєю продуктивністю (80 кг риби на 1 км2 водного дзеркала) Азовське море було найбагатшим з усіх морів колишнього Союзу.

Чорноморське узбережжя півострова за рибним багатством та видовим розмаїттям морської фауни майже не поступалося Азовському морю. Промислове значення у Чорному морі завжди мали бички, хамса, шпроти, оселедці, білуга, лосось, скумбрія, ставрида, сардини, кефаль та інші види риб. В апогеї свого розвитку - у 60-70 роки минулого століття Чорноморський басейн забезпечував щорічний вилов понад 1 млн. тонн різних видів риб. Саме завдяки індивідуальному та державному рибному господарству населення прибережних районів Кримського Причорномор'я виживало навіть у найголодніші роки. Старожили стверджували, що мешканці приморських районів менше всього потерпали від голоду під час руйнівних кримських воєн, голодоморів та природних катаклізмів.

Згідно зі статистичними даними, до війни у рибному господарстві Криму було 9 рибопереробних заводів, 2 консервні заводи, судноверф, 5 моторно-риболовецьких станцій, 27 рибколгоспів, база державного вилову риби та інші підприємства. Рибна галузь також мала 220 одиниць моторного та 310 одиниць гребного флоту. У рибному господарстві працювало 2500 рибалок. Вилов риби складав у 1940 році 620 тис. центнерів. (ЦДАФ України. – Ф. 1. – Оп. 24. – Спр. 3672. – Арк. 5-29.)

На жаль, рибне господарство, як і всі інші галузі кримської економіки, під час Другої світової війни зазнало величезних втрат та матеріальних збитків. Малопотужний риболовецький флот рибколгоспів та артілей виявився майже повністю знищеним, а невеличкі поодинокі рибні заводи та пункти переробки риби через відсутність сировини припинили свою діяльність. Повоєнне відродження рибної галузі у Криму відбувалося досить повільно і болісно. У рибколгоспах та артілях не вистачало суден, човнів та технічного оснащення. Багато довоєнних рибалок працездатного віку або не повернулися з війни, або були депортовані з Криму. Всі ці зазначені обставини негативно позначились на результатах діяльності риболовецької галузі у перші повоєнні роки.

Розвитком рибного господарства у Кримській області опікувались головним чином союзне та республіканське міністерства рибного господарства та створений Кримдержрибфлот.

Як засвідчують архівні документи (Довідка відділу партійних органів Кримського обкому КПУ Центральному комітету КПУ про економічний потенціал Кримської області за серпень 1954 року), на кінець 1953 року вже існувала відповідна рибна галузь промисловості. Вона була представлена риболовецьким флотом, 10 рибзаводами, 1 рибкомбінатом, 5-ма міжрайонними спілками рибалок, які об'єднували 30 риболовецьких колгоспів. Проте вони щорічно не виконували планові завдання з вилову риби. Так, за останній рік підпорядкування Кримської обл. Російській Федерації (РРСФР) планом передбачалося виловити 716 тис. центнерів риби. Фактичний вилов риби у 1953 році склав 450 тис. центнерів (виконано план на 63%). Ще гіршими показники були й у всі попередні роки.

Катастрофічний стан у рибній промисловості спонукав уряд УРСР уже в перший рік після передачі Кримської області Україні розпочати копітку роботу з відродження рибної промисловості на півострові.

19 січня 1955 року Рада міністрів УРСР під керівництвом профільного заступника голови Г. Онищенка провела спеціальну нараду, присвячену розвитку рибної галузі у Кримській області. Уповноважений Радою міністрів відповідальний київський працівник Олексій Ященко у своєму виступі на нараді зазначив, що діяльність Кримського Держрибтресту та Управління моториболовецьких господарств є вкрай незадовільною і ситуація потребує радикальних змін. Імітуючи бурхливу діяльність, місцеві рибгоспівські чиновники зосередили увагу головним чином на вилові малоцінних порід риб (хамсі, тюльці, бичках). Але плани і їх вилову з року в рік не виконувалися. Через надмірний вилов цих порід продуктивність їх в акваторії Азовського моря різко скоротилася. Через виснаження рибного ресурсу навіть малоцінних видів риб український уряд порушив питання перед Держпланом про тимчасову заборону їхнього вилову в акваторії Азовського моря.

У довідці до проекту постанови Ради міністрів СРСР від 7 квітня 1954 року «Про заходи з подальшого розвитку сільського господарства міст та курортів Кримської області УРСР» зазначалося: «Після війни держава забезпечила рибалок новими, більш потужними знаряддями лову. В даний час в області є 300 одиниць моторного і 1200 одиниць гребного флоту». Чисельність працівників рибної галузі майже досягла довоєнного рівня – 2200 осіб, хоч вилов риби значно зменшився (620 тис. ц у 1940 році і майже 500 тис. ц у 1953 році).

Нарада вирішила провести укрупнення риболовецьких господарств, реорганізацію існуючих рибзаводів та переглянути систему оплати праці в державному об'єднанні «Рибовилов». Перед науковими установами рибної галузі та відповідними міністерськими структурами було порушено питання про науковий супровід риболовецької галузі, перспективи прогнозування вилову риб та організації по Сивашу кефальних господарств, обстеження Сиваша та Молочного лиману для оптимізації в них рибного господарства і спорудження у Криму заводу з переробки мідій. Вирішення всіх цих важливих і досить складних науково-виробничих проблем покладалося на Україну.