Валерій Верховський. Газета «Кримська світлиця», 2018 рік, випуск № 29
Чорне море розміновували не раз і після тієї єдиної експедиції дирижабля, проте все одно через десятки років морські баталії відлунюють...
Двадцять років тому в Чорному морі поблизу берегів Криму сталася трагедія, яка стала продовженням Другої світової війни. 22 липня 1998 року сейнер «Шквал», приписаний до порту, що в смт Чорноморське, вів вилов риби неподалік мису Лукул за двадцять миль на північний захід від Севастополя.
Події вдалося, бодай приблизно, відновити завдяки єдиному свідку трагедії — коку Андрію Можайському, котрий один лишився живий з усього екіпажу сейнера. Можайський того дня вийшов до підйому трала, щоб взяти з улову риби на обід для екіпажу, і побачив, що моряки підняли з глибин не тільки рибу, а й чорну металеву бочку. Не минуло й кількох хвилин як вона вибухнула з такою силою, що ударною хвилею знесло рубку і вбило усіх, хто був на палубі. Можайського врятувало те, що він у момент вибуху повернувся на камбуз. Судно стрімко пішло на дно за лічені секунди, і Можайський опинився у відкритому морі.
Жодних сигналів уцілілий моряк не зміг подати — не було чим; та вибух не лишився непоміченим: пілот пасажирського літака, що летів рейсом Сімферополь – Стамбул, побачив спалах внизу та одразу ж доповів про це на землю, одночасно з пасажирського судна «Генерал Ватутін» передали по радіо про вибух — координати місця, де сталася катастрофа, збігалися, отже, помилки бути не могло. Негайно ж у цей район вирушив водолазний бот Військово-Морських сил України.
О 17-ій годині рятівники нарешті знайшли в морі Можайського. Як зізнався пізніше моряк, він не врятувався б, якби не корабельний песик Маня — єдина, крім нього, жива істота, що вижила після вибуху. Тварина, керуючись якимось їй лише відомим «компасом», визначилась, де берег, і спрямовувала людину до нього: «Спершу я поплив у геть інший бік, але собака наполегливо тягнув мене назад», — так розповідав Андрій.
Згодом, у ході слідства, Можайському довелося побувати у музеї флоту, де він впізнав «бочку» — це була велика глибинна бомба. Такими кораблі-мисливці під час Другої світової топили підводні човни. Слідство виявило, що майже півстоліття ця ділянка акваторії поблизу мису Лукул була забороненою не лише для вилову риби, а і взагалі для цивільного мореплавства, та відведена під полігон Чорноморського флоту СРСР. У 1990-ті заборону нашвидкуруч скасували… За що поплатилися життям не лише моряки зі «Шквалу», а й їхні колеги з риболовецького судна САОР у 1996-му. Район мису Лукул у пресі тоді порівнювали з Бермудським трикутником.
За інструкцією, якщо тралом піднято небезпечний предмет, увесь трал з уловом і міною (торпедою чи бомбою) має бути негайно зрізаний, а судно на повному ході повинно відійти на безпечну відстань. Можайський згадав, що капітан «Шквалу» Хрущов назвав чорну бочку «старою знайомою». Очевидно, капітан сподівався акуратно вийняти улов риби та скинути бомбу в море; не виключено, що він уже чинив так раніше. Та море не прощає недбальства та помилок…