«Невидимі» українці:Російська статистикасвідчить про русифікаціюукраїнців Криму
Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2017 рік, випуск № 34
Пришвартувавши до «рідної гавані» Кримський півострів, «федерали» вчинили закономірний крок — вирішили провести облік наявних нових підданих у Криму. Щоб ніхто не прослизнув повз око начальства. Перепис відбувався у жовтні 2014 року. Україною він не визнаний, але його підсумки, якщо пильно придивитися, дають чималу інформацію для роздумів.
П'ята графа
Найбільше скоротилася кількість українців, хоча ця етнічна група все ще посідає друге місце після росіян. Щодо рідної мови, то українська втратила позиції найбільше, потрапивши з другого місця з відсотками аж на четверте. Це свідчить, напевно, про те, що десятки тисяч етнічних українців, свідомих громадян з рідною українською мовою вимушені були переселитися на материкову частину країни? Безумовно, так. Але насамперед такі підсумки засвідчують відносність даних будь-якого перепису та самоідентифікації людей за етнічною приналежністю та мовним чинником.
Ще один цікавий момент перепису — вибірка за етнічною приналежністю та віком. Тобто ми маємо дані про демографічну динаміку (народжуваність та приріст) за певними етнічними групами. В Україні такого не робили. Не робили через недоцільність — у нас немає такого разючого контрасту між «титульною» нацією та основними меншинами у плані народжуваності та приросту чисельності. Є лише кримські татари, що виділяються на загальному тлі, а також цигани, та навіть їхня висока народжуваність не йде у жодне порівняння з тим, які тектонічні зрушення відбуваються у Росії. Натомість у нас є деякі регіональні відмінності всередині самої української нації — Західна Україна контрастує зі Східною.
Російський підхід
Але ж у Російській Федерації свято зберігають радянські традиції, зокрема, звичним для постімперської держави лишається й постійне розпалювання дружби між націями та народностями. З одного боку, росіяни (та асимільовані українці в їхньому складі) вимирають як етнос, повільно та невідворотно. Дані перепису 2010 року свідчать, що на тисячу етнічних росіянок у Російській Федерації припадає 1405 дітей — простіше кажучи, дітей лише 70% від покоління батьків, а онуків буде навіть і 49%. Навіть у етнічних українок в РФ цей показник становить 1749, що значно більше. На відміну від нашої нації, у Росії немає територій на кшталт Західної України, які могли б витягнути титульну національність з ями. Приріст населення серед корінних народів Північного Кавказу та Сибіру значний, але всіх разом їх нині менше 5%, а коли їхня доля буде більшою, «обличчя» росіянина дещо зміниться. Це цікаво, насамперед, з точки зору демографії. Але ще цікавіше і з точки зору політики. Найбільшою небезпекою для існування Росії, принаймні у її нинішньому розумінні, є саме демографічна криза. Нації помирають не від інфаркту, і навіть не коли їм відбирає мову, бездітність позбавляє їх майбутнього.
Перечитуючи знову
При вдумливому вивченні офіційних документів перепису, проведеного окупантами в Криму, ріжуть око деякі невідповідності: середній вік етнічного українця в Криму 48 років. Для порівняння: середній вік кримського татарина— 35 років, цигана в Криму — 28 років. У росіян Криму він начебто 40 років. Середній вік свідчить про рівень народжуваності та приріст. Якщо він менше 35 — ця група має приріст, якщо більший за 40 років, цій групі загрожує скорочення чисельності.
Таким чином, за офіційними даними перепису, з 302 тисяч дітей, що народилися в 2010-2014 роках, приблизно 67% — росіяни, 17% — кримські татари і «просто» татари ще 3% , а українці — 8% (всього лише 24 тисячі). Та якщо подивитися співвідношення у віковій групі 40-50-річних кримчан, то там інша картина. Росіяни — 62%, українці — 18%.
За даними того ж перепису 2014 року, у росіян в Криму доля мононаціональних шлюбів становила 68%, а у кримських українців — 36%. Тобто можна вирахувати, що близько третини кримських дітей мали змішане російсько-українське походження та ще кілька відсотків — моноетнічне українське (ті самі 8%?). Завищені дані про чисельну перевагу росіян і, навпаки, занижена питома вага українців, імовірно, пов'язані з «добровільно-примусовим» записуванням дітей російсько-українського змішаного походження в росіяни. Це випробувана часом асиміляційна практика, яку застосовувала російська імперська влада. Чому вчить історія?
У Воронезькій області Росії є населені автохтонними українцями території. Якщо в 1959 році в цій області 7,5% складали українці, то в 2010-му перепис виявив менше двох відсотків українців. Сто тридцять тисяч душ поділися невідомо куди! Що це, якщо не етнічні чистки? Де реакція міжнародної спільноти? Де бомбардувальники НАТО з мандатом ООН? Де санкції?
У 1926 році в РСФРР мешкало сім мільйонів етнічних українців; внаслідок політики інтернаціоналізму та посиленої дружби народів тепер (у 2010 році) їх лишилося 1928 тисяч. Як зникли з обрію ці люди, куди вони поділися? Така доля може спіткати й українців Криму. Якщо розпад імперії зла нинішній кремлівський керівник публічно називає «найбільшою геополітичною трагедією», то, звісно, поява України на світовій мапі, за цією логікою, є історичною помилкою, яку необхідно будь-що виправити.
Імперія брехні
Але демографічна криза є не єдиною і, судячи з усього, далеко не головною проблемою Росії. Розруха починається в головах, а хибні дані статистики призводять до хибних рішень політиків.
Навіть якщо спиратися на дані проведеного восени 2014 року на окупованому півострові перепису нових російських підданих, цілком можливо довести, що разом моноетнічних і двоетнічних українців у Криму приблизно від сорока відсотків до половини. Але то всього-на-всього арифметика. У житті все складніше.
Найгірша брехня — збрехати самому собі. Російська держава, хоч як би вона називалася — імперією, республікою, союзом чи федерацією, невиправна. Брехати, що українців у Криму немає, а якщо і є, то мало, й усі вони російськомовні, — недалекоглядна та хибна стратегія. Ми, українці, історію східного сусіда вивчили не гірше за самих росіян. Принаймні краще за кремлівських вождів. На черговому етапі випробувань Росія опиниться в новій глибокій кризі — як було вже багато разів у минулому.