Максим Дубов'яз. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 16
В українській сільській традиції з давніх часів діти й підлітки утворювали такі собі напіврозбишацькі команди, де під пильним наглядом старшої громади гартували себе до початку козацького вишколу. В містах України дослідники відстежують появу молодіжних цільових структур фактично з початком Нового часу. Так, за одним з джерел, «організоване життя української молоді почалося ще в XV-XVI ст. і пов'язане з діяльністю братств — громадських об'єднань, створених для захисту прав певних груп населення, з релігійною, благодійною чи культурно-просвітницькою метою. Часто при братствах функціонували окремі "молодечі", або "младенческіє", братства для молодих людей».
Далі, з розвитком суспільного життя в Європі виникали нові форми, з середини ХІХ століття вже складається певний канон виховної діяльності, де поєднуються елементи духовного та громадянського зростання з фізичною підготовкою, з тими чи іншими національними особливостями. На початку ХХ століття як підсумок таких напрацювань у Британії виникає та стрімко набуває міжнародного поширення скаутський рух. В Україні цей рух організаційно оформився 12 квітня 1912 року як "Пласт".
Жорсткі суспільні катаклізми подальших десятиліть поступово вивели скаутинг та "Пласт" з реалій нашої країни, радянській молоді були нав'язані виключно безальтернативні піонерія та комсомол. Проте "Пласт" не згас, він діяв в українській діаспорі, поширився світом, активний і зараз в усіх країнах зі значною українською діаспорою.
З підйомом національної активності "Пласт" почав відроджуватися в Україні. В грудні 1989 року цей процес набув організаційної форми, й 30 серпня 1990 року склав присягу перший загін відновленого "Пласту". З набуттям незалежності пластовий рух поширився Україною від заходу до сходу. За даними, на 2012 рік загальна чисельність пластунів доходила до 5000 осіб.
В Автономній Республіці Крим перші пластові підрозділи також з'явилися в середині 90-х років. Але, як свідчать деякі джерела, «якщо в перші роки незалежності тут було кілька пластових організацій: Сімферопольська, Севастопольська, Євпаторійська, Ялтинська і Керченська, то з 2005 року жевріє лише одна — в Севастополі».
3 березня 1997 року відбувся перший Загальний Збір станиці Севастополь. Цей перший крок становлення і розвитку "НСОУ" Пласт у Севастополі і є датою офіційного заснування організації. Поодинокі севастопольські пластуни відбували перші табори в Карпатах ще у 1995-1996 рр. Вперше вони заговорили про себе на Орликіаді в Рівному восени 1996 р., здобувши гетьманське третє місце.
Перший гурток мав назву "Чайки". В ньому було четверо дівчат — Марія Процак, Зіна Беланюк, Ірина Топіліна, Юля Єрмошкіна. За час існування Севастопольської станиці пластуни пройшли багато таборів.
Необхідно вказати, що кримські пластуни постійно брали участь у вишколах, змаганнях, таборах «на материку» і приймали гостей з Великої України в кримських літніх пластових таборах. Останній з них відбувся влітку 2013 року. Ось як про це — окружний краєзнавчо-виховний табір Кримської округи "Князівство Феодоро" — пише «Пластовий портал»: «Перший етап табору відбувався поблизу печерного міста Ескі-Кермен, де колись давно проживали жителі середньовічної держави Феодоро. В перший день табору почалося активне розтаборування та знайомство між учасниками. Кожен отримав своє таборове псевдо і відтепер усі звертались один до одного тільки за псевдами. На таборі діяли специфічна система назовництва – відповідно до легенди табору: комендант – князь, бунчужний – кат, писар – філософ, інтендант – купець, лікар – друїд.
Вже в перші дні таборовики мали змогу відчути себе справжніми воїнами середньовіччя і повправлятися зі стрільби з лука, метання ножів та сюрикенів. На гарне свято святої Трійці до табору завітали гості – приятелі "Пласту", зокрема, капелан округи Крим, архієпископ УПЦ КП о. Климент, який провів молебень для таборовиків, та голова Кримського центру ділового та культурного співробітництва «Український дім» Андрій Щекун».
Минуло 5 років. Крим окуповано. Звісно, його діяльність на півострові уже геть не можлива, але, як і сто років тому, пластуни діють в екзилі, утримуючи безперервність традиції, виховуючи зміну до нового відродження. Як згадує Андрій Щекун: «"Пласт" для українців, для національної ідеї — це спадщина від нашого старшого покоління, яку треба відродити. Якщо говорити, скажімо, про Бахчисарай, то не було умов, організаційної структури, щоби, приміром, у цьому маленькому містечку створити осередок «Пласту». Спочатку ми повинні були створити базу: тих дітей, які могли б і захотіли піти в «Пласт». І ми розпочали з відкриття в садочку групи, потім класів, згодом школи з українською мовою навчання. Потім — активна участь: моя, інших громадських активістів, запрошення діючих пластунів з Севастополя, з інших регіонів України, щоб людям продемонструвати й розказати.
Звісно, коли ми вже створили підґрунтя, тоді я вже комунікував із «Пластом», який був у Севастополі і Сімферополі щодо необхідності відкриття куреня чи гуртка в Бахчисараї. Мій старший син, Олексій, спочатку їздив до Сімферополя на всі заходи. Потім підріс ще середній син, Володимир, теж пішов у «Пласт», і на сьогодні він активно цим займається. Скажу відверто, що «Пласт» справив неабияке враження на обох моїх синів, тобто мої сподівання, як батька, він виправдав повністю! Діти — змінилися, діти — підросли, діти стали лідерами. І той невеличкий «Пласт» у Бахчисараї — навіть цей гурток, який сформувався навколо моїх синів — це все не минулося. Бо "Пласт" – це єднання вільних людей!».
Підтвердженням сили впливу пластунського вишколу на юних є той факт, що нині кримський пластун Володимир Щекун наполегливими зусиллями, спираючись на власний досвід та співпрацю з друзями-пластунами, створив пластівський осередок уже «в екзилі»: в селі Щасливому, що на Бориспільщині. Гурток так і називається: «Щасливі леви». Звісно ж, що ще «левенята»! Але діти виростають.