Петро Вольвач. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуски № 19, 21
Питання про створення у Криму державної дослідної станції садівниками та губернським земством порушувалося безліч разів, починаючи з кінця 80-х років ХІХ століття. Цю ідею підтримували не лише кримські садовласники, а й провідні вчені-садівники – Левко Симиренко, Василь Пашкевич, Микола Кічунов та інші. У 1891 році їм вдалося створити трирічну школу з підготовки садівничих робітників та досягти виділення для неї колишньої воронцовської садиби «Салгирка», яка мала статус державної. Проте саме її далекоглядні учені розглядали як перший етап у створенні Кримської дослідної станції.
Головними завданнями станції мали стати дослідження, пов'язані із розвитком південного степового садівництва. Для їх вирішення на станції планувалося створити помологічний та ентомологічний кабінети, метеорологічну та хімічну лабораторії.
Офіційне відкриття нової установи відбулося 1 травня 1913 року. Необхідно зазначити, що матеріально-технічна база першої державної садівничої дослідної станції була досить солідною. Установа створювалась не на порожньому місці, а на базі казенної садиби «Салгирка» та добре облаштованої губернської школи садівництва. Вона хоч і була окремою структурою, але дослідна станція могла використовувати для наукових досліджень уже наявну в школі помологічну колекцію, зразкове розсадницьке господарство та метеостанцію.
Площа земельних угідь садиби «Салгирка» разом зі спорудами та парковою зоною складала близько 50 га (48,2 десятини). Станції передали невеличкі колекційні насадження яблуні і груші та кілька соток старого воронцовського парку. Крім того, передали головний воронцовський будинок і допоміжні господарські споруди. Після відповідної реконструкції і капітального ремонту їх пристосували під лабораторні та адміністративні приміщення.
Станом на 1917 рік у воронцовському палаці розташовувалося кілька наукових кабінетів та лабораторій (плодівництва, помології, фітопатології та мікології, ентомології) та лекційна зала на 50 осіб. На станції існувала ще й хімічна лабораторія, облаштована у колишній унікальній воронцовській кухні, розташованій за кілька десятків метрів від головного будинку. Її збудували у вигляді татарської мечеті. Цей будинок у парку «Салгирка» зберігся й донині. Станція мала також гарну метеолабораторію. Гордістю її стали зразковий сад на площі понад 3 га та величезна помологічна колекція. У ній було зібрано понад 200 кращих сортів світової селекції.
Невеликий науковий та виробничий колектив станції упродовж перших років виконав величезний обсяг робіт. Перш за все, станція розпочала господарсько-біологічне вивчення зібраного генофонду сортів плодових культур, головним чином яблуні та груші. Серед них було чимало аборигенних сортів. Науковці станції, можливо, вперше розпочали вивчати місцевий генофонд дикорослих плодових культур, з'ясовувати потенційну можливість використання їх як підщеп яблуні та груші. Експедиційні дослідження співробітників станції уже в перші роки дозволили виявити у передгірній та гірській зонах півострова цілу низку перспективних форм яблуні та груші.
Важливим напрямком у діяльності новоствореної Салгирської дослідної станції стало обслуговування великих садівничих господарств. Відділ мікології та фітопатології розпочав вивчення найбільш небезпечних і шкідливих хвороб плодових культур, зокрема парші яблуні та груші і плямистостей плодів. Розроблялися також методи боротьби з ними. Під керівництвом директора станції, видатного ентомолога, ентомологічна лабораторія вперше в країні і, мабуть, в Європі розпочала розробку біологічних методів боротьби із шкідниками плодових та інших культур. Вивчалися методи штучного вирощування корисних ентомофагів та використання їх для боротьби з шкідниками плодових та овочевих культур.
З початком Першої світової війни Салгирська станція змушена була зайнятися вивченням та вирощуванням лікарських рослин як сировини для виготовлення різноманітних медичних препаратів для фронту (рицини, шафрану, атропіну, опію та інших). Ці препарати врятували життя сотням тисяч поранених вояків. Революційні потрясіння та нестабільність влади на півострові в роки більшовицької та білогвардійської окупації неодноразово вносили корективи не лише в програму наукової діяльності Салгирської помолого-садівничої станції, а й змінювали її підпорядкування.
Так, упродовж чотирьох років (1918-1922 рр.) Салгирська помолого-садівнича станція була складовою частиною агрономічного факультету Таврійського університету. Входження її до складу університету мало позитивний вплив на її наукову діяльність. Перш за все, новий статус зміцнив зв'язки станційних співробітників з університетською наукою, підвищив рівень наукових досліджень, значно зріс і її науковий потенціал. Салгирська помолого-садівнича станція стала дослідним майданчиком не лише для викладачів та студентів агрономічного, але й інших факультетів університету. В період підпорядкування станції Таврійському університету в «Салгирці», крім помологічної, створили ще й ампелографічну колекцію. Однак з 1922 року у Таврійському університеті ліквідовують аграрний факультет, а через кілька років більшовицькі комісари закривають і сам університет.
З 1923 року станцію стали називати Салгирською обласною станцією садівництва. Її директором призначили випускника Московської с-г академії Венедикта Колеснікова, учня професора Петра Шитта, який свого часу також працював у «Салгирці» та у Таврійському університеті.
Копітка робота з гібридизації плодових культур, яка проводилась на станції упродовж 20-30-х рр., дозволила створити великий гібридний фонд. Пізніше він стане базою для оновлення сортименту кримських садів. Цим багатющим генетичним фондом скористаються вже наступні покоління селекціонерів та садівників.
