Ціна кримського процвітання

Петро Вольвач, дійсний член НТШ, член НСПУ, заслужений діяч науки і техніки АР Крим, кримчанин із 60-річним стажем. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 3

Каховське водосховище і Північно-Кримський канал ще й сьогодні експерти вважають найбільшими іригаційними спорудами ХХ століття. Адже параметри та обсяги виконаних робіт при їхньому будівництві — приголомшливі. Безумовно, як за своєю функціональністю – вирішенням найгострішої проблеми півдня України та Криму – водопостачання та забезпечення зрошення десятків тисяч гектарів сільськогосподарських угідь і часом їх спорудження вони збігаються хронологічно і досить близькі за обсягом виконаних робіт.

Лише довжина рукотворного Каховського моря – 230 км. Площа водосховища — 2155 км2. З Каховського водосховища беруть свої витоки кілька каналів – Каховський, Північно-Кримський та канал Дніпро – Кривий Ріг. Говорячи про економічну доцільність спорудження цього грандіозного водосховища прибічникам «русского Крима» та тим, хто ще й сьогодні істерично скандує: «Крим – наш!», варто пам'ятати, що для забезпечення водопостачання та облаштування зрошення на Кримському півострові у Запорізькій, Дніпропетровській і Херсонській областях довелося затопити величезну територію (в кілька млн га) найкращих, найродючіших придніпровських земель та знищити унікальні дніпровські плавні.

Ще й сьогодні найкращі економісти світу не в змозі підрахувати збитки від цієї величезної «стройки коммунизма». Адже дніпровські плавні споконвічно виконували функцію природного фільтра дніпровської води, яка потрапляла у Чорне море, збагачуючи його планктоном, і була своєрідними легенями та нирками як самої Вічної ріки, так і Чорного моря. Дніпровські плавні, заплави, луги та численні озера з правічними лісами, навіть у спекотні роки та посухи, кишіли рибою та звіриною. Після заводнення цих земель усе це багатство зникло. Як розповідають очевидці, рятуючись від води, звірина намагалася досягти берега, а птахи, які навесні поверталися у плавні на гніздування, упродовж кількох років продовжували кружляти над цим новим морем.

Проте найбільших збитків, що не підлягають матеріальним вимірам, Україна та український народ зазнали від затоплення величезної історичної спадщини. На дні водосховища опинився оспіваний в українських піснях козацький Великий Луг та багато інших святинь. Таких знакових для національної пам'яті історичних об'єктів, визначних пам'яток культури було чимало і в затоплених або переселених селах. Тоді Україна водночас втратила близько сотні древніх козацьких сіл, зимівників та хуторів. Відомо, що вже після затоплення водосховища вдалося зберегти від руйнації лише могилу славетного отамана Війська Запорозького Івана Сірка. Його перепоховали в селі Капулівці під Нікополем.

Незаперечним наслідком негативного впливу Каховського водосховища є перш за все підтоплення значних територій сільськогосподарських угідь, населених пунктів та промислових об'єктів, зокрема шахт на Дніпропетровщині. Неукріплені береги водосховища у багатьох місцях по його периметру зазнають руйнації, щорічно поглинають по кілька метрів берегової смуги. Знищення дніпровських плавнів завдало нищівного удару по екології Дніпра та Конки і всього Нижнього Придніпров'я, що спричинило їхнє забруднення, погіршення якості дніпровської води. Щорічний неконтрольований розвиток синьо-зелених водоростей в акваторії водосховища, особливо на мілководді, завдає величезної шкоди довкіллю, негативно позначається на здоров'ї населення, на розвитку промислових видів риб, через сильний сморід створює некомфортні умови для мешканців багатьох населених пунктів.

Можливо, коли б проектувальники цього рукотворного моря дослухалися до голосу громадськості та науковців, був би знайдений більш оптимальний варіант зрошення посушливого Криму. Адже обводнення земель кількох південних областей України можна було вирішити у менш витратний, екологічно безпечний і не в такий варварський спосіб. Дбайливий і відповідальний господар своєї землі не мав би діяти так по-чужинськи. На жаль, ще й до сьогодні в українському суспільстві нема усвідомлення шкідливості і майбутніх небезпек для України від цього рукотворного моря. Якою ж була хронологія урядових рішень щодо будівництва Каховського водоймища, Каховської ГЕС, Південно-Українського та Північно-Кримського каналів. Безумовно, в кабінетах ця ідея постала вже у перші повоєнні роки. Кілька років її обговорювало вище партійне державне керівництво, ще кілька років пішло на узгодження з науковими установами і будівельними міністерствами. Наприкінці вересня 1950 року вийшла Постанова ЦК ВКП(б) та Ради міністрів СРСР «Про будівництво Каховської ГЕС на р. Дніпрі, Південно-Українського та Північно-Кримського каналів». Враховуючи це, потрібно було сподіватися, що оголошеною «стройкой коммунизма» мала б опікуватися союзна влада та міністерства. Але цього не сталося. І справу будівництва іригаційної системи кремлівські вожді перекладають повністю на плечі України. Якщо Каховська ГЕС та Південно-Український канал до України мав безпосереднє адміністративне відношення, то Північно-Кримський канал за логікою мала б будувати Російська Федерація, оскільки Кримська область на той час ще перебувала в її підпорядкуванні. Це є ще одним зі свідчень маріонетковості союзних республік та інших місцевих керівників. Справжні господарі та розпорядники ресурсів сиділи у Москві.

Знаменно, що зазначеною Постановою не було передбачено конкретних заходів, виконання яких покладено на союзні міністерства і Російську Федерацію, для адміністративної одиниці якої і було затіяно це будівництво.