На жаль, з величезним запізненням кримські учені стали вивчати унікальні аборигенні сорти плодових культур та досліджувати кримське чаїрне садівництво. Науковий співробітник Кримської станції П. Соляніков за кілька років до війни провів детальне вивчення кримських лісосадів (чаїрів) і зафіксував сотні унікальних дерев-довгожителів яблуні, груші, горобини та волоського горіха. На жаль, у повоєнні роки в Криму загинуло і чаїрне плодівництво, і були втрачені безцінні місцеві сорти плодових культур. Наприкінці 20-х років минулого століття Кримська дослідна станція садівництва втратила свою обжиту наукову базу – садибу «Салгирку». Місцеві та московські чиновники, аби не ускладнювати собі життя, вирішили на добротній базі Салгирської станції організувати навчально-дослідне господарство новоствореного Кримського с-г інституту. Тож з кінця 1930 року Салгирська станція переїхала до Старого Криму, де на базі колишніх монастирських земель та приміщень створили Старокримську дослідну станцію.
Упродовж 1931-1939 рр. Старокримська (Салгирська) обласна станція садівництва, незважаючи на потрясіння та перебазування на нове місце, продовжувала відігравати провідну роль у розвитку кримського садівництва. Вона спромоглася на відкриття у різних ґрунтово-кліматичних зонах кількох опорних пунктів – в Алушті, під Севастополем та у степовому нижньогірському радгоспі «Весна». Науково-виробничою базою став також Карасубазарський (Білогірський) радгосп «Маріано» (з 1949-го — «Передгір'я»).
Входження Кримської області до складу України докорінно змінило ставлення місцевого оновленого керівництва як до садівництва та виноградарства, так і до аграрної, зокрема садівничої, науки. Стало зрозумілим, що без освоєння для садівництва нових степових районів та без зрошення садів і виноградників подальший розвиток цих галузей у Криму є неможливим. Український уряд вдається на відчайдушний крок. У 1956 році він перебазовує дослідну станцію з «Передгір'я», з Старокримського та Карасубазарського (Білогірського) районів до селища Гвардійське (Сарабуз), а з кінця 50-х років розпочинається переселення Кримського сільськогосподарського інституту із Сімферополя та садиби «Салгирка».
Дослідна станція отримує остаточну назву Кримська обласна станція садівництва. Їй виділяють землі потужного сімферопольського садівничого радгоспу «Плодовод», створюють кілька відділень. Тимчасово адміністрація та наукові лабораторії станції розташовуються неподалік від селища Гвардійське. А у невеличкому татарському селищі Кечкене (Маленьке) розпочинається будівництво великого адміністративно-наукового корпусу. Сюди з Ялти переводять найстаріший у Криму Ялтинський садово-виноградарський технікум (колишнє Магарацьке училище виноградарства). Невдовзі його підпорядковують дослідній станції. Тривалий час обидві установи працюють як єдиний науково-навчальний комплекс.
Період з 1956 до кінця 1980-х років – це золота доба у розвитку як Кримської обласної дослідної станції, так і садово-виноградарського технікуму (коледжу). Всі вагомі наукові здобутки наукової установи припадають саме на цей період. Дослідну станцію очолив досвідчений керівник, визначний учений симиренківської школи Григорій Березовський.
Завдяки Кримській дослідній станції садівництва кримські розсадники забезпечили вирощування в області кількох мільйонів саджанців плодових культур. Вони послужили базою для відродження кримського садівництва. Саджанці з кримських розсадників поширювалися по всій Україні.
Але найбільший для українського промислового садівництва внесок Кримська дослідна станція зробила у справу оновлення сортименту плодових культур не лише в Криму, а й усього півдня України. За всю історію підпорядкування Кримської (Салгирської) станції Російській Федерації ця установа майже нічого не зробила для оновлення сортименту промислових садів. Сортимент кримських садів базувався на місцевих та західноєвропейських сортах. Уже в перші роки після входження Криму в Україну станція включила до сортовипробування десятки нових сортів яблуні та груші власної селекції.
На жаль, занепад садівництва як промислової галузі не лише у Криму, але і в Україні негативно позначився на розвитку садівничої науки. Бюджетне фінансування Кримської дослідної станції садівництва погіршилось, а колектив науковців у ній різко зменшився. Від станції від'єднали дослідне господарство, яке раніше підживлювало й обслуговувало науку. Кримська заполітизована влада не надавала належної уваги розвитку ані садівництва, ані садівничої науки. Тематика наукових досліджень значно звузилась.
Саме через занедбаність Кримської станції садівництва та через незадовільний стан садівництва кримські високопосадовці у 2013 році відмовилися вшанувати сторіччя її створення. Наші звернення до місцевого чиновництва та київських урядовців і навіть до президента Віктора Януковича виявились безрезультатними. Саме напередодні визначного ювілею Кримську станцію, з ініціативи місцевих можновладців та керівництва Національної академії аграрних наук, ліквідували як самостійну одиницю. Її долучили до штучно створеного і непотрібного Кримського агротехнологічного інституту. Вже після окупації Криму Росією станцію підпорядкували Нікітському ботанічному саду.
Таким чином, окупанти та їхні місцеві помічники знищили одну з найстаріших наукових установ, яка зробила величезний внесок у розвиток українського садівництва і світової садівничої науки.